Поняття матеріального й ідеального

Розділ II. СВІТ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО ІСНУВАННЯ

Урок 10 . Поняття матеріального й ідеального

Мета: ознайомити учнів з поняттями теми; розвивати вміння визначати зміст понять та їх найважливіших ознак, формувати аналітичні компетенції учнів; формувати власні погляди учнів щодо навколишнього світу.

Тип уроку: комбінований.

Форма уроку: лекція.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів

Учитель пропонує учням пояснити, як вони розуміють слова: “Лише побудувавши світ у собі,

людина отримує можливість знайти його за межами себе”.

Після відповідей учнів вчитель оголошує тему, зміст, звертає увагу на основні проблеми уроку.

ІІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів

Бесіда за питаннями

1. Поясніть походження поняття “Всесвіт”.

2. Які виміри світу розкривають поняття “космос”, “Земля”?

3. Що таке зовнішній та внутрішній світ? Світ речей та світ понять?

IV. Вивчення нового матеріалу

Проблема субстанції у філософії

Вчитель. Уже в давнину люди почали замислюватись над тим, з чого складається навколишній світ, що є першоосновою

всього. Пошук цієї першооснови у філософській науці має назву “проблема субстанції”.

Субстанція (лат. substantia – суть) – матерія в аспекті внутрішньої єдності всіх форм її саморозвитку, всього розмаїття явищ природи та історії, включаючи людину та її свідомість, і тому це фундаментальна категорія наукового пізнання, теоретичного віддзеркалення конкретного. У субстанції вбачають той єдиний початок, від якого все походить.

В історії філософії спочатку субстанція розуміється як речовина, з якої складаються всі речі. У подальшому, в пошуках основи всього сущого субстанцію починають розглядати як особливе позначення бога (схоластика).

Монізм – філософське учення, яке приймає за основу всього, що існує, одне начало. Існує як матеріалістичний, так і ідеалістичний монізм. Матеріалісти початком, основою миру вважають матерію. Ідеалісти єдиним початком усіх явищ вважають дух, ідею та ін. Найбільш послідовним напрямом ідеалістичного монізму є філософія Гегеля. Протилежність монізму – дуалізм.

Дуалізм (лат. duo – два) – філософське учення, що вважає, на відміну від монізму, матеріальну і духовну субстанції рівноправними началами. Дуалізм притаманний філософії Декарта і Канта. Дуалізм служить філософською основою теорії психофізичного паралелізму.

Плюралізм (лат. pluralis – множинний) – концепція, протилежна монізму, згідно з якою все, що існує, складається з безлічі рівнозначних ізольованих сутностей, що не зводяться до єдиного начала.

Неопозитивізм – один із напрямів у філософії XX ст., сучасна форма позитивізму. Неопозитивізм позбавляє філософію її предмета, вважаючи, що знання про реальність надаються лише в повсякденному або конкретно-науковому мисленні, а філософія можлива тільки як діяльність з аналізу мови, в якій виражаються результати цих видів мислення.

Матеріальне та ідеальне як філософські поняття визначають два “вихідні” начала світу. Відповідно до класичної науки матеріальне ототожнювалось з природним (речовим), а ідеальне із внутрішнім (духовним) світом людини.

Матеріальне – об’єктивно-реальне, тобто незалежне від свідомості людини, існування світу; сам об’єкт і його властивості, об’єктивна реальність.

Ідеальне – відображення матеріального, тобто світу об’єктів у свідомості людини; образ об’єктивної реальності, тобто суб’єктивна реальність.

Поняття матерії

Учитель. Основою уявлень про матеріальну єдність світу є розуміння матерії як субстанції. Матеріальний, природний світ є однією з основних форм буття. Тому змістовний аналіз поняття “матерія” завжди перебував у полі зору різних філософських напрямів. Матерія як основне поняття європейської філософії виникала й активно розроблялася ще за часів ранньої античності. Натурфілософи першими намагалися виявити якусь “першоречовину”, що становить основу існуючого світу. Фалес, Анаксимен, Геракліт, Демокрит послідовно утверджують в цій функції: воду, повітря, вогонь, атоми. Але спроби надати конкретним видам матеріального світу загального характеру, покласти на них функцію абсолютного субстрату всього сущого не увінчалися успіхом, бо не змогли пояснити передовсім різноманіття дійсності.

Власне термін “матерія” вперше був використаний Платоном, який стверджував, що поєднання ідей (ейдосів) як справжнього буття і небуття (матерії), що протистоїть йому, утворюють світ речей, природу, суще. За Аристотелем, який заперечував світ платонівських ідей, дійсністю є лише форма – активне, творче начало: глині необхідний гончар – деміург. Вища форма світу – Бог – творець всього сущого, дійсного. Аристотелівська концепція співвідношення форми і матерії, перетворена відповідно до принципів монотеїзму, є панівною у філософських системах християнства і мусульманства.

У механістичному матеріалізмі Нового часу в основі визначення матерії не речовина, а якісь загальні властивості (протяжність, непроникність, фігура, тяжкість та інші). Найчастіше носієм цих властивостей визнаються атоми як останні неподільні елементи світу. У філософських ученнях Бруно і Спінози матерія ототожнюється з природою. Якщо всі речі визначені зовнішньою причиною, то природа (субстанція), на відміну від них, є причиною самої себе (causa sui). Французькі матеріалісти XVIII ст. (Гельвецій, Гольбах та ін.) продовжили і поширили механістичні переконання на розвиток світу. Матерію вони уявляли як вічну, таку, що постійно рухається за законами механіки, основою реального світу.

Гегель розглядав матерію як “інобуття” абсолютної ідеї, необхідний період одного з етапів розвитку буття світового духу.

Маркс та Енгельс в поняття матерії включали всю картину світу, що постійно змінюється й розвивається. Вони вважали змістом філософського поняття “матерія” не будь-яку “загальну ознаку”, а суперечливий процес визначення свідомості буттям у процесі практичної діяльності людини. Матерія розумілася як єдино існуюча субстанція.

На початку XX ст. у зв’язку з відкриттям англійським фізиком Дж. Томсоном електрона – першої внутріатомної частинки – деякими філософами і ученими був зроблений висновок про “зникнення матерії”, оскільки існування останньої пов’язувалося з неподільністю атома. Замість речово-субстрактного уявлення про матерію приходить гносеологічне, сформульоване В. І. Леніним в його роботі “Матеріалізм та емпіріокритицизм”.

Матерія – це філософська категорія для визначення об’єктивної реальності, що подається людині суб’єктивно й існує поза її свідомістю.

Матерія охоплює безліч реально існуючих об’єктів та систем світу, є субстанціональною основою властивостей та форм руху матерії. Усе розмаїття матеріальних систем можна запропонувати у вигляді схеми.

V. Закріплення вивченого матеріалу

Бесіда за питаннями

1. Що таке субстанція?

2. Чим відрізняються монізм та дуалізм?

3. Що таке матеріальне та ідеальне?

4. Дайте визначення поняття “матерія”

VI. Підсумок уроку

Вчитель. Навіть короткий огляд історії виникнення і розвитку поняття “матерія” засвідчує, що воно є результатом тривалого і суперечливого процесу світоосмислення, заснованого на діяльності людини з пізнання і перетворення навколишнього світу.

VII. Домашнє завдання

1. Опрацювати матеріал уроку.

2. Підготувати повідомлення “Поняття “простір” та його основні властивості”.