Географія
Економічна і соціальна географія України
Господарство
Промисловість
Паливна промисловість
Вугільна промисловість є найрозвиненішою галуззю паливної промисловості України. Вона представлена видобутком кам’яного та бурого вугілля. До складу галузі входять підприємства з видобутку вугілля (шахти) і збагачувальні фабрики. Частка вугілля в паливно-енергетичному балансі України складає понад 75 %, що є одним із найвищих показників у світі (рис. 36). Вугільна промисловість є базою для розвитку електроенергетики,
Особливу цінність має кам’яне вугілля Донбасу, бо з нього можна виробляти кокс, необхідний для виплавки чавуну. На жаль, глибина залягання вугільних пластів сягає 1200 м при середніх глибинах залягання 500-750 м, а потужність пластів, що розробляються, дуже мала – від 1,5 до 2 м. Через це собівартість видобутку вугілля в Донбасі є значно вищою, ніж у світі. У південно-східній і східній частинах Донецького басейну залягає переважно енергетичне
Рис. 36. Структура видобутку палива в Україні
Хижацька експлуатація вугільних ресурсів України, постійне зростання потреб у вугіллі призвели до виснаження родовищ.
Головні сучасні проблеми вугільної промисловості:
– розробка пластів на великій глибині (до 1700-1800 м) вимагає дорогого сучасного устаткування, для створення якого необхідні величезні матеріальні й наукові витрати;
– старі шахти, що експлуатуються в даний час, необхідно реконструювати з метою підвищення безпеки праці шахтарів;
– з метою підвищення ефективності використання вугілля необхідно будувати нові потужності зі збагачення й переробки палива, перетворення його на рідке й газоподібне, що збільшує його теплоту згоряння;
– оскільки вугілля України здебільшого високозольне та з великим вмістом сірки, його переробка вимагає комплексного використання відходів.
Розв’язання даних проблем дозволить вивести вугільну промисловість України на новий якісний рівень, а головне – знизити собівартість вугілля, яка у даний час залишається дуже високою.
Із вугільною промисловістю пов’язана низка екологічних проблем (терикони, порушення рівноваги гірських поверхневих порід, погіршення якості підземних вод тощо).
Нафтова промисловість. Основні родовища нафти зосереджені в Карпатській і Причорноморській нафтогазоносних провінціях, Дніпровсько-Донецькій нафтогазоносній області. Найбільші родовища Передкарпаття – Бориславське (Львівська область), Волинське, Битківське (Івано-Франківська область).
Найбільші родовища Дніпровсько-Донецької нафтогазоносної області: нафтові – Леляківське (Чернігівська область), Глинсько-Розбишівське (Полтавська область), нафтогазові – Гнідинцівське (Чернігівська область), Качанівське (Сумська область), Яблунівське (Полтавська область). Тут видобувають понад 50 % української нафти.
У Причорномор’ї поклади нафти виявлені на Керченському півострові та на шельфовій зоні моря.
Нафтопереробна промисловість. Нафта використовується як паливо і як сировина для хімічної промисловості.
Власної нафти Україні не вистачає, тому значна її кількість завозиться з-за кордону. Нафтопереробні заводи працюють у Херсоні, Кременчуку, Лисичанську, Дрогобичі, Одесі. Працюють нафтопроводи Гнідинці – Кременчук, Кременчук – Херсон, “Дружба” (останній поєднує нафтові родовища Росії з Центральною і Західною Європою).
Газова промисловість. Великі родовища природного газу розташовані в Дніпровсько-Донецькій нафтогазоносній області: Шебелинське, Західнохрестищенське, Єфремівське (Харківська область). Близько 1/5 видобутку природного газу України зосереджено в Передкарпатті: Дашавське (Львівська область), Косівське, Надвірнянське (Івано-Франківська область) родовища.
Значні родовища природного газу відкриті на півдні країни, передусім у Криму. Основні родовища – Глібівське, Джанкойське. Зростає видобуток газу на шельфі Чорного моря.
Територією України проходять численні газопроводи: Шебелинка – Харків, Шебелинка – Полтава – Київ, Шебелинка – Дніпропетровськ – Кривий Ріг – Одеса – Кишинів, Шебелинка – Бєлгород – Москва, Дашава – Київ – Москва.
Україна має великі перспективні газоносні площі.
Природний газ – найефективніше паливо. Собівартість його видобутку є значно нижчою, ніж вугілля, а теплотворна здатність – високою. Використання газу є дуже перспективним: він майже не отруює навколишнє середовище, порівняно з іншими енергетичними джерелами (особливо вугіллям і мазутом). Його використовують як сировину для хімічної промисловості, а також для комунально-побутових потреб.
Торф’яна промисловість розвивається на півночі України, у Поліссі (Чернігівська, Рівненська, Львівська, Житомирська, Волинська області). Торф як паливо має другорядне значення. Використовують його як місцеве паливо в селах, на скляних, порцеляно-фаянсових, харчових підприємствах. Для поліпшення транспортування з нього виготовляють торфобрикети (Чернігівська, Житомирська, Львівська області).
Електроенергетична промисловість
Електроенергетика – основа розвитку економіки. Ця базова галузь виробляє, передає та трансформує електроенергію. Вона забезпечує науково-технічний прогрес в усіх без винятку виробництвах, поліпшує умови роботи й побуту. Розвиток електроенергетики та будівництво потужних електростанцій сприяють створенню нових промислових вузлів. Окремі галузі промисловості тяжіють до джерел дешевої електроенергії (електрометалургія), інші здатні обмежуватися транспортом електроенергії. Електроенергію в Україні виробляють теплові, гідравлічні, гідроакумулюючі й атомні станції (рис. 37).
Рис. 37. Структура виробництва електроенергії в Україні
Найбільшу частку електроенергії виробляють теплові електростанції (ТЕС), що працюють на вугіллі, газі та мазуті. Найпотужніші з них розташовані в Донбасі (Старобешівська, Курахівська), Придніпров’ї (Криворізька-2), у Харківській (Зміївська), Київській (Трипільська) і Вінницькій (Ладиженська) областях. Більшість ТЕС окрім електроенергії виробляють і тепло для опалення міст. Із роботою ТЕС пов’язане значне забруднення навколишнього середовища.
Друге місце за обсягом виробництва електроенергії належить атомній енергетиці. Атомні електростанції (АЕС) будують у районах із дефіцитом паливних ресурсів. На території України працюють Запорізька, Південноукраїнська, Рівненська та Хмельницька АЕС. Вони виробляють 43,5 % усієї електроенергії.
На Дніпрі й Дністрі побудовані великі гідроелектростанції (ГЕС). Найбільші з них: Дніпрогес, Дніпродзержинська, Канівська, Каховська, Київська, Кременчуцька, Дністровська. На гідроелектростанції припадає 7,9 % виробництва електроенергії.
ГЕС в Україні побудовані на рівнинних річках, тому перед їхніми греблями виникли штучні водоймища, що затопили сільськогосподарські угіддя. Вода у водоймищах застоюється, акумулює забруднення й різні шкідливі речовини. Греблі стають перешкодою розвитку рибного господарства, заважаючи проходу промислових риб. Водночас вода з водоймищ використовується для зрошення посушливих земель степової зони.
Електроенергія, вироблена електростанціями, передається до споживачів за допомогою ліній електропередач (ЛЕП).
Україна має можливості використання сонячної, вітрової і геотермальної енергії: побудовано одну з перших геліоелектричних станцій (біля с. Мисове у Криму) та кілька вітроелектричних станцій (АР Крим, Донецька область).
Металургійна промисловість
Чорна металургія – складна галузь промисловості, до якої належать різні за організацією і технологією виробництва: видобування й збагачення залізної руди, спікання її в агломерат або котуни; виплавка чавуну, сталі, виробництво прокату; виробництво феросплавів, виплавка електросталі та сплавів, порошкова металургія; виробництво флюсових вапняків, вогнетривів, коксу.
Сировиною для чорної металургії є залізні та манганові руди, вапняки (флюси); у технологічному процесі використовуються кокс, вода і вогнетривкі глини, природний газ і електроенергія.
Родовища залізної руди сконцентровані в Криворізькому та Керченському басейнах, Кременчуцькому та Білозерському районах; манганові руди видобувають у Нікопольському басейні; коксівне вугілля, флюсові вапняки, формувальні піски та вогнетривкі глини – в Донбасі.
Головні підприємства чорної металургії Зосереджені в трьох районах: Донбасі (Макіївка, Донецьк, Алчевськ, Харцизьк, Єнакієве, Луганськ, Краматорськ та ін.), Придніпров’ї (Дніпропетровськ, Запоріжжя, Кривий Ріг, Нікополь, Дніпродзержинськ), Приазов’ї (Маріуполь).
Донецький металургійний район Виник на основі родовищ коксівного вугілля та вапняків Донбасу й залізної руди Придніпров’я.
Придніпровський металургійний район Утворився завдяки географічному положенню – на великій водній магістралі, на перетині транспортних шляхів і майже на півдорозі між величезними запасами Криворіжжя і коксом Донбасу.
Приазовський металургійний район виник на перехресті транспортних шляхів із Керченського басейну (залізні руди) та Донбасу (коксівне вугілля).
Складність розвитку металургійного комплексу України полягає в тому, що це дуже матеріаломістка галузь, що потребує багато води й електроенергії. До того ж, підприємства чорної металургії є одними з головних стаціонарних забруднювачів навколишнього середовища.
Кольорова металургія – галузь промисловості, у якій відбувається видобуток і збагачення руди, виплавка кольорових, рідкісних і дорогоцінних металів, а також сплавів на їх основі. Продукція кольорової металургії широко використовується ву точному машинобудуванні, літакобудуванні, електроніці, робототехніці тощо. В Україні за браком власної сировини ця галузь розвинена недостатньо.
Підприємства, що виплавляють кольорові метали, переважно є енергоємними, тому вони розташовані поблизу джерел електроенергії. Так, виробництво алюмінію, титану, магнію зосереджене в Запоріжжі й базується на дешевій енергії Дніпрогесу і привізній сировині. До джерел електроенергії тяжіють Костянтинівський цинковий завод і Артемівський завод з переробки кольорових металів.
Поблизу джерел сировини розміщені Калуський хіміко-металургійний (виготовлення металевого магнію) і Іршанський гірничо-збагачувальний (збагачення руд титану) комбінати. На імпортній сировині працює Миколаївський глиноземний завод (глинозем – сировина для виготовлення алюмінію).
Як правило, сучасні підприємства кольорової металургії є комплексними, оскільки руди кольорових металів поряд з основним металом містять багато інших корисних хімічних елементів.
Підприємства кольорової металургії також є одним з основних стаціонарних джерел забруднення атмосфери. Вони забруднюють грунти свинцем, цинком, хромом, міддю. Значні земельні площі доводиться вилучати під звалища промислових відходів.
Машинобудування
Машинобудівний комплекс – сукупність галузей промисловості, що виготовляють машини й устаткування для всіх галузей і ланок народного господарства.
Особливості галузі: наукоємність, трудомісткість, металомісткість, кооперація.
Машинобудування – надзвичайно складна галузь, що поділяється на кілька десятків галузей і виробництв. Розвиток машинобудування є показником технічного рівня країни.
Важке машинобудування, забезпечує різноманітним устаткуванням енергетику, металургійну, хімічну, гірничодобувну і будівельну промисловість. Розміщується в районах, де є метал і споживачі готової продукції, тобто у Донбасі (Горлівка, Краматорськ, Луганськ, Донецьк, Маріуполь) і Придніпров’ї (Дніпропетровськ, Кривий Ріг). Окремим великим центром цієї галузі є Харків.
Електротехнічна промисловість випускає продукцію для енергетичних систем: трансформатори, генератори, важке устаткування для електровозів, кабелі, електродвигуни, високовольтну апаратуру. Це виробництво орієнтується переважно на кваліфіковані трудові ресурси. Тому його основні центри (Запоріжжя, Харків, Київ, Одеса, Донецьк, Бердянськ) розташовані на сході й у центрі країни.
Транспортне машинобудування є трудомістким, досить складним і вимагає посиленого кооперування. Найкращі умови для його розвитку на Сході й у центральній частині України.
Деякі види продукції цієї галузі малотранспортабельні (наприклад, суднобудування), а тому вони орієнтуються на споживача.
Найбільше значення для України мають:
– локомотивобудування – зосереджене у великих містах на сході (Луганськ, Харків, Дніпропетровськ);
– вагонобудування (Кременчук, Дніпродзержинськ, Стаханов, Маріуполь);
– суднобудування (Миколаїв, Херсон – морське, Київ – річкове);
– автомобілебудування – переважно у великих містах (Кременчук – вантажні, Запоріжжя – легкові, Львів – автобуси, Одеса – автокрани, Луцьк – вантажно-пасажирські малолітражні автомобілі, Мелітополь, Харків – мотори, Київ, Львів, Харків – мотоцикли);
– літакобудування – у великих наукових центрах із численними трудовими ресурсами (Київ, Харків, Запоріжжя).
Верстато – та приладобудування – досить складні галузі, тому вони тяжіють до наукових центрів і районів, де є достатньо кваліфікованих трудових ресурсів. Через це більшість центрів цих галузей зосереджена на сході (Харків, Краматорськ, Сєверодонецьк), у Подніпров’ї (Київ, Житомир, Дніпропетровськ, Черкаси). На заході таких центрів небагато (Львів, Івано-Франківськ).
Продукція Сільськогосподарського машинобудування Досить об’ємна, а тому малотранспортабельна. Через це воно орієнтується на споживача і найбільші його центри зосереджені в Лісостепу і Степу (Харків – трактори, Дніпропетровськ – трактори і бурякозбиральні комбайни, Херсон – кукурудзо – і зернозбиральні комбайни, Тернопіль – бурякозбиральні комбайни, Львів, Одеса, Умань – інша сільгосптехніка).
Подальший розвиток машинобудування країни потребує технічного переозброєння, реконструкції та переспеціалізації на основі технологій світового рівня, створення сучасних невеликих і середніх заводів з випуску конкурентоспроможної продукції для світового й внутрішнього ринків, зокрема товарів народного споживання.
Хімічна промисловість
Хімічна промисловість – галузь промисловості, де переважають хімічні методи обробки сировини. Значення хімічної промисловості: разом із машинобудуванням зумовлює науково-технічний прогрес; може створювати нові матеріали з певними властивостями; сприяє найбільш повній переробці відходів інших галузей господарства; виготовляє товари народного споживання.
Сировинна база: кам’яне і буре вугілля, нафта і природний газ, кам’яна і калійна солі, фосфорити, крейда, вапняки, сірка; відходи чорної і кольорової металургії, харчової промисловості, лісопромислового комплексу.
Структура: гірнича хімія, основна хімія, хімія органічного синтезу (нафтохімія, виробництво полімерів), лакофарбова промисловість, хіміко-фармацевтична промисловість (рис. 38).
Рис. 38. Виробничі зв’язки галузей хімічної промисловості
Географія Хімічної промисловості. Підприємства гірничої хімії розміщуються в районах видобутку корисних копалин: у Передкарпатті – видобуток сірки (Новий Розділ, Немирів), калійних солей (Калуш, Стебник); у Донбасі – видобуток кухонної солі (Слов’янськ, Артемівськ), на півночі Криму – комплексна переробка ропи солоних озер.
Виробництво азотних добрив Розміщується біля коксохімічних заводів (Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Алчевськ, Лисичанськ, Сєверодонецьк), районів видобутку природного газу й великих газопроводів (Рівне, Черкаси, Одеса).
Центри виробництва калійних добрив – Калуш (Івано-Франківська область) і Стебник (Львівська область), де видобуваються калійні солі.
Фосфорні добрива Виробляють на основі імпортної сировини в районах сільськогосподарського виробництва (Одеса, Вінниця), а також у місцях виробництва сірчаної кислоти (Костянтинівка, Суми) і в центрах розвитку металургії (Маріуполь).
Виробництво сірчаної кислоти зосереджено в районах її споживання (Костянтинівка, Суми, Рівне, Новий Розділ, Дніпродзержинськ).
Содове виробництво розміщене в районах видобутку кам’яної солі (Слов’янськ, Лисичанськ) і ропи (Красноперекопськ).
Хімія органічного синтезу Розвинена в Донбасі (Лисичанськ, Сєверодонецьк, Горлівка) і на Наддніпрянщині (Дніпродзержинськ, Запоріжжя). Виробництво полімерних матеріалів базується на використанні продуктів нафтопереробної, газової та коксохімічної промисловості (Донецьк, Запоріжжя, Луцьк – виробництво синтетичних смол і пластмас; Київ, Черкаси, Чернігів – виробництво хімічних волокон). Частково виробництво базується на використанні хімічної сировини, що надходить продуктопроводами з Росії.
Високого рівня розвитку в Україні досягли Лаковофарбова Промисловість (центри – Дніпропетровськ, Львів, Одеса, Харків), виробництво синтетичних барвників (Рубіжне, Красноперекопськ).
На базі нафтопереробної і газової промисловості розвиваються нафтохімічна (Бердянськ, Кременчук, Херсон) і гумово-азбестова (Дніпропетровськ, Біла Церква) промисловість.
Усе більшого значення набувають фармацевтична та виробництво синтетичних миючих засобів. Ці наукоємні галузі розміщені у великих містах – Донецьку, Дніпропетровську, Києві, Запоріжжі, Одесі.
Лісова й деревообробна промисловість
Лісова та деревообробна промисловість – сукупність галузей, що спеціалізуються на заготовці й переробці деревини, виробництві меблів і напівфабрикатів, паперу, картону, целюлози та штучних волокон.
Усі ліси України створюють єдиний державний лісовий фонд загальною площею 10 млн га. Лісистість території сягає 14 %, що значно менше, ніж у розвинутих країнах. Наприклад, у Франції цей показник становить близько 28 %, у США – 32 %. Основні масиви лісів зосереджені в Поліссі, Карпатських і Кримських горах. Тут представлені цінні породи дерев – дуб, бук, ясен, сосна, ялина. Україна не має великих лісових ресурсів, що гальмує розвиток лісопромислового комплексу. Свої потреби в деревині Україна задовольняє лише на 20-25 %, решта імпортується. Також суттєво гальмує розвиток лісопромислового комплексу державна власність на лісові ресурси. У більшості розвинених країн світу переважає приватна власність (від 50 до 70 % лісових ресурсів країни). Проблеми комплексу пов’язані також із нераціональним використанням відходів заготівлі деревини (у розвинених країнах – до 100 %), погіршенням екологічної ситуації внаслідок забруднення навколишнього середовища відходами виробництва.
Деревообробна промисловість розміщена досить рівномірно, хоча в сировинних районах концентрація цих підприємств вища. Основні центри: Рахів, Хуст, Ужгород (Закарпатська область), Львів, Івано-Франківськ, Чернівці, Рівненська і Волинська області. Підприємства деревообробної промисловості також концентруються у великих промислових і транспортних центрах, де вони працюють на довізній сировині. Найбільші лісопильні підприємства розміщені в Берегометі (Чернівецька область), Надвірній (Івано-Франківська область), Рахові (Закарпатська область), Овручі (Житомирська область).
Розміщення підприємств меблевої промисловості орієнтується на наявність кваліфікованої робочої сили, технічне оснащення і споживача. Тому меблі виготовляють переважно у великих містах (Київ, Львів, Одеса, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ) або поблизу них.
Промисловість будівельних матеріалів
Територія України дуже багата на різноманітні запаси високоякісної сировини для промисловості будівельних матеріалів. Серед них виділяються родовища цементної сировини – мергелю та вапняку (Донецька, Харківська, Львівська, Чернігівська, Рівненська, Хмельницька області, АР Крим), крейди (Донецька, Сумська, Харківська, Луганська області), скляних пісків (Львівська, Київська, Житомирська, Донецька, Харківська області). В Україні добувають мармур, лабрадорити, базальт, піщаники, туфи, гіпс. Практично необмеженими є запаси гранітів у Житомирській області. Сировина для виготовлення бетону є майже в усіх областях України. Величезними є також запаси різноманітних глин. Отже, немає необхідності імпортувати сировину для розвитку даної галузі, а навпаки, можна у великій кількості її експортувати.
Промисловість будівельних матеріалів – важлива галузь економіки, від якої залежить будівництво житла, промислових, сільськогосподарських і транспортних об’єктів, шкіл, лікарень тощо (схема 13).
Географія галузі: виробництво будівельних матеріалів зосереджено переважно біля джерел сировини та у великих індустріальних центрах: Одесі, Запоріжжі, Харкові, Києві, Донецьку, Кривому Розі, Маріуполі.
Цементна промисловість розміщується біля родовищ мергелю, вапняків, доломітів, крейди, а також поблизу металургійних заводів (оскільки шлак є сировиною для виробництва портланд-цементу). Основні центри – Амвросіївка, Єнакієве (Донецька область), Дніпродзержинськ (Дніпропетровська область), Здолбунів (Рівненська область), Балаклія (Харківська область), Кам’янець-Подільський (Хмельницька область), Григорівка (Миколаївська область).
Цегельні заводи розміщені в усіх областях країни. Виробництво збірного залізобетону й залізобетонних конструкцій орієнтується на споживача, насамперед у великих містах. Головні центри: Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, Кривий Ріг, Запоріжжя, Маріуполь та ін.
Керамзитові блоки виготовляють у Керчі, Одесі, Житомирській, Київській, Львівській, Харківській областях.
М’які покрівельні матеріали (руберойд, толь) виробляють у Києві, Одесі, Львові, Балаклії.
Найбільші підприємства з Виробництва будівельного скла розташовані в Артемівську, Лисичанську, Костянтинівці, Львові, Запоріжжі, Одесі.
Легка промисловість. Художні промисли
Легка промисловість – це сукупність галузей, що спеціалізуються на виробництві товарів народного споживання (тканини, взуття, трикотаж, одяг, галантерея).
До легкої промисловості належать: текстильна (бавовняна, вовняна, шовкова, лляна), конопляно-джутова, трикотажна, шкіряна, взуттєва, швейна, хутряна. У структурі легкої промисловості перше місце за обсягом виробництва посідає текстильна галузь, друге – швейна, третє – взуттєва.
Легка промисловість – надзвичайно трудомістка галузь, у якій працюють переважно жінки, тому її підприємства розміщені у великих містах, де багато трудових ресурсів. Також підприємства легкої промисловості орієнтуються на споживача (швейна, шкіряна, взуттєва, трикотажна) і сировину (текстильна). Із розвитком ринкових відносин на перше місце висувається транспортний фактор.
Бавовняна промисловість України працює на привізній сировині, тому найбільші підприємства розташовані насамперед у великих містах, через які проходять транспортні шляхи,- Херсоні, Донецьку, Тернополі (бавовняні комбінати), Нікополі (прядильно-нитковий комбінат), Києві, Харкові, Львові, Полтаві, Чернівцях тощо.
Промисловість вовняних тканин представлена великими підприємствами в Чернігові, Донецьку, Кривому Розі, Одесі, Луганську, Сумах, що працюють на місцевій і привізній сировині. Виробництво килимів зосереджено в Києві, Черкасах, Богуславі, невеликих містах Чернівецької і Закарпатської областей.
Підприємства лляної промисловості переважно розташовані в Житомирській, Рівненській, Львівській і Чернігівській областях, де вирощується льон на льоноволокно.
Таблиця 11
Основні центри художніх промислів
| Територія | Стисла характеристика |
| Західна Україна | В Івано-Франківській області розвинені килимарство, ткацтво, кераміка, різьблення по дереву (Косів). Активно розвиваються художні промисли також у Львівській (виготовлення виробів із кольорового скла, різьблення по дереву) і Закарпатській областях (виготовлення меблів і дерев’яних прикрас) |
| Східна Україна | Починаючи з першої половини XVII ст. славилася своїми ремеслами. З другої половини XVII ст. на основі ремесел розвиваються художні промисли: ручне ткацтво, вишивка, гончарство, теслярське різьблення, вибивання на тканині. Центром є Харківщина |
| Центральна Україна | У Вінницькій області – с. Клембівка (вишивання), у Полтавській – с. Опішня (різьблення, декоративне скло), с. Решетилівка (ткацтво, виробництво килимів), у Дніпропетровській – с. Петриківка (декоративний розпис), у Житомирській – м. Коростень (виробництво порцеляно-фаянсових виробів) |
Конопляно-джутова промисловість недостатньо розвинена й повністю працює на привізній сировині; її підприємства є тільки в Одесі.
Підприємства трикотажної промисловості (виробництво верхнього одягу, білизни, панчішно-шкарпеткових виробів) орієнтуються на споживача, тому розміщені у великих містах – Києві, Харкові, Львові, Одесі, Луганську, Житомирі та ін. Той самий чинник зумовлює розміщення підприємств швейної, шкіряної і взуттєвої промисловості, тому центри їхнього розвитку збігаються.
Підприємства хутряної промисловості, Навпаки, розміщені переважно в невеликих містах – Балті (Одеська область), Жмеринці (Вінницька область), Краснограді (Харківська область), Тисмениці (Івано-Франківська область). Винятком є Харків, де також розвинена ця галузь.
Розташування основних центрів художніх промислів наведено в табл. 11.
Харчова промисловість
Головним завданням харчової промисловості є виробництво продуктів харчування. До її складу входить майже 40 галузей. За обсягами виробництва харчова промисловість посідає друге місце (18 %) в економіці України, асортимент виробленої продукції включає понад 3000 найменувань.
Таблиця 12
Географія і чинники розміщення підприємств харчової промисловості
До складу харчової промисловості входять такі галузі: цукрова, борошномельна, м’ясна, молочна, хлібопекарська, маслоробна, кондитерська, спиртова, макаронна, пивоварна, рибна, виноробна, круп’яна, консервна, тютюнова та ін.
Підприємства харчової промисловості розташовані На території Україні практично повсюдно, однак при їх розміщенні враховуються особливості кожної галузі (табл. 12). Останнім часом кількість підприємств харчової промисловості почала збільшуватися, особливо невеликих за розмірами. Вони створюються поблизу джерел сировини, у колективних і фермерських господарствах.
Соціальний комплекс
До соціального комплексу належать виробництво товарів народного споживання (насамперед продукції легкої та харчової промисловості), а також сфера послуг – усі види підприємств обслуговування, діяльність яких спрямована на задоволення духовних і матеріальних потреб людей: мережа установ культури, освіти, охорони здоров’я, торгівлі, сфери побуту та ін.
Від рівня розвитку соціальної інфраструктури залежить продуктивність праці, збільшення вільного часу, підвищення кваліфікації, забезпечення всебічного і гармонійного розвитку населення.
В умовах командної економіки фінансування сфери послуг здійснювалося за залишковим принципом, що зумовило виникнення багатьох проблем. Із переходом до ринкового господарювання відбувається ряд позитивних зрушень у розвитку цієї важливої галузі України.
Житлово-комунальне господарство задовольняє потреби населення у житлі та забезпечує належний стан приміщень. В Україні гострою залишається проблема нестачі житла. Краще забезпечені житлом жителі великих міст. Ринкові форми господарювання сприяють не тільки активному будівництву, але й підвищенню якісного рівня житла.
Позитивні зрушення спостерігаються в Галузях побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування і зв’язку, що також пояснюється переходом на ринкові відносини й масовою приватизацією. Збільшується кількість магазинів, кафе, ресторанів, підприємств з ремонту побутової техніки та надання різноманітних послуг.
До закладів освіти належать насамперед середні загальноосвітні денні, вечірні і заочні школи. Розвинена мережа гімназій і ліцеїв, у тому числі приватних. До мережі навчальних закладів належать також позашкільні: будинки школярів, станції юних натуралістів, техніків, дитячі спортивні школи тощо.
Заклади культури: бібліотеки, музичні школи, школи мистецтв, художні школи, театри, музеї, кінотеатри – сконцентровані переважно у великих містах – Києві, Львові, Харкові, Донецьку, Одесі, містах Автономної Республіки Крим.
У сфері охорони здоров’я, відпочинку і фізичної культури діють як державні, так і приватні заклади. Найбільша кількість лікарів усіх спеціальностей зосереджена в Києві й Автономній Республіці Крим. У Сумській, Чернігівській, Житомирській областях ці показники майже вдвічі нижчі.
Важливе місце в соціальній інфраструктурі посідає рекреаційне господарство – сукупність установ і закладів, що задовольняють потреби населення у лікуванні, оздоровленні та відпочинку населення. Рекреаційне господарство представлене санаторіями, курортами, пансіонатами, будинками й базами відпочинку тощо.
Розвиток цієї сфери відбувається на основі використання рекреаційних ресурсів (морських, гірських районів, лісів, джерел мінеральних вод, лікувальних грязей тощо). Найбільше рекреаційних установ у Криму, Карпатах, на узбережжі Чорного й Азовського морів.
В Україні багато культурно-історичних пам’яток у стародавніх містах – Києві, Чернігові, Львові тощо.
На сьогодні сфера послуг в Україні має суттєві недоліки й потребує вдосконалення. Так, побутове обслуговування, заклади освіти, охорони здоров’я та культури ще не мають достатньої матеріальної бази. Необхідне створення нової сучасної мережі послуг як у великих містах, так і в інших населених пунктах України.
Світовий досвід свідчить, що ринкова модель господарювання на основі приватної власності забезпечує необхідні умови для успішного розвитку галузей соціальної інфраструктури.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)