Міжнародні товарні ринки

Зовнішньоекономічна діяльність

5 ФОРМИ І МЕТОДИ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

5.1 Міжнародні товарні ринки

Розвиток світових господарських зв’язків призвів до створення постійно діючих ринків сировинних та сільськогосподарських товарів масового попиту, а також ринків валюти та цінних паперів. У сучасній світовій торгівлі цими товарами велике значення мають міжнародні біржі, міжнародні торги й аукціони.

Міжнародні біржі

Залежно від товару, на який укладаються угоди па міжнародних біржах, їх можна поділити на:

– товарні;

–

валютні;

– фондові.

Товарні біржі

Товарна біржа являє собою постійно діючий оптовий ринок чистої конкуренції, на якому за визначеними правилами укладаються угоди купівлі – продажу на якісно однорідні й легко взаємозамінні товари.

Зараз кількість видів товарів, які продаються й купуються на біржах – близько 70. На їхню частку припадає близько 15 – 20% міжнародної торгівлі. Ці так звані біржові товари можна умовно об’єднати в такі групи:

– енергетична сировина: нафта, дизельне паливо, бензин, мазут, пропан;

– кольорові і коштовні метали: мідь, алюміній, свинець,

цинк, олово, нікель, золото, срібло, платина та ін.;

– зернові: пшениця, кукурудза, овес, жито, ячмінь, рис;

– олієнасіння та продукти їхньої переробки: лляне й бавовняне насіння, соя, боби, соєва олія, соєвий шрот;

– живі тварини та м’ясо: велика рогата худоба, живі свині, бекон;

– харчосмакові товари: сахарин – сирець, цукор рафінований, кава, какао-боби, картопля, рослинні олії, прянощі, яйця, концентрат апельсинового соку, арахіс;

– текстильна сировина: бавовна, джут, натуральний та штучний шовк, мита вовна та ін.;

– промислова сировина: каучук, пиломатеріали, фанера.

Найбільші міжнародні біржові центри зосереджено в США, Англії, Японії. На долю цих країн припадає більш 90% обігу біржової торгівлі.

Залежно від номенклатури товарів, що продаються й купуються на біржі, їх можна поділити на універсальні і спеціалізовані.

Найбільші за обсягом угод, що укладаються, міжнародні товарні біржі (МТБ) є універсальними. Наприклад, на біржі “Чикаго Борд оф Трейд” (більше 40% обсягу угод США) торгують пшеницею, кукурудзою, вівсом, соєвими бобами, соєвим шротом, соєвою олією, золотом, сріблом, цінними паперами. На біржі “Чикаго Меркептайл Ексчейндж” (близько 30% угод США) – великою рогатою худобою, живими свинями, беконом, золотом, пиломатеріалами, цінними паперами, іноземною валютою. На Токійській товарній біржі угоди укладаються з золота, срібла, платини, каучука, бавовняної пряжі, вовняної пряжі. Найбільшими універсальними біржами також є “Болтік Меркептайл енд Шиппінг Ексчейндж” та “Лондон Коммодіті Ексчейндж” (обидві – Лондон). Крім того, універсальними біржами є Сіднейська і Сянганська (Гонконзька) біржі.

Для спеціалізованих бірж є характерною вузжча товарна спеціалізація, в основному за групами товарів. До таких бірж належать, наприклад. Лондонська біржа металів (ЛБМ) “Лондон Метал Ексчейндж” група кольорових металів: мідь, алюміній, нікель, олово, свинець, цинк), Нью-Йоркська “Коммодіті Ексчейндж” – “КОМЕКС” (група коштовних та кольорових металів: золото, срібло, мідь, алюміній), Нью-Йоркская біржа кави, цукру та какао “Кава, шуга енд кокао Ексчейндж”, Нью-Йоркська біржа бавовни (бавовна, концентрат апельсинового соку), Нью-Йоркська “Нью-Йорк Меркентайл Екс-чейндж” (нафта, дизельне паливо, бензин, пропан, а також платина та палладій), біржі сільськогосподарських товарів – “Зернова біржа” у Міннеаполісі (США), Лондонська міжнародна нафтова біржа, Паризька товарна біржа.

Центрами біржової торгівлі є також такі міста стосовно товарів:

– бавовна – Олександрія, Сан-Паулу, Бомбей, Сідней;

– рис – Мілан, Амстердам, Роттердам;

– вовна – Антверпен, Мельбурн, Сідней, Рубе (Франція);

– джут – Калькутта, Карачі;

– кава – Париж, Роттердам, Гавр, Гамбург, Амстердам.

Незважаючи на подібність функцій, які виконуються

Міжнародною товарною біржею (МТБ), видів угод та техніки Здійснення операцій, серед МТБ немає схожих одна на іншу. Відмінності обумовлені історією створення та розвитку біржі і чинним національним законодавством.

Більшість бірж являють собою добровільне об’єднання фізичних та юридичних осіб, зареєстрованих у країні місцезнаходження біржі, яке не ставить метою своєї діяльності одержання прибутку. Організаційно-правовий статус, як правило, – акціонерне товариство закритого типу. В організації МТБ, оскільки це міжнародний ринок, велику роль відіграє закордонний капітал. Наприклад, більше 80% членів ЛБМ, які укладають угоди в кільці (на “ринзі”), належать цілком чи частково неанглійським фірмам. Багато найбільших компаній – лідери в торгівлі тим чи іншим біржовим товаром – є членами кількох бірж, де укладаються угоди на цей товар. Наприклад, компанії “Мокатта”, “Серро”, “Біллітон”, “Шерсон Леман” та інші є одночасно членами бірж у Нью-Йорку (“КОМЕКС”) і в Лондоні (ЛБМ), на яких здійснюється торгівля кольоровими металами.

Міжнародні товарні біржі, що є визнаними центрами світової торгівлі тим чи іншим товаром, виконують такі основні функції.

Щоденне встановлення ціни на товар. Результати торгів на МТБ стають моментально відомі в усьому світі завдяки сучасним засобам зв’язку й інформації.

Оскільки на МТБ представлені інтереси найбільших світових фірм, що мають відношення до торгівлі тим чи іншим біржовим товаром (виробники, споживачі, торгові посередники), результати торгів відбивають співвідношення попиту та пропозиції, тобто кон’юнктуру на конкретний товар. Тому ціни, що складаються в результаті торгів на МТБ, лежать в основі більшості угод, які укладаються на цей товар у світі. Наприклад, 70% усієї випущеної у світі міді продається за ціною, що грунтується на офіційних цінах Лондонської біржі металів (ЛБМ).

Таким чином, ціни МТБ є індикатором співвідношення попиту та пропозиції на конкретний товар у даний момент у світі.

Хеджування (Hedging). Це форма страхування ціни, за якою продається чи купується товар у майбутньому. Хеджування є однією з найперших функцій біржі вже більше ста років.

Гарантія постачання товару (гарантія виконання зобов’язань за контрактом). Гарантія постачання реального товару, купленого або проданого на біржі, забезпечується наявністю достатньої кількості товару, що є на складах біржі.

Гарантія виконання зобов’язань за контрактами, укладеними на біржі (ф’ючерси, опціони), забезпечується створенням спеціальної системи розрахунків, прийняттям законодавства про біржі та розробкою правил здійснення угод на біржі, контролем за діяльністю бірж із боку державних органів.

Поряд з виконанням своїх основних функцій, які мають дуже важливе значення для світової торгівлі конкретними товарами, біржі є інститутом ринкової економіки, який надає такі можливості для учасників ринкових відносин:

– гра на різниці цін (спекулятивні операції). Такі операції не мають на меті постачання або одержання реального товару. Спекулянти відіграють важливу роль у ф’ючерсній торгівлі, підвищуючи ліквідність ринку і беручи на себе цінові ризики, допомагаючи цим хеджерам;

– можливість інвестування капіталу в товар. Багато фірм (зокрема фінансові, інвестиційні та ін.), прагнучи уберегти свої гроші від інфляції, скуповують партії товару. У разі підвищення цін на товар це допомагає їм не тільки уберегти гроші від інфляції, але іноді одержати більш вигідний доход, ніж на традиційному ринку капіталів;

– арбітражні операції. У разі, коли ціни па товар на різних ринках (біржах у різних країнах) відрізняються, учасники біржової торгівлі одночасно продають і купують товар на різних біржах, отримуючи при цьому додатковий прибуток;

– фінансування. Цією послугою біржі можуть скористатися власники варанта (складського свідоцтва біржі, що дає право розпоряджатися товаром). Припустимо, власник не хоче продавати товар, але йому тимчасово потрібні кошти. У цьому разі він може через брокера організувати продаж варанта з одночасною купівлею товару з постачанням у майбутньому. Ця операція, відома як “лендінг”, дозволяє зберегти позицію власника товару, одержавши на час кошти.

Види біржових угод та їх цілі. Всі угоди, що укладаються на біржах, передбачають використання стандартних контрактів. Оскільки ці контракти не передбачають негайного й обов’язкового постачання товару, вони одержали назву ф’ючерсних контрактів (ф’ючерсів). Цей вид контрактів є суворо одноманітним (стандартизований відповідно до біржових правил) і містить конкретні вимоги з якості товару, його кількості, термінів та місця постачання тощо. Єдиною змінною величиною при укладанні контракту є ціна, яка визначається в момент укладання угоди між продавцем і покупцем (чи їхніми представниками – брокерами) на біржі.

Таким чином, угода купівлі – продажу відбувається без огляду товару на певну кількість ф’ючерсів. Ф’ючерси на відміну від контрактів на постачання реального товару можуть бути виконані (за біржовою термінологією – ліквідовані) двома способами: шляхом укладання протилежної угоди на таку ж кількість товару в будь-який день відповідно до умов постачання (так званий офсет) або постачанням обумовленого товару.

Хоча на угоди, що завершуються постачанням товару, припадає надзвичайно мала частина біржового обігу, можливість постачання товару на біржовий склад чи одержання товару з біржового складу викопує важливу функцію зв’язку ф’ючерсного ринку з ринком реального товару.

Якщо продавець біржового контракту приймає рішення поставити за ним товар, то посилає в розрахункову палату біржі спеціальне письмове повідомлення – нотіс. У кожному нотісі повідомляється ціпа, дата контракту, час його одержання розрахунковою палатою та час видачі нотіса покупцю біржового контракту. Усі нотіси, що пройшли реєстрацію в розрахунковій палаті, обов’язково приймаються покупцем до виконання. Після цього одержувач товару зобов’язаний впродовж певного терміну (на лондонських біржах – за 14 днів) оплатити його готівкою в повному обсязі. Замість оплати він одержує варант (warrant) – складське свідоцтво, що дає право власності на конкретну партію товару на певному складі. Продавець має оплатити усі витрати, пов’язані з доставкою товару на склад біржі, тому він йде на постачання реального товару лише в особливих випадках.

Усі ф’ючерсні контракти обов’язково мають бути зареєстровані в розрахунковій палаті біржі. При реєстрації ф’ючерса той, хто укладає контракт, вносить у розрахункову палату гарантійний задаток у формі депозиту (первісний задаток зазвичай в розмірі 10 – 15% вартості контракту) та маржі (додатковий задаток па випадок зміни ціни товару). Після реєстрації контракту в розрахунковій палаті біржі він може бути в однобічному порядку ліквідований будь-якою стороною шляхом укладання офсетної угоди.

При цьому сторона, що ліквідує контракт, або виграє (одержує в розрахунковій палаті суму виграшу), або програє (вносить у розрахункову палату суму програшу).

Таким чином, можливість ліквідації ф’ючерсного контракту разом зі змінами ціни на біржі створює умови для використання цього інструмента для рішення різних завдань бізнесу.

Спекулятивні операції. До них належать операції на біржах, що мають на меті одержання прибутку за рахунок різниці в ціні.

Найпростішим способом спекулятивної біржової гри є гра на підвищення чи зниження цін у майбутньому, тобто тоді, коли ф’ючерси купуються з метою їхнього подальшого продажу за вищою ціною або продаються з розрахунку на подальше зниження цін. Спекулянтів, що грають на біржі на підвищення ціни, називають “бики”, а спекулянтів, що грають на зниження ціни, називають “ведмеді”.

Можна робити й інші спекулятивні операції – прогнозуючи, наприклад, зміну співвідношення цін між окремими товарами.

Операції хеджування є основними операціями на біржах, у яких беруть участь продавці (виробники) або покупці (споживачі) реального товару. Хеджування передбачає купівлю чи продаж ф’ючерсних контрактів з метою уникнути збитків від коливання цін на ринках фізичних (реальних) товарів. Основна особа, зацікавлена в цих операціях, – хеджер (hedger) – є зазвичай виробником (продавцем) чи споживачем (покупцем) того чи іншого біржового товару.

Угоди, що мають своєю метою постачання реального товару від виробника до споживача, укладаються, як правило, поза біржею. Однак ціна угоди буде визначатися біржовими котируваннями того чи іншого товару. Поряд з укладанням угоди на постачання реального товару хеджери використовують біржу для того, щоб уникнути ризиків від зміни цін шляхом купівлі – продажу ф’ючерсних контрактів. Поведінка хеджеров буде визначатися ціновою ситуацією, що складається на ринку того чи іншого товару.

Залежно від співвідношення цін на товар з негайним постачанням і на товар з постачанням у майбутньому розрізняють дві ситуації на ринку: “контанго” і “беквордейшн”.

– Контанго – це ситуація на ринку, коли ціни за угодами на термін перевищують ціну на наявний товар, а котирування далеких позицій вище за котирування ближніх. Іноді контанго називають різницю в цінах. Контанго – це нормальна ситуація для “ринку покупця”, тобто тоді, коли пропозиції на наявний, реальний товар, що є на ринку, перевищують попит. Якщо ринок стабільний, інфляція відсутня, то розмір контанго приблизно відповідає витратам, пов’язаним зі збереженням товару на складі.

– Беквордейшн – це ситуація на ринку, коли ціни на наявний товар вище, ніж ціпи на майбутній товар, а ціни на товар з найближчими термінами постачання вище за ціну далеких позицій. Така ситуація виникає в тих випадках, коли скорочується пропозиція наявного товару (наприклад, страйки, неврожаї, порушення транспортних комунікацій тощо), а покупцям необхідний товар негайно, і вони готові заплатити більше, щоб одержати товар з негайним відвантаженням.

Хеджування продажем застосовують також торгові посередники – перекупники. Наприклад, торгова фірма регулярно купує великі кількості сезонного товару (зерно, какао – боби, каучук і т. п.) у виробників (фермерів, селян, на біржі реального товару тощо). Закупівля здійснюється звичайно в порівняно короткий термін. Потім товар зберігається на складах, звідки він продається споживачам. Не застосовуючи хеджування, можна зазнати збитків, тому що ціни на товар, що зберігається на складах, можуть знизитися. Щоб уникнути цього, фірма – перекупник одночасно з закупівлею реального товару продає товар на ф’ючерсній біржі. Відкуповуючи (ліквідуючи) ф’ючерси на біржі одночасно з перепродажем реального товару, перекупник компенсує зменшення ціни за рахунок прибутку від ф’ючерсних операцій, або збільшення ціни за рахунок прибутку від продажу реального товару.

Поряд з виробниками реального товару чи торговими посередниками – перекупниками, що страхуються від зниження ціни, хеджерами на біржі є також: споживачі реального товару, переробники, що страхуються від підвищення ціни.

У ситуації беквордейшн підприємство – переробник може за рахунок зміни цін не тільки уберегти себе від підвищення ціни, але і дістати додатковий прибуток:

У ситуації беквордейшн при хеджуванні купівлею хеджер дістає додатковий прибуток у будь-якому випадку зміни ціни. Цей прибуток дорівнює різниці в ціні на наявний товар і майбутній товар.

Опціони. Опціони, що торгуються, або ф’ючерсні опціони, за останні роки набули поширення на міжнародних біржах. Зараз у світі відомо близько 40 товарів, за якими укладаються опціони на ф’ючерсні контракти.

У біржовій торгівлі під опціонами розуміють особливий вид біржових контрактів з обмеженим порівняно зі звичайними ф’ючерсними операціями ризиком. Як і за будь-якого контракту, в опціонній угоді є продавець і покупець. Продавця опціону на деяких біржах називають грантор, а покупця опціону – тейкер. Покупець опціону здобуває право, але не зобов’язання, купити чи продати ф’ючерсний контракт за заздалегідь погодженою у момент укладання угоди ціною – так званою “страйк прайс”, у межах терміну дії цього опціону. Право купити називають “колл”, а право продати ф’ючерс – “пут”. Відповідно покупець опціону здобуває опціон па покупку – коллопцион або опціон на продаж – пут-опціон.

Продавець опціону при опціонній угоді бере на себе зобов’язання продати ф’ючерс (при опціоні на купівлю – коллопцион) або купити ф’ючерс (при опціоні на продаж – пут-опціон).

Ціну, яку покупець (туйкер) сплачує продавцю (грантору), називають премією. Розмір премії залежить від співвідношення попиту та пропозиції опціонів, динамічності цій цього ринку, а також часу, що залишається до припинення права на опціон, і величини короткострокового банківського відсотка.

В основному премія буде визначатися його дійсною цінністю та часовою цінністю. Опціон має дійсну цінність тоді, коли для його власника є сенс здійснити право на купівлю чи продаж ф’ючерса й одержати від цього прибуток. Коли така можливість є, ситуацію називають “при грошах”. У випадку, коли для власника опціону нема рації здійснювати права на купівлю або продаж ф’ючерса, тому що різниця в ціні ф’ючерса і ціні опціону завдає збитків, ситуацію називають “без грошей”.

У разі, коли ціна опціону, тобто ціна, за якою власник опціону (тейкер) може придбати ф’ючерс, дорівнює ціні ф’ючерса, ситуацію називають “при своїх”, тобто ані прибутку, ані збитків.

Часова цінність опціону буде визначатися часом, який залишається до припинення права на здійснення купівлі чи продажу ф’ючерса. Вона буде падати відповідно до наближення терміну виконання опціону.

Торгівля опціонами на ф’ючерсні контракти ведеться зараз практично па усіх ф’ючерсних біржах паралельно з торгівлею на основі ф’ючерсних контрактів. Опціони, що є похідними від ф’ючерсних контрактів, являють собою менш ризикований вид операцій при вмілому їх виконанні. Для покупця опціону ризик втрат обмежений розміром премії плюс відсоток, який він міг би одержати за цією сумою в банку. З іншого боку, продавець опціону, одержуючи готівку (премію), знижує ризик втрат порівняно з ф’ючерсним контрактом на розмір премії плюс банківський відсоток на цю суму грошей. Ці особливості опціонної торгівлі визначили швидкий ріст її популярності серед учасників біржі, як спекулянтів, так і хеджерів.

Варіанти використання опціонів є практично необмеженими. Цей інструмент біржової діяльності використовується як самостійно, так і в сполученні з ф’ючерсними операціями та з угодами на ринку реального товару.

Широке застосування знаходять опціони в комерційних цілях. На відміну від ф’ючерсних контрактів опціони забезпечують страхування не тільки від цінових ризиків, але й від ризику втрати частини виторгу в умовах невизначеності обсягів виробництва й у зв’язку з ризиком не укладання комерційного контракту.

Для того щоб запобігти можливим збиткам від зниження ціни, підприємство може застосувати різні варіанти хеджування: шляхом класичного хеджування продажем; шляхом придбання опціону на продаж; шляхом продажу опціону на купівлю або іншим способом. При використанні різних варіантів хеджування можуть бути отримані різні результати.

Вибір конкретної стратегії буде визначатися як оцінкою перспектив ринку, так і прагненням забезпечити одержання, як мінімум, середнього прибутку, закладеного в цільову ціну при збереженні максимальної гнучкості операцій. З цього погляду покупець опціону має право відмовитися від купівлі чи продажу, у той час як продавець зобов’язаний виконати свої зобов’язання до терміну їх закінчення.

Міжнародна товарна біржа має винятково важливе значення для тих фірм і підприємців, бізнес яких пов’язаний з торгівлею біржовим товаром.

Фондові біржі

Фондова біржа – це певним чином організований, постійно діючий ринок, на якому укладаються угоди купівлі – продажу цінних паперів.

Зараз на ринку цінних паперів перебуває в обігу велика кількість цінних паперів різного призначення й типу. З погляду біржової торгівлі найбільш поширеними є акції й облігації. Фондова біржа обслуговує в основному вторинний ринок цінних паперів, на якому обертаються раніше випущені напери. Продаж цінних паперів після їхньої емісії здійснюється на первинному ринку цінних паперів.

Фондова біржа виконує такі основні функції:

– слугує місцем, де безпосередньо відбуваються угоди купівлі – продажу цінних паперів;

– установлює ринкову вартість цінних паперів (курс акцій і облігацій);

– слугує механізмом переливу капіталу між компаніями, галузями, сферами діяльності;

– слугує барометром ділової активності як в окремих галузях, країнах, так і у світовій економіці, з огляду на все зростаючу інтеграцію світових господарських зв’язків.

Усього у світі нараховується понад 150 бірж більш ніж у 60 країнах. У Північній Америці є 15 бірж, у Європі – більше 100, у Центральній і Південній Америці – 20, інші знаходяться в Азії, Африці й Австралії. Існує Міжнародна федерація фондових бірж (МФФБ) зі штаб-квартирою в Парижі, яка об’єднує більші ЗО бірж країн з розвинутою ринковою економікою. Цілями МФФБ є забезпечення рівних прав для всіх акціонерів і координація структур ринків цінних паперів. Щорічно проводяться наради комітетів МФФБ, на яких розглядаються такі питання, як регулювання торгівлі цінними паперами з боку держав, вплив економічної політики на фондовий ринок, розвиток техніки і технології біржової торгівлі та ін. Найбільшою фондовою біржею є Нью-Йоркська фондова біржа (Hew York Stock Exchange-HYSE), яка от уже протягом 50 років не має рівної собі серед бірж світу. Процедура реєстрації, так званий лістинг, висуває певні вимоги до компаній, що бажають потрапити в котирувальний список (лист), наприклад за мінімальним розміром виручки, беззбитковістю роботи за останні кілька років, мінімальним робочим капіталом, доказами того, що акції були успішно розміщені на первинному ринку й ін. Далеко не всі компанії спроможні перебороти цей бар’єр реєстрації акцій на біржі.

Для оцінки руху біржових курсів на всіх біржах розраховується індекс акції. Найбільш важливим індексом акцій серед фондових бірж світу є індекс Доу-Джонса, який визначається Нью-Йоркською фондовою біржею. Виникнення цього індексу пов’язано з іменем колишнього шеф – редактора “Уолл-Стріт Джорнел” X. Доу, який створив цей індекс у 1897 р. У 1928 р. цей індекс було модифіковано і він відтоді існує в незмінній формі. Власне кажучи, індекс Доу-Джонса складається з трьох різних індексів: індексу 30 акцій промислових компаній, індексу 20 акцій транспортних і 15 акцій комунальних компаній. Найбільш важливим з них є промисловий індекс. Значення індексу Доу-Джонса виходить далеко за межі США. Оскільки Нью-Йоркська фондова біржа є провідною міжнародною біржею, то коливання, викликані кризовими явищами на цій біржі, впливають і на інші біржі світу. Це неодноразово було доведене досвідом розвитку світової економіки.

Серед інших індексів, що відбивають зміну курсу акцій на провідних фондових біржах світу, відзначимо такі: у Токіо – NIK. KEI 225, у Лондоні – FTSE, у Франкфурті-на-Майні – DAX, у Парижі – САС 40, у Мілані – MIBTEL, в Амстердамі – ЕОХ, у Гонконгу – HangSeng. У Сполучених Штатах Америки поряд з індексом Доу-Джонса застосовуються: індекс Амекс (Ашех) – зважений за цінами (акції з більш високою індивідуальною ціною мають більше значення, ніж з низькою ціною) середній курс 20 найбільш популярних акцій промислових компаній (17 з них входять у список Доу-Джонса); складений індекс “Стандард енд Пурс” (Standard and Poors). Останній складається з 500 звичайних акцій, більшість яких входить у котирування Нью-йоркської фондової біржі, інші представляють Американську біржу або продаються поза біржею. Ринкова вартість складових нього індексу дорівнює приблизно 80 % вартості всіх акцій, що котируються на Нью-Йоркській фондовій біржі.

Організація фондових бірж багато в чому збігається з організацією товарних бірж. Разом з тим є особливості. Наприклад, членами Нью-Йоркської фондової біржі можуть бути тільки фізичні особи за умови, що вони придбали місце на біржі. Оскільки число місць на біржі обмежене – 1366, то вартість місця залежить від попиту та пропозиції. Управління фондовою біржею здійснюється аналогічно товарній біржі.

Операції, що здійснюються на фондових біржах, також мають багато спільного з операціями на товарних біржах, розглянутих вище. Це хеджування, різні спекулятивні операції, опціони з різними цінними паперами.

Валютні біржі

Валютна біржа – постійно діючий за заздалегідь установленими правилами ринок, де здійснюються угоди з іноземною валютою.

Міжнародні валютні біржі є частиною світової валютної системи й однією з різновидів валютного ринку поряд з міжбанківським валютним ринком.

Валютні біржі функціонують у великих світових банківських і біржових центрах. У Німеччині діють п’ять валютних бірж: у Франкфурті-на-Майні, Гамбурзі, Дюссельдорфі, Мюнхені та Берліні. На цих біржах щодня встановлюються курси 14 валют. Ці курси обов’язкові і лежать в основі розрахунків банків із клієнтами. Франкфуртська біржа серед п’яти валютних бірж Німеччини відіграє провідну роль. В Італії функціонує кілька валютних бірж: у Мілані, Римі, Генуї, Венеції. На кожній з них курси встановлюються шляхом укладання угод між маклерами за участю представників держави і діють на цій біржі для розрахунків із клієнтами банків. Як розрахунковий курс може використовуватися також курс, отриманий як середня арифметична курсів, що котируються на всіх біржах.

У Голландії валютні біржі знаходяться в Амстердамі й у Роттердамі, причому котирування на обох біржах однакові. У Франції функціонує одна валютна біржа – у Парижі.

У Сполучених Штатах Америки укладають ф’ючерсні контракти на іноземну валюту через Міжнародну валютну біржу. Поряд з ф’ючерсним ринком валюти в США діє також міжбанківський валютний ринок, де створюється курс, що слугує основою встановлення курсів продавця й покупця для банківських клієнтів.

У Великобританії валютна біржа відсутня. Угоди укладаються на міжбанківському валютному ринку, на якому вирішальну роль відіграють 10 банків. На курси валют, які складаються між ними, орієнтуються й інші банки.

Міжнародні торги

Міжнародні торги – одна з форм зовнішньоекономічної діяльності, при якій покупець (замовник) оголошує конкурс для продавців (постачальників) на товар з певними техніко – економічними характеристиками. За результатами цього конкурсу підписується контракт із тим продавцем, що запропонував товар на вигідніших для покупця умовах.

Торги є розповсюдженим способом розміщення замовлень на спорудження промислових та інших об’єктів, постачання машин і устаткування, виконання науково-дослідних, дослідницьких та проектних робіт. Міжнародні торги застосовуються також для вибору іноземних партнерів при створенні спільних підприємств.

Найчастіше торги як метод закупівель застосовуються країнами, що розвиваються, де існує високий ступінь втручання держави у сферу зовнішньої торгівлі. У багатьох промислово розвитих країнах існує законодавство, яке дозволяє організаціям за участю державного капіталу розміщати замовлення па придбання товарів, послуг або спорудження об’єктів тільки через торги. У рамках Всесвітнього торгового товариства (ВТТ) розроблений спеціальний документ “Угода про урядові закупівлі”, що являє собою погоджену сторонами – членами ГАТТ (ВТО) уніфіковану процедуру проведення міжнародних торгів при розподілі державних замовлень. Основною ідеєю цього документа стало забезпечення іноземним учасникам торгів таких самих, як і для місцевих учасників, умов.

Організаторами торгів часто виступають державні установи, муніципалітети тощо, іноді – великі приватні фірми.

Застосування торгів як методу розміщення замовлень на імпорт товарів і послуг дозволяє покупцю здійснити закупівлі більш ефективним у порівняно з традиційним способом, одержавши економію коштів, часу при дотриманні гарантії якості, вигідних умов постачання й інших умов угоди. Це досягається завдяки тому, що організатори торгів використовують конкуренцію між фірмами, які беруть участь у торгах, і/або консорціумами – тимчасовими союзами фірм, які є незалежними у господарських відносинах, та об’єднуються для участі в конкурсі. Форма торгів є кращою ще й тому, що дозволяє залучити найбільші і солідні у фінансовому відношенні фірми. Справа в тому, що для участі в торгах часто є необхідним внесення застави в сумі 1 – 3% (іноді більше) вартості передбачуваної угоди (застава “серйозності пропозиції”). Якщо сума контрактів, що укладаються за результатами торгів, є значною, то для слабких фінансово фірм участь є складною. Це зменшує ризик невиконання постачальником чи підрядником у майбутньому узятих на себе зобов’язань.

Покупці, що прийняли рішення про розміщення замовлень через торги, створюють тендерний комітет, який здійснює всю організаційну роботу з проведення торгів. До складу тендерного комітету входять представники організації – покупця, а також технічні й комерційні експерти.

Головами тендерних комітетів зазвичай призначаються керівники організації, що здійснює закупівлі чи розміщення замовлень.

Залежно від способу проведення розрізняють торги відкриті і закриті.

– У відкритих торгах можуть брати участь усі бажаючі фірми й організації. Інформація про проведення відкритих торгів публікується в офіційних органах друку – газетах, спеціалізованих журналах, бюлетенях, а також розсилається в інші держави через торгові представництва чи консульства (іноді торгово-промислові палати) для поширення серед ділових кіл. В оголошеннях про відкриті торги повідомляються тільки основні відомості: назва організації, що проводить торги; найменування, характер та кількість закуповуваного устаткування чи призначення і параметри об’єкта, що споруджується; порядок і терміни представлення пропозицій, адреса (факс, телекс, телефон), за якою слід звертатися для одержання більш докладної інформації.

– У закритих торгах можуть брати участь тільки ті фірми й організації, які одержали запрошення на участь. При проведенні закритих торгів їхні організатори самі визначають коло можливих учасників, керуючись при цьому виробленими ними самими критеріями добору учасників. Проведення закритих торгів вимагає від їхніх організаторів попереднього вивчення можливостей ринку і результатів діяльності на цьому ринку фірм (організацій).

У цьому разі тендерний комітет розсилає іменні (персональні) запрошення найбільш відомим, авторитетним та надійним постачальникам і підрядчикам.

В окремих випадках, при проведенні торгів у два етапи, відкриті торги можуть сполучатися з закритими. Такі види торгів застосовуються тоді, коли організаторам важко (а іноді просто неможливо) визначити коло найбільш авторитетних фірм. У цьому разі на першому етапі проводяться відкриті торги з попередньою кваліфікацією учасників. Бажаючі брати участь у торгах представляють організаторам матеріали, відомості, що підтверджують їхню високу компетентність і досвід виконання подібних замовлень, рівень продукції, що випускається, відгуки замовників, тобто кваліфікаційні матеріали. На основі аналізу кваліфікаційних матеріалів тендерний комітет відбирає фірми, що, на його думку, можуть брати участь у другому турі – закритих торгах. Відомі випадки, коли в передкваліфікаційних торгах брало участь близько 20 фірм і консорціумів, а до закритих торгів запрошувалося лише 5 – 7 учасників.

Докладні умови торгів (зазвичай вони називаються тендерними) викуповуються учасниками торгів у тендерних комітетів за певну плату (від десятків до кількох сотень доларів). У деяких випадках вартість викупу тендера може складати кілька тисяч доларів. Це робиться для того, щоб відсторонити (“відітнути”) від участі в конкурсі малопотужні фірми. Викуп умов торгів не накладає на сторони ніяких додаткових зобов’язань.

Розробка умов торгів здійснюється їхніми організаторами самостійно або з залученням спеціалізованих консалтингових, інжинірингових фірм. Комплект тендерної документації зазвичай включає:

– докладну характеристику закуповуваного устаткування чи об’єкта, що споруджується (потужність, продуктивність, кількість і т. д.);

– основні комерційні умови (терміни постачання, базис постачання, умови платежу, порядок встановлення цін, форма гарантії й ін.), форму тендерної пропозиції; можливість і необхідність надання додаткової технічної і пояснювальної документації, яка може додаватися до пропозиції; умови арбітражу; штрафи; гарантії;

– вимоги з технічного обслуговування устаткування; можливість представлення альтернативних пропозицій та інші умови, необхідні для участі в торгах.

Строге дотримання всіх положень та вимог, зазначених у комплекті тендерної документації, є необхідною умовою успішної участі в торгах. Організатори торгів мають право не тільки відхилити, але й не розглядати пропозиції, що не відповідають вимогам тендера.

На етапі подання пропозицій для експортера основною проблемою стає ухвалення рішення про доцільність участі в торгах. Основними факторами, що впливають на ухвалення рішення, є: розмір замовлення; співвідношення обсягу постачань та послуг; термін виконання замовлення; власні можливості експортера з виконання замовлення; вартість підготовки тендерних пропозицій; ступінь можливої конкуренції; очікуваний прибуток; розмір коштів, які виділяються замовникам для виконання замовлення: перспектива одержання наступних замовлень, пов’язаних із предметом торгів. Останній фактор може виявитися вирішальним для експортера, що часто йде на заниження ціни пропозиції оголошеного тендера в розрахунку на одержання більш вигідних замовлень надалі.

Однією з умов торгів є термін здачі пропозицій для участі в торгах. Не пізніше цього часу всі фірми (оференти), що беруть участь у торгах, подають тендер, оформлений належним чином, під розпис у тендерний комітет. Пропозиції подаються в закритих опечатаних конвертах (часто подвійних), щоб уникнути дострокового відтоку відомостей, якими можуть скористатися конкуренти. На зовнішньому конверті вказується адреса для прийому пропозицій, на внутрішньому – номер тендера, його назва (ціль) і дата, встановлена для прийому документів.

Наступний етап проведення торгів – порівняння поданих пропозицій, підбивання підсумків і визначення переможця.

У призначений день та годину тендерний комітет розкриває конверти з пропозиціями, що надійшли. Процедура розкриття пакетів із пропозиціями може бути здійснена в умовах гласності, у присутності всіх учасників торгів, представників засобів масової інформації. Такі торги називають гласними. При проведенні негласних торгів тендерні комітети розкривають пакети на закритому засіданні. За законодавством деяких країн проводяться тільки негласні торги (наприклад, у Скандинавських країнах).

Вибір переможця торгів може настати відразу за розкриттям і оголошенням пропозицій, що надійшли, у тому випадку, коли переслідується мета вибрати пропозицію з найнижчими цінами за інших рівних умов. Однак найчастіше для ухвалення рішення про вибір постачальника (підрядника на будівництво об’єкта) потрібен час, щоб уважно проаналізувати подані пропозиції та відібрати ті з них, що якнайкраще відповідають цілям торгів. Термін, впродовж якого тендерні комітети вивчають і аналізують пропозиції оферентів (оферти), залежить від обсягу інформації (технічної, комерційної та ін.), що має бути проаналізована. Зазвичай він становить від кількох тижнів до кількох місяців. Іноді в процесі вивчення пропозицій виникає необхідність в одержанні від оферентов додаткової інформації, яка роз’ясняє й уточнює суть оферти. Нерідко це право використовується організаторами торгів як привід для додаткового вторговування майбутніх контрактів на свою користь.

Оференти також можуть використовувати цю ситуацію для непрямого поліпшення своїх технічних і комерційних пропозицій, даючи на прохання тендерного комітету додаткові роз’яснення й уточнення.

При рішенні про переможця торгів дуже часто приймаються до уваги окремі положення нормативних актів (законів, указів, розпоряджень) країни – місця проведення торгів. Наприклад, у США і Канаді правилами, що регламентують порядок проведення торгів, установлюється, що перевага надається американським фірмам порівняно з іноземними навіть у тому разі, коли їхні ціни вищі, але не більше ніж на 6%. У деяких країнах, що розвиваються, (наприклад, Індія, Іран, Пакистан, Шрі-Ланка) у правилах проведення торгів зазначено, що організатори торгів не зобов’язані приймати рішення на користь тих оферентів, що запропонують найнижчі ціни. Дуже часто вирішальними умовами при виборі постачальника можуть виявитися розмір кредиту, його вартість, тривалість і умови погашення, а також інші фактори, наприклад, позитивний досвід співробітництва з організаторами торгів. Бувають випадки, коли вибір переможця торгів визначається політичними, а не комерційними міркуваннями.

Рішення про вибір переможця торгів має бути прийняте до терміну, встановленого умовами торгів. Оференти не можуть відкликати свої пропозиції до цього терміну.

Рішення тендерного комітету про вибір переможця торгів може бути гласним, а може бути закритим. У першому випадку це рішення сповіщається всім учасникам торгів, а також через засоби інформації. В другому випадку рішення про передачу замовлення повідомляється переможцю в конфіденційній формі.

Оферент, що виграв торги, відповідно до їх умов, як правило, вносить другу гарантійну заставу. Її розмір зазвичай становить від 5 до 10% вартості замовлення. Після виконання замовлення гарантійна застава повертається. Організатори торгів мають право використовувати цю заставу для покриття окремих претензій у ході виконання контракту.

З переможцями торгів підписується контракт, у якому обумовлюються всі необхідні умови. Контракти, що підписуються за результатами торгів з державними організаціями, набирають чинності після схвалення урядовими службами. Укладання угоди за результатами торгів може здійснюватися також шляхом прийняття пропозиції (акцепту) без наступного підписання контракту обома сторонами.

Таким чином, аналіз сучасного механізму функціонування міжнародних торгів показує ряд істотних відмінностей тендерних і двосторонніх методів укладання контрактів. До них молена зарахувати багатоетапність укладання угоди за допомогою торгів, розходження в предметах угоди і контрагентах, властивих торгам елементах гласності, спільності вимог і попереднього добору претендентів, змагальність між учасниками торгів.

Зростаюча конкуренція на світовому ринку, зміна інших умов пояснюють такі особливості в сучасній практиці проведення торгів:

– зростання кількості фірм – учасників торгів;

– збільшення кількості торгів на нові види машин, устаткування, технологій, послуг;

– загальне збільшення кількості торгів на спорудження комплектних об’єктів;

– переорієнтацію пріоритетів з цінових факторів конкуренції на техніко – економічні показники та пільговість умов фінансування;

– поширення торгів на інженерно-консультаційні послуги, у тому числі з експлуатації об’єктів;

– ріст кількості консорціумів – учасників торгів;

– поширення практики проведення торгів з розбивкою на частини для виявлення вузькоспеціалізованих фірм – учасників;

– розвиток багатостороннього співробітництва зі спорудження об’єктів;

– розширення участі в торгах місцевих фірм країни – замовника;

– розвиток методів кількісного аналізу міжнародної тендерної діяльності (кількісний облік економічних і політичних ризиків, створення автоматизованих методі)! розрахунків і банків даних).

Всім учасникам зовнішньоекономічних зв’язків, що отримали право самостійного виходу на зовнішній ринок, слід використовувати цей метод для підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності.

Міжнародні аукціони

Аукціон являє собою спеціально організований, періодично діючий ринок, па якому здійснюються угоди купівлі – продажу шляхом цінового змагання між покупцями.

У формі аукціону здійснюється торгівля товарами, що мають індивідуальні особливості та властивості. Це виключає можливість заміни партій однакових за назвою товарів, тому що вони можуть мати різні властивості: зовнішній вигляд, якість, смак тощо.

Основні товари, що пропонуються і купуються на міжнародних аукціонах: хутряні товари (у сирці і перероблені), немита вовна, чай, тютюн, квіти, овочі, фрукти, тропічні породи лісу, коні, риба та ін. Роль аукціонів у міжнародній торгівлі певними товарами є великою. Наприклад, через міжнародні аукціони в США і Канаді реалізується понад 70% продаваного цими країнами хутра, у Данії – 90%, у Швеції і Норвегії – приблизно 95%. У колишньому СРСР – близько 80% усіх хутряних товарів продавалося через Ленінградський аукціон Через міжнародні аукціони реалізується близько 70% чаю продаваного на світовому ринку, 90-95% немитої вовни, експортованої Австралією і Новою Зеландією.

Історично склалося так, що для кожного аукціонного товару є свої центри аукціонної торгівлі. З хутра і хутряної сировини головними центрами торгівлі є: Санкт-Петербург, Нью-Йорк, Монреаль, Лондон, Лейпциг, Копенгаген, Осло, Стокгольм та деякі інші. Усього у світі проводиться понад 150 міжнародних пишно-хутряних аукціони. Найважливішими центрами, де здійснюється торгівля немитою вовною, є Лондон, Ліверпуль, Сідней, Мельбурн, Кейптаун, Веллінгтон (Нова Зеландія). Для аукціонної торгівлі чаєм характерне наближення аукціонів до місць виробництва цього товару. У Калькутті та Кочені продається близько 70% експортованого Індією чаю. У Коломбо Шрі-Ланка продає також 70% чаю, що вивозиться. Африканські країни (Кенія, Танзанія, Уганда та ін.) переважну частину експортованого чаю реалізують через аукціони в Найробі й Малаві. Світової популярності набув чайний аукціон у Сінгапурі, у якому беруть участь фірми з Японії, Австралії, КНР, США. Чай, зроблений в Індонезії, а також в Індії, Шрі-Ланці, реалізується через аукціони в Лондоні, Гамбурзі, Антверпені. Найважливішими центрами торгівлі тютюном є Нью-Йорк, Амстердам, Бремен, Лусака (Замбія); квітами – Амстердам, Алсмер; овочами і фруктами – Антверпен і Амстердам; кіньми Довіль (Франція), Лондон, Успенське (під Москвою).

Організаторами товарних аукціонів можуть бути окремі великі торгові компанії, спілки чи асоціації продавців або спеціальні аукціонні брокерські фірми.

Спеціалізовані великі фірми, що виступають як організатори аукціону, являють собою торгові монополії, пропонують на аукціонах придбаний, як правило, власним коштом товар. Поряд з цим вони беруть для реалізації на комісійних началах продукцію, що належить фірмам – виробникам, асоціаціям або кооперативам фермерів. Прикладом такої компанії є спеціалізована пишно-хутряна англійська фірма “Гудзон бей”, яка перетворилася фактично на міжнародну монополію, що має свої філії в Нью-Йорку, Монреалі, Лондоні. Іншою великою спеціалізованою компанією з продажу хутра є американська фірма “Нью-Йорк окш К°, інк”, яка організує аукціони з продажу норки в Нью-Йорку. Крім того, вона має філії в Монреалі та Миннесоті, де також проводяться аукціони норки.

Союзи (асоціації) виробників, фермерів, що виступають як організатори аукціонів, часто створюють для цього аукціонні фірми. Це найбільш поширено при торгівлі хутром у Скандинавських країнах (Норвегії, Фінляндії) і Данії. Такі аукціони проводяться, наприклад, у Копенгагені.

Спеціалізовані аукціонні брокерсько-комісійні фірми відіграють провідну роль у торгівлі чаєм, вовною, тютюном, пишно-хутряними виробами й іншими товарами. Зазвичай вони організують аукціони і продають на них товари за дорученням своїх клієнтів за комісійну винагороду. Наприклад, аукціонна торгівля немитою вовною в Австралії і Новій Зеландії більш ніж на 90% здійснюється брокерськими фірмами. Угоди па цих аукціонах укладаються через брокерів продавця та брокерів покупця. Усі брокери, що здійснюють аукціонну торгівлю вовною в Австралії і Новій Зеландії, об’єднані в асоціації брокерів продавця та брокерів покупця.

Аукціонна торгівля чаєм як у країнах – виробниках чаю, так і в Лондоні, зосереджена в основному в руках англійських брокерських фірм або їхніх філій та дочірніх компаній. Іноді вони самі скуповують товар і виступають на аукціонах власниками товару, але частіше продають чай па комісійних началах. Фермери – виробники чаю до участі в аукціонах не допускаються.

Організація і техніка проведення міжнародних аукціонів мають свої особливості, які визначаються характером товару. Разом з тим у їх організації є багато спільного. Розрізняють чотири стадії проведення аукціонів: підготовка, огляд товарів, аукціонний торг, оформлення та виконання аукціонної угоди.

У період підготовки аукціону, яка іноді триває кілька місяців, власник товару доставляє його на склад організатора аукціону. Впродовж підготовчого періоду проводиться підготовка товару до реалізації, складаються каталоги, здійснюється рекламна діяльність. Великі партії товару розбиваються на так звані лоти. У лот підбирається товар, однаковий за якістю. Наприклад, лот білки, як правило, складається з 3 тис. шкурок, норки – 150 – 350 шкурок, каракулю сирого – 300 – 700 шкурок, соболя – 5 – 50 шкурок. Розмір лота залежить від цінності товару. Кожному лоту привласнюється номер, під яким він заноситься в каталог цього аукціону з зазначенням характеристик лота. Кілька лотів, що мають однакові якісні показники, утворять так звані стринги. З кожного лота чи стринга відбирається характерний зразок і виставляється у спеціальному залі для огляду.

Під час огляду товару потенційні покупці мають можливість ознайомитися з виставленими для продажу лотами та стриї нами як на підставі зразків, так і, при бажанні, із усім товаром на складі аукціону. На аукціонах харчосмакових товарів для покупців влаштовуються дегустації. Огляд здійснюється за каталогом аукціону, у якому вказуються номери лотів і стринги, їхні характеристики, умови аукціонного продажу, дата і місце відкриття аукціону, його тривалість та інші правила проведення аукціону. Огляд є важливим етапом проведення аукціонних торгів, тому що у разі придбання товару претензії до його якості (за винятком прихованих дефектів, які неможливо знайти при огляді товару) згодом не приймаються. Іноді покупці під час огляду можуть придбати зразки товару для додаткової перевірки їхньої якості.

Головною стадією аукціону є торг, який проводить аукціонник разом з асистентами. Він починається в заздалегідь призначений день і годину в спеціально обладнаному приміщенні. Існують способи підвищення ціни – гласний та негласний.

При гласному способі аукціонник повідомляє номер лота, що виставляється на продаж, називає початкову ціну і запитує: “Хто більше?” Покупець, який бажає придбати лот за вищою ціною, називає нову ціну, що є вище попередньої па величину не нижче мінімальної надбавки, зазначеної у правилах проведення торгів. Аукціонник називає номер покупця, під яким його зареєстровано па аукціоні, нову ціну лота і знову ставить питання: “Хто більше?” Якщо після потрійного повторення питання не надходить нова пропозиція, аукціонник ударяє молотком, підтверджуючи продаж лота покупцю, що останнім назвав найвищу ціну.

При негласному способі покупці подають аукціоннику умовний знак про згоду підняти ціну. Надбавка до ціни є стандартною й обговорена в правилах торгів. Аукціонник щораз повідомляє нову ціну, не називаючи покупця. Адміністрація аукціону має право зняти лот з аукціону, поки він не проданий, без пояснення причин. Вона також вправі знизити вихідну ціну, якщо піхто з покупців не побажає підняти стартову ціну. Після продажу всіх лотів непродані лоти можуть бути знову виставлені для продажу.

Темп аукціонних торгів дуже високий і вимагає від покупців та аукціонника максимальної уваги і швидкої реакції. У середньому для продажу одного лота потрібно менше 30 сек.

У деяких країнах на аукціонах використовується спосіб зниження ціни. Цей спосіб одержав назву “голландський аукціон” (Dutch auction), тому що широко застосовується в цій країні. Суть його полягає в тому, що спочатку аукціонник призначає максимальну ціну, яка висвічується на циферблаті, встановленому в аукціонному приміщенні. Якщо ніхто з покупців не виражає бажання придбати лот за цією ціною, то аукціонник починає знижувати ціну. Покупцем товару стає той, хто першим натисне кнопку, що знаходиться перед ним, яка зупиняє зміну ціни на циферблаті. Після цього на циферблаті загоряється номер, під яким цей покупець зареєстрований в організаторів аукціону. Він і вважається покупцем даного лота. Такий спосіб проведення аукціону значно прискорює темп аукціонного торгу і дає можливість продавати до 600 лотів на годину.

Приклад такого аукціону – аукціон із продажу квітів в Алсмері (Нідерланди). З понеділка по п’ятницю сюди до 8 год. ранку надходять великі партії квітів, продаж яких ведеться відразу в п’ятьох великих залах. Квіти рухаються по конвеєру через зал. Оптові покупці сидять за розташованими амфітеатром спеціально обладнаними столами. Перед кожним є кнопка, зв’язана з великим циферблатом, який висить на протилежній стіні, на якому стрілка рухається від максимальної до мінімальної ціни. В міру руху транспорту, на якому встановлені візки з продаваними лотами квітів, рухається і стрілка. Для ухвалення рішення даються лічені секунди. Хто першим натисне кнопку, той і придбає право на квіти. Покупка фіксується й оформляється комп’ютером за 10 – 15 хв. – від натискання кнопки до видачі рахунка. По цьому ж конвеєрі квіти потрапляють у сусідній зал, де їх швидко упаковують і негайно доставляють у холодильниках за місцем призначення – у аеропорт чи магазин. Непродані квіти йдуть у компост. Щодня в Алсмері за чотири година роботи продається 12 млн. зрізаних та мільйон вазонних квітів. Щорічно тут реалізується до 900 млн. троянд, 250 млн. тюльпанів і 220 млн. квітів у горщиках тощо, усього більше 3 млрд. штук.

А в цілому в Нідерландах на 12 спеціалізованих аукціонах – більш 6 млрд. квітів. Приблизно 80% з них йде на експорт навіть у такі країни, як Австралія, Японія, Сінгапур. У цілому частка Нідерландів у міжнародній торгівлі квітами складає більш 60%, і вони міцно займають стосовно цього перше місце.

Оформлення аукціонної угоди здійснюється зазвичай відразу після закінчення аукціону. Покупець підписує типовий контракт. На підставі контракту виписується рахунок, який оплачується покупцем. Платіж звичайно здійснюється вроздріб: 30-35% вносяться відразу після підписання контракту, інша сума – після відвантаження товару чи при його одержанні. У разі несплати за товар у встановлений термін організатори аукціону вважають угоду порушеною і можуть розпорядитися товаром на свій розсудом, а збитки покрити з отриманого авансу. При несплаті авансу адміністрація аукціону також може розглядати угоду як таку, що не відбулася і розпорядитися товаром на власний розсуд, вимагаючи від покупця відшкодування збитків.

Таким чином, для успішної участі в аукціонній торгівлі необхідно мати якнайбільше інформації про товар і правила організації аукціонів. Аукціонна торгівля створює значні зручності для постачальників і покупців, зосереджуючи великі маси товарів і залучаючи багатьох покупців.