Філософія посбіник
Тема 3. ДІАЛЕКТИКА
§ 1. Діалектика, її витоки і головні версії
Особливий розділ філософії
“Темний” опис діалектики плину сущого не є простою забаганкою античного філософа Геракліта. Причиною темноти є природа діалектичного процесу, пронизаного суперечностями, майже недоступними раціональному дискурсові. З цієї обставини випливає перша особливість діалектики як розділу філософії – її софійно-містичний характер.
Вище ми говорили, що антипод діалектики – метафізика має раціонально-епістемну
А як бути з діалектикою, наскрізь просякнутою суперечностями? їх не обійти, бо саме вони є суттю діалектики. Формальна логіка не допоможе у їхньому описі й осмисленні. Тому залишається лише один вихід – описувати суперечності та їхні розв’язки, використовуючи афористично-містичні засоби, не розум, а інтуїцію. Це – друга особливість діалектики як розділу філософії.
Разом з тим, як розділ філософії діалектика із стародавніх
Згідно з Фалесом, першоосновою діалектики світу є вода. Мислителю вдалося угледіти за всіма інтуїтивно зримими проявами води щось єдине. Вода в ріці, океані або дощ – адже це одна і та ж вода. Фалес міркував за аналогією: якщо за усіма множинними виявами води і формами, яких вона набуває, стоїть єдина сутність – вода, то чи не існує і за зовнішньою різноманітністю речей, що нас оточують, також єдина універсальна першооснова? Твердження Фалеса, що вода є першоелементом усього сущого і перевтілюється у всі інші елементи, залишаючись, очевидно, у кожному з них одним і тим самим, є одним із виявів онтологічної діалектики, представленої в чуттєвих образах.
Анаксимандр поглиблює проблематику першооснови, відкриту Фалесом. Раціональна думка Анаксимандра звернулася до пошуків такого більш умоглядного начала всього існуючого, яке само по собі не має початку. Таке всезагальне начало мислитель назвав алейроном, тобто безмежною масою речовини, з якої виникає все, і до якої все повертається. Відомий дослідник античності О. Ф. Лосєв зазначає: “Шлях від Фалеса до Анаксимандра, від води до апейрона є шлях історії діалектики від чуттєвих характеристик її завдань і натуралістичних їх виконань – до аморфної суміші чуттєво-натуралістичного і раціонально-спекулятивного. Ще далеко до того часу, коли діалектич-ний метод буде усвідомлений у всій спекулятивній раціональній чистоті. Та тим не менше і в Анаксимандра – безперечний прогрес. Для Фалеса діалектика є все ще лише містично-чуттєвий шлях. Для Анаксимандра ж це вже початок деякої теоретичної, умоглядної її картини: він ще сам добре не знає, про яке буття він бажає вести мову; і в своєму новому, досить плідному, але облишеному чуттєвих аналогів терміні “апейрон” охоплює два різні буття, одне – як містично-чуттєву повноту якостей і процесів конкретного світу (онтологічне поняття), інше – як відправну точку раціональної картини діалектики, діалектичної спекуляції (діалектичне поняття)”.
Четверта особливість діалектики як розділу філософії грунтується в щойно описаних обставинах, пов’язаних з Фалесом і Анаксимандром. Попри свою явну чуттєво-містичну природу, діалектика з їхньої подачі прагнула стати науковою теорією. У XIX ст. нашої ери Г. Гегель здійснив грандіозну і блискучу спробу теоретичного викладу діалектики в трьох томах “Науки логіки” (науки про діалектичну логіку).
Зробити щось подібне на матеріалістичний лад намагались і класики марксизму. Ми ще розглянемо головний зміст цих спроб у другому параграфі. Тут же зауважимо, що започаткована Анаксимандром тенденція до понятійної раціоналізації діалектики, тобто до побудови її суто раціональної теорії і повного відмежування від інтуїтивної містики, не була зреалізована повністю. З гегелівської, марксистської діа-лектик постійно висмоктували “ослині вуха” містики.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)