Філософія посбіник
Тема 3. ДІАЛЕКТИКА
§ 2. Класичні “теорії” діалектики, інваріанти їхньої будови
Принципи, категорії, головні закони
Принцип (від. лат. “principium” – “початок”, “основа”) у філософії значить те ж, що і основа, тобто те, що лежить в основі деякої сукупності фактів або знань.
До принципів діалектики зазвичай належать:
– – принцип розвитку;
– – принцип загального взаємозв’язку;
– – принцип тотожності (єдності) діалектики, логіки та теорії піз-нання;
– – принцип
– – принцип єдності логічного та історичного.
Ці принципи в цілому є єдиним принципом пізнання людиною світу таким, який він є. Розвиток і взаємозв’язок є головними характеристиками цього світу. Адже “все тече і все змінюється”, як стверджував ще Геракліт. І це в сучасному світі вже нікого не здивує. Кожний це бачить в своєму повсякденному житті, в науці, історія і розвиток людства, як ми прослідкували вище, є теж безперечним доказом цього принципу. Принцип загального зв’язку характеризує цілісність світу, він невіддільний від принципу
Ці принципи розуміють всі, але на практиці використовують лише одиниці, оскільки не кожній людині легко за сучасних умов глобалізації реально охопити цілісний світ в його постійних змінах. Для полегшення цього важливого завдання філософія розвинула інші принципи діалектики.
Принцип сходження від абстрактного до конкретного акумулює у собі пізнавальну можливість законів і категорій діалектики, він організовує процес пізнання. Слід зауважити, що категорії абстрактного й конкретного не збігаються з аналогічними буденними поняттями. Абстрактне – це вирвана із загального зв’язку, загальної логіки роз-витку предмета, відтворена якась одна його сторона. Конкретне – це відбиття об’єктивної дійсності в системі понять, це теоретичне відтворення єдності предмета. Тому зрозуміло, що абстрактної істини немає, що істина завжди конкретна. З іншого боку, настільки ж загальновідомо, що абстракція, абстрактне є загальною формою, у якій і за допомогою якої мислення може досягати об’єктивної істини. Абстрактне й конкретне, тим самим, є нерозривними внутрішніми протилежностями, у живій діалектичній єдності яких тільки й може здійснюватися процес теоретичного пізнання, логічний процес. Пізнання відбувається як рух від абстрактного до конкретного.
Принцип єдності логічного й історичного допомагає зрозуміти, як абстрактне трансформується у конкретне. Логічне – це теоретичне відтворення закономірностей реального розвитку. Історичне – процес розгортання дійсності у часі у всьому різноманітті її конкретних форм. Крім тривіального змісту цього принципу, немає прямого збігу предмета і його реальної історії; теорія – це історія, очищена від випадків, у яку вкладені ідеї, пов’язані із розумінням можливості пізнання минулого, характером передбачення майбутніх подій, способом існування загального (“логічного”) у нашому житті. Науковий аналіз обирає шлях, протилежний об’єктивному розвитку предмета: розвинена форма досліджуваного об’єкта дає змогу судити про джерела виникнення цього об’єкта, “анатомія людини – ключ до анатомії мавпи”. Логічне допомагає нам “пізнати” минуле, унаслідок чого логіка розвитку предмета і його реальна історія збігаються.
Найліпше використання останніх двох принципів, як охоплення світу у його цілісності та розвитку, продемонстрував К. Маркс у своїй основній праці “Капітал. Критика політичної економії”. Саме там, починаючи з найабстрактнішої “елементарнішої форми багатства – товару”, досліджуючи історично розвиток товарних відносин, знаходячи логіку капіталізму, К. Маркс висвітлює суспільні відносини конкретно: виражає єдність законів розвитку, тотальності процесу розвитку, що охоплює природу, людське мислення і суспільство, Що втілюється в принцип тотожності (єдності) діалектики, логіки й теорії пізнання.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)