ПСИХОЛОГІЯ ТА ПЕДАГОГІКА
Основи педагогіки
3. Теорія і методика виховного процесу
3.5. Суспільні інститути виховання
3.5.4 Роль церкви у вихованні підростаючого покоління
Важливим аспектом сучасного суспільного життя є повернення до основ релігійного світогляду та традицій. Ця потреба зумовлена такими чинниками:
– досвід тисячоліть переконливо доводить, що релігія виявилася неперевершеною і незмінною основою життєдіяльності більшості людей;
– у релігії особистість знаходить найбільш універсальну систему
– релігія вимагає від віруючих постійної відповідальності за свою поведінку;
– релігія на основі свободи вибору дарує особистості істинну свободу.
Згідно зі ст. 35 Конституції України церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви, що означає світський характер держави, а також світське навчання і виховання в усіх типах закладів освіти.
У декларації Генеральної Асамблеї ООН від 25 листопада 1981 р. сказано, що релігійне виховання дітей здійснюють батьки в межах родини відповідно до
Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” (ст. 6) передбачає, що “релігійні організації мають право… створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади і групи, використовуючи для цього приміщення, що їм належать…”.
Церква є педагогічною установою – колективною інстанцією, метою якої є виховання, удосконалення людського життя. На думку російського релігійного філософа Семена Франка (1877-1950), церква повинна відстоювати гідність людини, робити все, що допомагає людині стати людянішою, знову і знову нагадувати суспільству, що без Бога найвищий смисл людського існування ніколи не може бути відкритий. Церква (релігійна община) опікується кожною людиною від народження до самої смерті. Вона використовує кожну нагоду, писав М. Стельмахович, щоб нагадати батькам про їхній святий виховний обов’язок, а дітям – про необхідність достойної поведінки.
У релігії є чого повчитися, що перейняти педагогам. Так, у християнстві це:
– постать Спасителя – ідеал безсмертної, мужньої, вольової, морально стійкої особистості. Він любить народ, і народ любить його. Він приймає смерть в ім’я життя людей, в ім’я їх спасіння. Ідеал Боголюдини пережив віки й тисячоліття;
– програма морального самоочищення, самовдосконалення людини, “наука життя”, яка протягом століть формувала і продовжує формувати істинну людяність, високу духовність, чистоту потаємних почуттів, роздумів і справ;
– професійно-педагогічна майстерність релігійних діячів, їх уміння щоразу знаходити шляхи до людської душі, переконувати, ненав’язливо та делікатно “лікувати” духовність;
– релігійна культура як глибоке розуміння і знання людини, повага до неї, бажання допомогти не лише словом, а й конкретною справою.
До засобів впливу релігії належать обстановка в церкві, богослужіння і обряди, причастя, сповідь, проповідь, відпущення гріхів, благословення, заповіді. Застосовуються і засоби покарання: позбавлення благословення, спокутування гріхів, прокляття, піддання анафемі.
Методиками релігійного самовпливу і самовиховання є молитва, дотримання посту, покаяння, обітниця. Важливе значення має загальна організація релігійної діяльності: обов’язкові регулярні відвідування церкви, щоденні молитви, суворе дотримання постів, церковні свята. Виховний вплив мають релігійна музика, живопис, архітектура.
Потенційні виховні можливості церкви та її реальний виховний вплив потребують їх врахування і тісних взаємозв’язків цього суспільного інституту з іншими виховними інституціями.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)