Системи захисту і пристосування організму здорової людини

ОСНОВИ ВАЛЕОЛОГІЇ
Підручник

РОЗДІЛ 3

ВПЛИВ НА СТАН ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ СОЦІАЛЬНИХ ТА ЕКОЛОГІЧНИХ ЧИННИКІВ

3.2. Системи захисту і пристосування організму здорової людини

Людина живе в світі, який змінюється щомиті, щохвилини, щогодини, щодня, щомісяця, щосезону, щорічно. На неї впливають коливання температури повітря, вологості, сили вітру, атмосферного тиску.

Ще більше змінилися характер і сила впливу різноманітних чинників довкілля на людину в епоху науково-технічного прогресу: іонізуюча радіація й електромагнітне випромінювання,

хімічне забруднення повітря, води і грунту, зміна укладу життя, лавина інформації та надзвичайно високий темп життя.

Сучасне виробництво часто сильно впливає на людину. Проте природа наділила людину чудовими системами захисту (резистенції) і пристосування (реактивності та адаптації), які дозволяють підтримувати відносну сталість внутрішнього середовища організму – гомеостаз за умов постійної зміни довкілля.

Система захисту, або резистенції, – це взаємопов’язаний комплекс анатомо-фізіологічних систем організму, до якого, насамперед, входить нервова, ендокринна та імунна

системи, шкіра і слизові оболонки, аналізатори (сенсорні системи) та інші системи, що забезпечують стійкість (захист) організму до дії чинників навколишнього середовища, які можуть зумовлювати суттєві зміни в організмі або захворювання (патологічний стан).

Нервова система спільно з імунною та ендокринною системами може брати безпосередньо участь у захисних реакціях організму чи складна рефлекторна дуга або як керуюча, інтегруюча чи координуюча система. Таким чином, в організмі утворюються взаємозв’язані системи реактивності та адаптації.

Як приклад тут можна навести реакцію терморегуляції. У відповідь на нагрівання шкіри тепловим промінням, наприклад, сонячним, відбувається інтенсивне потовиділення. При випаровуванні поту шкіра охолоджується, тим самим захищаючи організм від перегрівання.

Основними функціями імунної системи людини є забезпечення генетичної сталості організму людини шляхом знищення мутантних клітин, а також захист організму від чужих біологічних структур (вірусів, бактерій, білкових структур, одноклітинних організмів, біологічних паразитів) завдяки формуванню і розвиткові імунних реакцій або фагоцитозу.

Центральним органом імунітету є вилочкова залоза (або тимус). Вона виробляє гормон – тимозин, який взаємодіючи з лімфоцитами крові, дає змогу їм “розпізнавати” свої і чужі біологічні структури. Крім цього, до імунної системи належить селезінка, лімфатичні вузли, лімфоїдні фолікули, розміщені в носоглотці й апендиксі (червоподібному відростку кишечнику), лімфоцити, лейкоцити.

Надзвичайно велику роль у механізмах системи захисту й адаптації відіграє ендокринна система, яка утворена ендокринними залозами, скупченням ендокринних клітин і поодинокими ендокринними клітинами, які розміщені майже в усіх органах і тканинах організму (головному мозку, м’язах, у шлунку і кишечнику, в нирках і т. д.). Ендокринні клітини виробляють (синтезують) і виділяють у кров біологічно активні речовини – гормони, які разом із нервовою системою здійснюють регуляцію різноманітних функцій організму, обміну речовин тощо. Отже, завдяки спільній діяльності нервової, ендокринної та імунної систем, організм людини може існувати як єдине ціле, пристосовуватися до змін зовнішнього середовища, захищатися від несприятливих (патогенних) чинників, зберігати гомеостаз і генетичну сталість.

При великій різноманітності індивідуальних особливостей організму людини практична медицина надає значення типам будови тіла або конституцій в походженні захворювань.

Конституція – це комплекс досить стійких морфологічних, функціональних, у тому числі й психічних, особливостей організму, що визначають його реактивність і склалися на спадковій основі під впливом факторів довкілля.

Конституція визначає індивідуальну реакреактивність організму, його адаптаційні особливості, своєрідність перебігу фізіологічних і патологічних процесів, патологічну схильність. Перебіг будь-якого захворювання, його прогноз і лікування залежать не тільки від характеру і сили патогенного впливу, а й від індивідуальних особливостей організму.

З морфологічної точки зору виділяють три типи конституції (за М. В, Чорноруцьким).

1. Гіперстенічний – тулуб відносно довгий, а кінцівки короткі. Голова, груди та живіт мають значний об’єм. Розміри живота переважають над грудною кліткою І поперечні розміри – над поздовжніми, їм притаманний ріст в ширину, масивність.

2. Астенічний – переважний ріст у довжину, стрункий, але слабкий у загальному фізичному розвитку. Кінцівки переважають над відносно коротким тулубом, грудна клітка – над животом і поздовжні розміри – над поперечними.

3. Нормостенічний – середній, проміжний тип будови тіла.

Кожному з конституційних типів – астенічному, гіперстенічному й нормостенічному М. В. Чорноруцький дав характеристику з огляду на основні функції й обмін речовин. Так, в осіб астенічного типу знижений артеріальний тиск і всмоктувальна здатність кишок, підвищений обмін речовин, для гіперстенічного характерними є більш високий артеріальний тиск, сповільнені процеси обміну, зниження толерантності до вуглеводів, повільне виведення продуктів обміну, схильність до ожиріння.

Згідно з класифікацією Е. Кречмера, існує три конституційних типи: астенічний, атлетичний і пікнічний. Е. Кречмер, психіатр за спеціальністю, намагався пов’язати морфологічні особливості людини не тільки з особливостями характеру, психіки й темпераменту, а й зі схильністю до певних психічних захворювань. Серед хворих на шизофренію особи астенічного типу зустрічаються частіше, ніж інші типи, хворі на епілепсію – переважно атлетичного, а на маніакально-депресивний психоз – пікнічного типу.

Вивчення слабких, найбільш уразливих сторін конституції дає змогу вчасно виявляти схильність до захворювання, передбачити перебіг хвороби, призначити індивідуальне лікування і рекомендувати найбільш сприятливі умови життя і діяльності для людини.

Реактивність – це властивість організму реагувати на фактори зовнішнього середовища змінами своєї життєдіяльності, що забезпечує той або інший ступінь його пристосування до зовнішнього середовища. Реактивність організму може бути біологічною, груповою та індивідуальною.

Біологічна реактивність (видова) включає в себе найбільш характерні особливості фізіологічної та патологічної реактивності, що притаманні даному виду тварин. Наприклад, вона проявляється сезонними змінами життєдіяльності (анабіоз, зимова чи літня сплячка, міграція риб і птахів під час зміни пори року, розмноження), різними видовими властивостями при продукції специфічних антитіл і відтворенні алергічних реакцій у різних тварин.

Групова реактивність формується на тлі видової (біологічної). У людей та вищих тварин особливості цього виду реактивності обумовлені конституційними відмінностями, зокрема різними типами нервової системи.

Індивідуальна реактивність організму залежить від конституції, статі, віку, умов, існування індивідуума. На характер індивідуальної реактивності впливають також притаманні даному організму фізіологічні властивості – тип нервової системи, особливості ендокринних залоз та інших функціональних систем.

Патологічна реактивність виникає при дії на організм “надзвичайних” шкідливих факторів, які можуть призвести до перевищення діапазону фізіологічних коливань, характерних для особин даного виду. Вона характеризується виникненням хворобливих розладів та загальним зниженням компенсаторно-пристостосувальних можливостей організму. Ця реактивність відіграє значну роль в патогенезі багатьох захворювань і обумовлює специфічні відповідні реакції на дію патогенних агентів, які формують в кожному окремому випадку певну картину хвороби (ревматизм, гіпертонічна хвороба, бронхіальна астма тощо).