Розуміння національної безпеки – ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

ПСИХОЛОГІЯ
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

Розуміння національної безпеки
Загалом безпека – це стан позитивного функціонування і розвитку соціальних, економічних, технічних, екологічних і біологічних систем, який унеможливлює загрози для стійкого розвитку суспільства, держави, економіки та особистості, а також їхню залежність від інших держав чи окремих людських угруповань.
Водночас слід зазначити, що міжнародну, державну й соціальну безпеку можна пояснити з погляду теорії соціальних

конфліктів; а організаційну й особистісну безпеку – керуючись зокрема теорією соціально-психологічної компетентності особистості.
Безпека становить сукупність умов і факторів, які забезпечують нормальне функціонування і розвиток людини та суспільства.
Під національною безпекою розуміють систему заходів, спрямованих на запобігання й ліквідацію загроз для стійкого розвитку особистості, суспільства, економіки й держави.
Національна безпека складається із зовнішньої і внутрішньої безпеки.
Зовнішня безпека має два рівні: загальнопланетарний (глобальний) і міждержавний. Зовнішня безпека залежить від екологічного, військового, радіаційного, епідеміологічного, кримінального, природного, культурно-морального та інформаційно-психологічного чинників.
Внутрішня безпека пов’язана із загрозами економічного характеру, наприклад, перетворення ринку на кримінально-монопольний, а також загрозами військового перевороту, витоку інформації, здійснення терористичних актів, виникнення надзвичайних подій соціального, політичного, психологічного, природного, біологічного й технічного походження, недотримання Конституції та прав людини.
Забезпечення системи національної безпеки здійснюється на різних рівнях: міжнародному, державному, регіональному, організаційному й особистісному.
Залежно від джерела походження виокремлюють такі типи загроз:
– природні (повені, землетруси, бурани, цунамі та ін.);
– епідеміологічні (епідемії);
– техногенні (катастрофи, вибухи, пожежі та ін.);
– політичні;
– соціальні;
– економічні;
– психологічні.
Центральними поняттями теорії безпеки є поняття “загроза”, “небезпека”, “шкода”, “збиток”, “ризик” та ін. Іноді ці поняття вживають як синоніми, іноді – як зовсім різні явища.
НЕБЕЗПЕКА – це сукупність умов і чинників, які спричинюють порушення нормального функціонування й розвитку людини чи суспільства.
Процес впливу небезпеки на ту чи іншу систему має певну структуру. Структура цього процесу збігається зі структурою будь-якої дії. можна виокремити статичний і динамічний аспекти процесу впливу небезпеки. Статичний аспект містить: джерело (суб’єкт) небезпеки; об’єкт, якому загрожує небезпека; засіб, яким джерело небезпеки впливає на об’єкт небезпеки. Динамічний аспект містить: ціль, яку ставить джерело небезпеки щодо об’єкта; процес самого впливу джерела небезпеки на об’єкт; результат цього впливу.
I. Щодо джерела небезпеки всі небезпеки можна класифікувати за:
– сферами виникнення;
– швидкістю розвитку (наростання) небезпеки;
– зарядом деструктивності, закладеним у небезпеці.
II. Щодо об’єкта небезпеки всі види небезпеки можна класифікувати за:
– рефлексією;
– сприйняттям;
– ступенем інформованості про небезпеку;
– здатністю усунути небезпеку;
– ступенем підготовленості до реакції на небезпеку;
– ступенем усвідомлення об’єктом можливих наслідків у результаті дії цієї небезпеки;
– ступенем загрози об’єкту;
– вивченням об’єктом небезпек, які йому загрожують.
III. Щодо засобів дії небезпеки їх можна класифікувати за:
– структурною організацією;
– можливістю протидії цим засобам.
IV. Щодо мети, яка міститься в джерелі небезпеки, усі небезпеки можна класифікувати за:
– наявністю мети;
– спрямованістю мети;
– кількістю об’єктів, на які спрямовано дію джерела небезпеки.
V. Щодо процесу впливу небезпеки на об’єкт, всі небезпеки можна класифікувати за:
– способом впливу на об’єкт;
– часом впливу на об’єкт.
VI. Щодо результату впливу небезпеки на об’єкт, усі небезпеки можна класифікувати за ступенем допустимого впливу небезпеки на об’єкт.
Однак важливо враховувати, що залежно від підходу до тлумачення цих дефініцій, їхній зміст значно відрізнятиметься. Зокрема, із правового погляду небезпеку розуміють по-своєму, із психологічного – інакше. Загалом, є об’єктивне й суб’єктивне тлумачення цього явища.
Рівень небезпеки може бути високим, середнім і низьким. Критеріями кожного з цих рівнів є ступінь соціальної напруженості, дезорганізації, конфліктності та ін.
Часто виникання конфліктів спричинює сама влада, яка виконує різноманітні функції. Влада – це соціальний інститут. Як соціальний інститут у різних типах держав влада виконує різноманітні функції: за тоталітарного режиму – одні, за демократичного – інші. Однак влада – це здатність і можливість психологічно впливати на діяльність, поведінку людей за допомогою певних засобів: волі, авторитету, права, насильства. У владних відносинах має бути не менше двох суб’єктів, якими можуть бути окремі особи або “колективна особа” (партія, організація, комітет, рада та ін.).
Суспільні закони – закони співпраці та взаємовпливу почуттів, бажань і уявлень людей, які вступили до суспільної взаємодії. Однак будь-яка співпраця – це дії людей, які мають певну спрямованість та допускають певну силу, а саме – владу. Влада народжується із самим суспільним процесом, тому що він є однією з необхідних умов її функціонування. Влада є силою непрямою, але водночас її саму породжують суспільні сили.
Суспільство загалом і конкретні спільноти зокрема не можуть нормально функціонувати без забезпечення їхньої безпеки. Суспільна стабільність, національна згода, соціальна співпраця і партнерство, між групова взаємодія, міжетнічне спілкування неможливе без існування такого соціального інституту, як безпека.
При цьому її насамперед варто розглядати як соціальну цінність, як соціально-психологічний стан, а не як певний орган.
Безпека є умовою особистісного росту, самоактуалізації “Я”. Її відсутність спричинює деформацію людини: травмування “Я”, перекручування самооцінки, звуження кола спілкування, духовного й культурного зубожіння. Безпеку кожної особистості потрібно забезпечувати насамперед. При цьому держава зобов’язана в особі відповідного органу бути захисником інтересів нації і людини. Право має бути гарантом таких умов, тобто повинне забезпечувати дотримання прав людини. Водночас історія дає чимало прикладів виродження держави у свою протилежність, коли вона із засобу безпеки перетворюється на головне джерело небезпеки для суспільства і його членів.
Суспільну систему безпеки творять і здійснюють члени суспільства, їхні об’єднання, партії, рухи, фонди. Тобто вони становлять сукупність суспільних, недержавних структур, які діють у різних сферах безпеки в будь-яких масштабах – від держави до окремої особистості.
Виникнення численних структур, орієнтованих на безпеку, відбувається, як правило, стихійно і спонтанно й нерідко є реакцією людей на реальне чи ймовірне виникнення загрози, небезпеки їхньому укладу життя, потребам чи інтересам. Отже, усвідомлено чи підсвідомо, суспільство ніби включає додаткові суспільні механізми свого захисту, намагається страхувати себе від ще більших негараздів.
Особливо життєво важливого значення набувають суспільні механізми захисту в умовах, коли владні структури, які повинні забезпечувати безпеку громадян, суспільства й держави, виявляються недієздатними чи діють усупереч їхнім інтересам. Якщо до влади приходять особи, які відповідають очікуванням народу, то вони можуть розраховувати на підтримку суспільних сил безпеки. У критичних ситуаціях така підтримка може мати навіть більше значення, ніж традиційна опора на державні структури безпеки (армію, правоохоронні органи та ін.).
Головне, що об’єднує учасників суспільної системи безпеки, а також останню з державною системою безпеки, – сутність кінцевих цілей щодо соціального обслуговування суспільства. Саме це забезпечує умови для нормального життя людей, їхні потреби в безпеці, тобто в надійному захисті від усього, що ставить під удар їхнє життя й здоров’я, матеріальну забезпеченість, духовні цінності, упевненість у своєму майбутньому. При цьому йдеться про задоволення потреб у безпеці за допомогою соціально-позитивних способів і засобів, а не через належність до суспільно небезпечних форм об’єднання людей: структур організованої злочинності, шовіністичних партій та ін.
Суспільна безпека пов’язана із соціальною стабільністю суспільства й економіки, ефективною соціальною політикою, розгалуженою мережею соціальних служб у різних сферах.
Завдання суспільної системи безпеки:
– захист життєвого простору суспільства;
– контроль над владою;
– контроль за інформаційними потоками і впливом;
– захист від духовної агресії;
– захист від злочинності;
– суспільна експертиза всіх державних і суспільних проектів на предмет їхньої відповідності суспільним, особистісним, державним цілям, ідеалам, цінностям, інтересам.
Але насамперед призначення суспільної безпеки – у захисті суспільства, людини від зловживань влади, від самоправності, самодурства й не професіоналізму, національного зрадництва чиновників, соціальних і природних нещасть, міждержавних і громадянських воєн. Наявність й одночасне функціонування суспільної і державної систем безпеки створюють ту необхідну рівновагу, яка здатна зберегти і суспільство, і державу від розвалу, від скочування до авторитаризму, тоталітаризму, диктатури, від потрясінь і лих, революцій, контрреволюцій, переворотів і путчів, від поневолення і втрати національних ресурсів.
Власне психологічна складова (підсистема) системи національної безпеки є важливою. Однак на неї чомусь звертають мало уваги. Проте вона, по-перше, так чи інакше наявна в кожній складовій усієї системи, національної безпеки, оскільки кожна з них є специфічним психічним з певним, позитивним або негативним, психоенергетичним потенціалом.