Словник основних понять
Вступ
ТВАРИНИ – це клітинні еукаріотичні організми, найзагальнішими особливостями яких є гетеротрофне живлення й рухливий спосіб життя (локомація).
ГЕТЕРОТРОФНЕ ЖИВЛЕННЯ – це процес надходження в організм готових органічних речовин, які використовуються в якості джерела поживних речовим і енергії, необхідних для життєдіяльності.
ЛОКОМОЦІЯ ТВАРИН – сукупність активних рухів, за допомогою яких тварини переміщуються в просторі (у повітрі, воді, грунті).
КЛІТИНА ТВАРИН – основна одиниця
ТКАНИНА ТВАРИН – це сукупність клітин з міжклітинною речовиною, які подібні за будовою та спеціалізуються на виконанні певних функцій. У тварин виділяють чотири типи тканин: епітеліальну, сполучну, м’язову та нервову.
ОРГАН – частина організму, що характеризуються певною будовою,
СИСТЕМА ОРГАНІВ – це сукупність органів, які спільно забезпечують певний процес життєдіяльності.
Тема 1. РІЗНОМАНІТНІСТЬ ТВАРИН
ЗООЛОГІЯ – це наука, яка досліджує будову, життєдіяльність, різноманітність та поширення тварин, а також значення у природі й житті людини.
БАГАТОКЛІТИННІ ТВАРИНИ – це організми, у яких тіло складається з великої кількості клітин, що спеціалізується на здійсненні певних функцій і відрізняються за будовою. У межах царства Тварини розрізняють дві великих групи: первинні багатоклітинні та справжні багатоклітинні.
РАДІАЛЬНООМЕТРИЧНІ, або КИШКОВОПОРОЖНИННІ – це справжні багатоклітинні двошарові тварини, найзагальнішими ознаками яких с радіальна симетрія, хижий спосіб життя й добре розвинена регенерація. До цієї групи належать тип Кнідарії та тип Реброплави.
КНІДАРІЇ – це кишковопорожнинні, у яких є жалкі клітини, життєві форми поліпа й медузи, нестатеве й статеве розмноження. До жалких кишковопорожнинних належать гідроїдні (гідри, медуза-вітрильник), сцифоїдні (коренерот, аурелія, морська оса) та коралові поліпи (актинії, корали).
РЕБРОПЛАВИ – це кишковопорожнинні, у яких відсутні жалкі клітини, нестатеве розмноження й наявна здатність до світіння. Представниками реброплазів є венерин пояс, берое, плевробрахія.
КІЛЬЧАСТІ ЧЕРВИ – це справжні багатоклітинні тварини, у яких: 1) тіло поділяється на кільця; 2) є двобічна симетрія тіла; 3) наявний шкірно-м’язовий мішок; 4) є вторинна порожнина тіла. До цієї групи належать багатощетинкові (нереїс, морська миша, пісковил), малощетинкові (дощові червяки, трубковики) та п’явки (медична, риб’яча).
ЧЛЕНИСТОНОГІ – це двобічносиметричні тришарові змішанопорожнинні сегментовані тварини, у яких: 1) членисті кінцівки; 2) хітиновий екзоскелет; 3) поділ тіла на голову, тулуб і черевце. До типу Членистоногі належать ракоподібні, павукоподібні, комахи.
РАКОПОДІБНІ – це водні членистоногі тварини, найхарактернішим особливостями яких є: 1) твердий хітиновий водопроникний панцир; 2) дві пари вусиків; 3) двогіллясті кінцівки; 4) зяброве дихання; 5) виділення за участю зелених залоз. Нижчі ракоподібні – це ракоподібні з непостійною кількістю сегментів (зяброногі, веслоногі, вусоногі, коропоїди). Вищі ракоподібні – це ракоподібні з постійною кількістю сегментів тіла (рівноногі, різноногі, ротоногі, десятиногі).
ПАВУКОПОДІБНІ – це наземні членистоногі тварини, найхарактернішими особливостями яких є: 1) головогруде й черевце 2) відсутні вусики; 3) чотири пари ходильних ніг; 4) водонепроникні покриви; 5) пазаорганізмове травлення; 6) легеневе й трахейне дихання. Основними групами павукоподібних є павуки, кліщі, скорпіони, косарики, сольпуги та несправжні скорпіони.
КОМАХИ – це членистоногі пристосовані до найрізноманітніших умов існування, найхарактернішими особливостями яких є: 1) голова, груди й черевце 2) одна пара вусиків; 3) три пари ходильних ніг, 4) трахейне дихання; 5) наявність крил. За наявністю крил серед комах виділяють групу Первиннобезкрилі та Крилаті (комахи з непевним перетворенням: таргани, богомоли, терміти, паличники, прямокрилі, воші рівнокрилі, напівтвердокрилі; комахи з повним перетворенням: твердокрилі, лускокрилі, перетинчастокрилі, блохи, двокрилі).
МОЛЮСКИ – це несегментовані вториннопорожнині двобічносиметричні тварини, найхарактернішими особливостями яких є: 1) голова, тулуб та нога; 2) черепашка й мантія; 3) язик з терткою; 4) легеневе та зяброве дихання; 5) органи виділення – нирки. За наявністю черепашки серед молюсків виділяють такі групи, як безпанцирні, панцирні та черепашкові молюски. Переважна більшість молюсків є черепашковими, серед яких найчастіше виділяють черевоногих (равлик виноградний, слизняки, ставковики), двостулковик (6еззубка, мідії, устриці) та головоногих (восьминоги, кальмари, каракатиці).
ПАРАЗИТИЗМ – це явище взаємовідносин між різними видами, коли один із видів використовує іншого як джерело живлення та середовище існування, завдаючи при цьому шкоди. Найчастіше паразитизм трапляється серед таких груп безхребетних тварин, як кишковопорожнинні (поліподій), плоскі черви (печінковий сисун, котячий сисун, ціп’як свинячий, ціп’як бичачий, широкий стьожок, eхінокок), круглі черви ( аскариди, гострики, трихінела), кільчасті черви (п’явки) й членистоногі (коропоїди, кліщі блоха і воші).
ХОРДОВІ – це двобічносиметричні вториннопорожнині тришарові тварини, які на ранніх стадіях або протягом усього життя мають хорду й нервову трубку. Тип Хордові об’єднує три групи: Безсмертні, Личинкохордові та Черепні (Хребетні).
ХРЕБЕТНІ, або ЧЕРЕПНІ – хордові тварини, які мають осьовий скелет – хребет, щo поєднується зі скелетом голови, – черепом. До хребетних тварин належать риби, земноводні плазуни, птахи й ссавці.
РИБИ – це хордові хребетні холоднокровні тварини, пристосовані до життя у водному середовищі, й виникнення яких в процесі еволюції було пов’язане з низкою особливостей: й) поява черепа; 2) поява щелеп; 3; поява парних плавців; 4) розвиток головного й слинного мозку. Виділяють класи Хрящові риби та Кісткові риби.
ХРЯЩОВІ РИБИ – це риби, які живуть переважно в солоній воді та найхарактернішими особливостям яких є: 1) хрящовий скелет; 2) відсутність зябрових кришок; 3) відсутність плавальною міхура; 4) несиметричний хвостовий плавець; 5) розмноження яйцями й внутрішнє запліднення; 6) прямий розвиток. Вони більш давні, ніж кісткові риби, але не примітивні. До хрящових риб належать акули, скати та химери.
КІСТКОВІ РИБИ, або ПРОМЕНЕПЕРІ – це риби, які живуть у прісних й солоних водах та найхарактернішими особливостями яких є: 1) кістковий слелет;2) наявність зябрових кришок; 3) наявність плавальною міхура; 4) симетричний хвостовий плавець; 5) розмноження ікрою и зовнішнє запліднення; 6) непрямий розвиток (ікра – личинка – мальок – дорослі особини). Це найбільш численна група серед усіх хордових. Основними групами кісткових риб с осетроподібні, оселедцеподібні, лососеподібні, коропоподібні, окунеподібні, кистепері, дводишні та ін.
АМФІБІЇ, або ЗЕМНОВОДНІ – це хордові хребетні холоднокровні тварини, у яких з’являються п’ятипалі кінцівки та легеневе дихання для життя на суші, але їхнє розмноження й розвиток пов’язані з водним середовищем. Існує майже 4 000 видів амфібій, яких поділяють на три групи: бехвості (жаби, ропухи, квакші, кумки), безногі (рибозмії, червуги) й хвостаті (саламандри, тритони, протеї, сирени, амбістоми).
РЕПТИЛІЇ, або ПЛАЗУНИ – це хордові хребетні холоднокровні тварини, пристосовані до наземного способу життя й походження яких пов’язане з низкою прогресивних ознак, якими є: 1) поява яйцевих оболонок; 2) поява грудної клітки; 3) розвиток п’ятипалих кінцівок; 4) розвиток на поверхні тіла рогових лусок; 5) поява кори півкуль великого мозку. Існує майже 8 000 видів рептилій, яких поділяють на такі ряди, як Лускаті, Черепахи й Крокодили.
ПТАХИ – це хордові хребетні теплокровні тварини, пристосовані до польоту, визначальними ознаками яких є : 1) пір’яний покрив; 2) дзьоб; 3) крила; 4) високий рівень обміну pечовин; 5) повітряні мішки й подвійний тип дихання; 6) поділ шлунку на два відділи – залозистий і м’язовий. Існує близько 9 000 видів птахів. У межах класу Птахи виділяють три групи – Безкілеві (Бігаючі), Пінгвіни (Плаваючі), й Кілегруці (Літаючі), Кілегруді об’єднують близько 35 рядів птахів, серед яких найвідомішими є Куроподібні. Гусеподібні, Дятлоподібні, Соколоподібні, Совоподібні, Голубоподібні, Лелекоподібні, Журавлеподібні, Горобцеподібні.
ССАВЦІ – це хордові хребетні теплокровні тварини, визначальними ознаками яких є: 1) розподіл зубів на групи за функціями; 2) наявність волосяного покриву й різноманітних залоз в шкірі; 3) розташування кінцівок під тулубом; 4) розвиток зародка в організмі матері; 5) вигодовування малят молоком. Клас Ссавці, або Звірі, налічує більше: 5000 видів, яких поділяють на першозвірів (Яйцекладні) та справжніх звірів (Живородні). За наявністю плаценти серед справжніх звірів виділяють Нижчі звірі (Сумчасті) та Вищі звірі (Плацентарні). Плацентарними є комахоїдні, рукокрилі, гризуни, хижі китоподібні, ластоногі, парнокопитні, непарнокопитні, хоботні, примати.
Тема 2. ПРОЦЕСИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ТВАРИН
ГЕТЕРОТРОФНІ ОРГАНІЗМИ – це істоти, які здатні використовувати для життя готові органічні речовими, що є для них джерелом енергії та джерелом матеріалу для синтезу власних органічних речовин. Поживні речовини мабуть надходити в організм двома шляхами: 1) у розчиненому вигляді шляхом всмоктування через поверхню тіла (аскариди, ціп’яки); 2) у складі твердої неперетравленої їжі всередині організму через травну систему.
ТРАВЛЕННЯ ТВАРИН – де сукупність процесів, які здійснюють подрібнення й розщеплення їжі на прості речовини, що можуть всмоктуватися й брати участь у обміні речовим. За місцем проходження виділяють два типи травлення – внутрішньоорганізмове (внутрішньоклітинне, позаклітинне та приклітинне) й позаорганізмове.
ТРАВНА СИСТЕМА – сукупність анатомічно поєднаних органів, що забезпечують перетворенням їжі й засвоєння простих поживних речовин. Розрізняють два основних типи травної системи: 1) сліпо замкнена система (передній і середній відділи); 2) наскрізна травна система (передній, середній та задній відділи). Основними функціями травної системи є механічне подрібнення їжі, хімічне розщеплення, утворення травних ферментів, всмоктування, видалення неперетравлених решток.
ДИХАННЯ ТВАРИН – сукупність процесів, що забезпечують надходження в організм iз навколишнього середовища кисню, використання його клітинами для окиснення органічних речовин і виділення з організму вуглекислого газу. За способом дихання й будовою дихального апарату в тварин виділяють чотири типи дихання: шкірне, трахейне, зяброве й легеневе.
ДИХАЛЬНА СИСТЕМА – сукупність органів для проведення повітря чи води, що містять кисень, та газообміну між організмом і навколишнім середовищем. До складу дихальної системи можуть входити дихальні шляхи (носова порожнина, гортань, трахея та бронхи) та органи газообміну (легені). Органи дихання в тварин виконують не лише функцію дихання, але й беруть участь у здійсненні теплорегуляції, захисту, сприйняття інформації, утворенні звуків.
ТРАНСПОРТ РЕЧОВИН – це сукупність процесів, що здійснюють в організмі перенесення різних сполук для забезпечення йоло життєдіяльності. В організмі губок, кишковопорожнинних, плоских червів транспорт речовини здійснює дифузія, у круглих червів – рідина їх первинної порожнини тіла, а в кільчастих червів, молюсків, членистоногих, хордових – кровоносна система.
КРОВОНОСНА СИСТЕМА – це сукупність утворів, які забезпечують транспорт речовин в організмі тварин. У губок, кишковопорожнинних, пласких червів, круглих червів кровоносної системи немає. У кільчастих червів та хордових кровоносна система замкнена, у членистоногих та молюсків – незамкнена.
КРОВ – рідка сполучна тканина, що рухається кровоносною системою й здійснює транспорт речовин. Основну масу клітин крові складають червоні кров’яні тільця – еритроцити. Основними функціями крові є: дихальна, поживна, видільна, регуляторна, терморегуляторна, гомеостатична, захисна, опорна. Функції крові здійснюються її кліпсами або міжклітинною речовиною, яка називається плазмою.
ВИДІЛЕННЯ ТВАРИН – сукупність процесів, що забезпечують виведення з організму надлишків води, кінцевих продуктів обміну, надлишку солей та отруйних речовин, що поступили в організм або утворилися в ньому. Основними типами органів виділеним в тварин є протонефридії, метанефридії, видільні трубки, нирки. У тварин розрізняють три основних форми виділення: 1) видалення продуктів обміну із сечею; 2) ізолювання продуктів обміну; 3) перетворення продуктів обміну в нешкідливі.
ОПОРА ТВАРИН – це функція тваринного організму, пов’язана з наявністю неклітинних мертвих утворів та сполучнотканинних, хрящових і кісткових, зміцнюючих живих утворів. У тварин виділяють три види скелету для здійснення опори: гідроскелет зовнішній скелет (екзоскелет) та внутрішній скелет (ендоскелет).
РУХ ТВАРИН – здатність клітин чи організмів до активних взаємовідносин із середовищем, що виникає як результат скоротливості на різних рівнях організації життя. У залежності від розташування і способів взаємодії скоротливих елементів у клітині розрізняють амебоїдний, мерехтливий (війковий та джгутиковий) та м’язовий рух.
СИМЕТРІЯ ТІЛА – закономірне розташування подібних частин тіла організму щодо центру, осі чи площами симетрії. Формування різних видів симетрії тіла пов’язане із певним способом життя. У тварин виділяють два основних типи симетрії: радіальну й двобічну.
ПОКРИВИ ТІЛА – це зовнішні утвори на поверхні тіла, які є бар’єром між навколишнім та внутрішнім середовищем. У безхребетних покриви представлені одношаровим епітелієм, який у більшості тварин володіє здатністю формувати захисну неклітинну оболонку – кутикулу. У хребетних покриви мають складнішу будову і представлені шкірою, яка складається з епідерміса та власне шкіри (дерми).
ПОДРАЗЛИВІСТЬ ТВАРИН – здатність переходити в стану спокою в діяльний стан у відповідь на дію чинників середовища, яка реалізовується на різних рівнях їх організації. Біологічні реакції-відповіді тварин на впливи середовища проявляється у вигляді таксисів та рефлексів.
ОРГАНИ ЧУТТЯ – анатомічні утвори організму тварин, що сприймають інформацію із зовнішнього чи внутрішнього середовища. Основними органами чуття в тварин є органи зору, слуху, нюху, смаку й дотику. Для рухливих тварин велике значення мають органи рівноваги.
РЕГУЛЯЦІЯ ФУНКЦІЙ ТВАРИН – сукупність процесія, що забезпечують узгоджену й скоординовану відповідь тваринного організму на будь-які зміни середовища. У більшості тварин є два основних механізми регуляції функцій – нервовий та гуморальний, що поєднається в єдину нейрогуморальну регуляцію функцій.
НЕРВОВА СИСТЕМА – сукупність органів, які об’єднують діяльність усіх органів і систем організму то забезпечують швидку вибіркову відповідь на впливи чинників середовища. У тваринному світі виділяють чотири типи нервової системи: дифузну, стовбурову, вузлову та трубчасту. Основою діяльності нервової системи є рефлекси.
РОЗМНОЖЕННЯ ТВАРИН – відтворення тваринним організмом нових особин. У розмноженні тварин беруть участь два види клітин – нестатеві й статеві, тому виділяють дві форми розмноження – нестатеве й статеве.
НЕСТАТЕВЕ РОЗМНОЖЕННЯ – це відтворення собі подібних за участю нестатевих клітин. Основними способами нестатевого розмноження є фрагментація та брунькування. Нестатеве розмноження обмежує різноманітність ознак у нових особин, але маже за короткий сприятливий період забезпечити швидке утворення великої кількості нащадків з подібними ознаками.
СТАТЕВЕ РОЗМНОЖЕННЯ – це відтворення собі подібних за участю статевих клітин. Обов’язковою умовою статевого розмноження є зустріч гамет і їхнє злиття – запліднення. Статеве розмноження має переваги над нестатевим, оскільки нові особини успадковують ознаки обох батьківських особин і тому мають можливості краще пристосовуватися до навколишнього середовища.
ІНДИВІДУАЛЬНИЙ РОЗВИТОК ТВАРИН (онтогенез) – сукупність послідовних змін будови, функцій і хімічного складу, що відбувається в тваринному організмі з моменту зародження й до кінця життя. В онтогенезі тварин виділяють ембріональний та післяембріональний періоди, а також два типи розвитку – прямий та непрямий.
РІСТ ТВАРИН – це сукупність кількісних змін, які забезпечують збільшення маси й розмірів особин за рахунок процесів біосинтезу речовин. У тварин спостерігаються два типи росту – обмежений і необмежений.
РЕГЕНЕРАЦІЯ – це процеси відновлення організмам втрачених або пошкоджених частин, а також відтворення цілісного організму з певної його частини. Регенерація у світі тварин відіграє відновлювальну та розмножувальну функції.
ТЕМА 3. ПОВЕДІНКА ТВАРИН
ПОВЕДІНКА ТВАРИН – сукупність виявів зовнішньої активності організмів спрямованих на пристосування до навколишнього середовища й задоволення природних потреб. Подразливість – основа формування поведінки тварин. Найчастіше в поведінці тварин виділяють природжені та набуті форми поведінки. Поведінка тварин є результатом взаємодії спадковості й умов середовища та спрямована на виживання виду й пристосування особин як упродовж індивідуального, так і історичного розвитку.
ПОВЕДІНКОВНЙ АКТ – це сукупність послідовних природжених і набутих поведінкових реакцій, що спрямова на досягнення певного результату шляхом безпосереднього контакту з об’єктами середовища. Загальну структуру поведінкових актів відображає проста схема з трьох основних стадій: пошукова поведінка – ключові стимули – завершальний етап.
СТИМУЛИ (сигнальні подразники) – це різноманітні за природою сигнали, використовуються тваринами для впливів на поведінку. Залежно від їхнього значення та впливу на певній стадії поведінкових актів стимули поділяють на мотиваційні, пускові та завершальні.
ІНСТИНКТ – це сукупність природжених складних специфічних для виду поведінкових реакцій, що виникають на певну біологічну потребу й мають велике значення для виживання окремих особин та виду в цілому. Інстинкт є системою багатьох послідовних поведінкових реакцій, що виникають під впливом відповідних стимулів. Розрізняють індивідуальні, репродуктивні та соціальні інстинкти. Інстинкти забезпечують пристосованість тварин до типових для виду умов середовища.
НАУЧІННЯ – відносно стійка зміна поведінки, що виникає упродовж життя особини й забезпечує пристосованість до мінливих умов середовища. Научіння тварин може мати дуже різні види: звикання, наслідування (соціальне научіння), закарбування, научіння шляхом спроб та помилок, осяяння, вироблення умовних рефлексів та ін. Научіння тварин пов’язане з процесами пам’яті та природженими поведінковими реакціями.
РОЗУМОВА ДІЯЛЬНІСТЬ – здатність тварини вловлювати зв’язки предметами і явищами зовнішнього світу і використовувати їх у новій для неї ситуації задля побудови пристосувального поведінкового акту. Про розумову діяльність тварин можуть свідчити такі ознаки, як здатність правильно передбачати хід якої-небудь події (екстраполяція), використання знарядь праці та складні системи спілкування.
ПОВЕДІНКОВА РЕАКЦІЯ – це відповідь організму на вплив чинника зовнішнього середовища, яка проявляється у вигляді певної дії. Ці реакції можуть бути простими й складними, природженими й набутими. Основними типами поведінкових реакцій є таксиси, кінези, безумовні рефлекси та умовна рефлекси.
ІНДИВІДУАЛЬНА ПОВЕДІНКА – це поведінка окремих особин, спрямована на їх вживання і пристосованість до умов середовища. У складі такої поведінки будуть всі ті дії, за допомогою яких тварина отримує їжу, воду, повітря, тепло, інформацію, підтримує чистоту свого тіла, взаємодіє із довкіллям, а також організовує свою рухову активність.
РЕПРОДУКТИВНА ПОВЕДІНКА – це поведінка особин, спрямована на відтворення собі подібних та існування виду в часі. Основою такої поведінки в тварин є різноманітні інстинкти: статеві, батьківські, материнські тощо. Для багатьох проявів репродуктивної поведінки властива ритуалізація, що позначає поступове перетворення окремих дій поведінки в прояви, які спрямовані на прилучення захисних реакції страху чи агресії.
СУСПІЛЬНА ПОВЕДІНКА – це сукупність різноманітних поведінкових реакцій, пов’язаних з існуванням постійних чи тимчасових співтовариств. Прояви такої поведінки здійснюються багатьма організмами одного виду й мають пристосувальне значення. Організація багатьох співтовариств і суспільної поведінки тварин пов’язана з двома найзагальнішими принципами – це ієрархія та територіальність.
СПІВТОВАРИСТВА ТВАРИН – це сукупність особин одного виду, поєднаних й організованих проявами суспільної поведінки. Основними ознаками співтовариств, які відрізняють їх від скупчень тварин, є: 1) складна система спілкуванню 2) розподіл функцій між особинами; 3) прагнення до спільного перебування; 4) постійність складу; 5) обмеженість доступу для особин, які є членами інших спільнот.
ТЕРИТОРІАЛЬНА ПОВЕДІНКА – це сукупність поведінкових реакцій особин, спрямованих на використання ресурсів їхньої території існування (їжі, води, місць відпочинму). Територіальна поведінка включає прояви, спрямовані на визначення меж ділянки, їх маркування, охорону від інших особин та облаштування території. Для територіальної поведінки багатьох тварин характерна агресія. Біологічне значення агресії полягає в тому, щоб вигнати інших особин з певної території, захистити нащадків чи партнера і встановити соціальні відносини в певному співтоваристві.
СТРАТЕГІЇ ПОВЕДІНКИ ТВАРИН – загальна спрямованість поведінки на досягнення пристосувального результату залежно від ситуації середовища. Розрізняють чотири основних типи стратегій тварин: 1) стратегія конфліктів (стратегія конкуренції, агоністина поведінка); 2) стратегія співпраці (стратегія взаємодопомоги, кооперативна поведінка); 3) стратегія жертовності (альтруїстична поведінка); 4) стратегія виживання (егоїстична поведінка).
Тема 4. ОРГАНІЗМИ І СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ
ПОПУЛЯЦІЯ – це сукупність особин одного виду організмів, які упродовж поколінь існують в межах певної території виду, вільно схрещуються і відносно ізольовані від інших популяцій виду. Існування популяцій у межах території виду пов’язане з нерівномірністю розподілу умов існування.
ЕКОСИСТЕМА – це сукупність популяцій різних видів і неживих компонентів середовища, які пов’язані між собою колообігом речовин та енергії. В екосистемах виділяють дві складових частини – неживий компонент і живий компонент. Основною умовою їхнього існування є колообіг речовим та енергії, які пов’язують між собою неживі компоненти середовища й живі організми. У межах живого компонента екосистем виділяють утворювачів, споживачів та руйнівників. Послідовний ряд живих організмів, пов’язаних харчовими зв’язками, який відображає передачу речовини та енергії в екосистемі, називається ланцюгом живлення (трофічним ланцюгом).
ЕКОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ – це всі компоненти навколишнього cередовища, які впливають на живі організми та їх угруповання і мають для них певне біологічне значення. 3а походженням екологічні чинники поділяють на абіотичні, біотичні та антропічні.
АБІОТИЧНІ ЧИННИКИ – це чинники неживої природи, серед яких першорядні значення мають світло, тепло й вологість. Абіотичні чинники поділяють на кліматичні (світло, температура, вологість, вітер, опади тощо), грунтові, гідрологічні й чинники, рельєфу. Поширення й життя організмів визначається взаємодією цих умов на певній території Землі.
БІОТИЧНІ ЧИННИКИ – це чинники живої природи, що проявляються у вигляді взаємного впливу живих організмів різних видів один на одного. Одні організми співіснують з організмами інших популяцій (симбіоз), а інші – навпаки, пригнічують або припиняють існування організмів інших видів (антибіоз).
АНТРОПІЧНІ ЧИННИКИ – сукупність впливів господарської діяльності людини на природу, що змінюють стан середовища існування різних видів живих істот. Вплив людини на угруповання може бути прямим та непрямим. За результатом вплив людини умовно поділяють на позитивний та негативний.
ОХОРОНА ПРИРОДИ – система заходів, що здійснюється з метою збереження, раціонального використання і відтворення природних ресурсів. Складовими охорони природи є охорона атмосферного повітря, вод, грунтів, тварин, рослин тощо. Основними формами охорони природи в Україні є створення Червоної книги, заповідних територій та природоохоронне законодавства.
ЧЕРВОНА КНИГА УКРАЇНИ – це державний документ про сучасний стан видів тварин і рослин, які перебувають під загрозою зникнення, то про заходи щодо їхнього збереження й відтворення. Види рослин, грибів й тварин Червоної книги України, у залежності від стану та ступеня загрози зникнення, поділяються на сім категорій: зниклі (0), зникаючі (І), вразливі (II), рідкісні (ІІІ), невизначені (IV), недостатньо відомі (V), відновлені (VI).
ПРИРОДООХОРОННІ ТЕРИТОРІЇ – це ділянки суходолу і водойм, природні комплекси та об’єкти, які мають особливу цінність. В залежності від завдань, існують різні природоохоронні території, заповідники, національні природні парки, заказники, ботанічні сади, парки, пам’ятки природи тощо.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)