Організація суспільного виробництва

Організація суспільного виробництва – координація дій кожної зі сторін суспільного способу виробництва та процесу їх взаємодії і форма об’єднання людей у процесі такого виробництва. Оскільки виробництво матеріальних благ здійснюється не відокремлено, а спільно, воно має назву “суспільне виробництво”. Двома його сторонами є продуктивні сили і відносини економічної власності (див. Продуктивні сили; Власність економічна). Люди у процесі праці повинні постійно впливати на речовину природи і перетворювати її на необхідні для себе блага, а отже, вступати з нею у певні відносини. За сучасних умов, наприклад, для виготовлення продукції вартістю 1 дол. людство витрачає в середньому до 1 т природних ресурсів. Щоб система продуктивних сил на рівні як господарства країни (макроекономіки), так і на рівні окремого підприємства (мікроекономіки) функціонувала ефективно, необхідна належна організація. Важливе завдання підприємця на цьому рівні – дотримання законів природи, захист довкілля. Конкретними формами суспільної природи продуктивних сил, тобто спільного (а не відокремленого), колективного (а не індивідуального) ставлення людини до природи, що потребують певної організації людей у процесі праці, є її кооперація (див. Кооперація праці), поділ праці та обмін діяльністю між людьми. Поділ праці – процес розмежування різних видів людської

діяльності, що виявляється у спеціалізації працівника на виготовленні одного продукту, окремих його деталей або у виконанні окремої трудової операції. Поділ праці переростає в суспільний поділ праці. Щоб налагодити чітку взаємодію людей різних професій, також необхідна певна організація. Обмін діяльністю – різновид поділу праці, за якого відбувається взаємообмін результатами виробничої діяльності у формі продуктів праці (товарів або послуг) однієї чи декількох галузей. Раціональний обмін діяльністю також потребує певної організації. Вступаючи у відносини з природою, люди водночас вступають у певні відносини між собою – виробничі, або відносини економічної власності, які формуються і розвиваються в усіх сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні). Конкретними формами їх розвитку є певні типи (приватна, колективна і державна) і форми власності, кожна з яких має певних суб’єктів (окремий товаровиробник, капіталіст, трудовий колектив, асоційований капіталіст, держава та ін.). Для усунення антагонізму і конфліктів між окремими типами і формами власності необхідна організація, яка є складовою процесу управління на мікро – і макрорівнях. Продуктивні сили і відносини економічної власності взаємодіють між собою. Переважно динамічніше розвиваються продуктивні сили, що потребують удосконалених або нових форм власності. Для узгодження цих двох сторін суспільного виробництва необхідне управління їх розвитком, координація дій окремих елементів виробництва, що є важливою функцією організації. Така координація здійснюється на макрорівні саморегулюванням економічної системи і свідомим цілеспрямованим державним регулюванням; на мікрорівні – у процесі підприємницької діяльності.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Звертання і однорідні члени речення
Організація суспільного виробництва