ОЛІЙНІ Й ЕФІРООЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
6.1. ОЛІЙНІ КУЛЬТУРИ
6.1.1. СОНЯШНИК
Господарське значення. Батьківщина соняшнику – степові райони Північної Америки. Звідси на початку XVI ст. його завезли в Іспанію. Соняшник швидко поширився по країнах Європи як декоративна і городня культура. У XVIII ст. соняшник завезли в Росію, де його спочатку вирощували як декоративну і городню культуру. Уперше соняшник для виробництва олії почали вирощувати у Воронезькій губернії у 1835 p., а пізніше в Україні, на Поволжі, Північному Кавказі та в Сибіру.
Соняшник
Соняшникова макуха – поживний
Соняшник вирощують також як силосну культуру. Висівають його і в сумісних посівах з кормовими культурами – кормовими бобами, горохом та ін. Урожайність зеленої маси становить 300-600 ц/га і більше. У посушливих районах з недостатнім сніговим покривом його висівають як кулісну культуру на парових полях. Це також добра медоносна культура.
В Україні основні площі його зосереджені у степових і лісостепових районах, середня врожайність насіння становить 16-18 ц/га. Найвищі врожаї його збирають у господарствах Донецької, Харківської і Дніпропетровської областей. Так, у Тельманівському районі Донецької області з площі 75 га зібрали по 33,7 ц/га насіння. По 18-20 ц/га насіння соняшнику збирають у господарствах Покровського і Новомосковського районів Дніпропетровської області, Новоазовського району Донецької, Гуляйпільського – Запорізької, Новоукраїнського – Кіровоградської областей.
Крім того, соняшник вирощують на Північному Кавказі, Поволжі, районах Центрально-Чорноземної зони, Молдові, Уралі, Західному Сибіру.
БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА. Соняшник (Helianthus annus L.) – однорічна рослина з родини Айстрових.
Корінь стрижневий, розгалужений, проникає в грунт на глибину 2-3 м. Коренева система розвивається швидко. Через два тижні після сівби корінь проникає на 40, а на початку цвітіння – на 150 см. Сильний розвиток кореневої системи пояснюється посухостійкістю цієї культури.
Стебло соняшнику міцне, грубе, вкрите шорсткими волосками, виповнене губчастою серцевиною. Висота стебла сортів олійного соняшнику – 1,5-2 м (у кормових сортів на силос – до 4 м). В олійного соняшнику нерозгалужене або слаборозгалужене стебло. Листки великі, на довгих черешках, овально-серцеподібної форми, із загостреною верхівкою, опушені. Краї листків зубчасті.
Суцвіття – багатоквітковий кошик, обрамлений обгорткою, що складається з кількох листків видовженої форми із загостреними кінчиками. Діаметр кошика звичайного соняшнику від 15 до 45, а олійних сортів – від 12 до 20 см. Квітки кошика розміщені на звичайному квітколожі, по краях язичкові, а всередині трубчасті. Язичкові квітки на краях кошика безплідні. Трубчасті квітки двостатеві, складаються з п’яти тичинок, склеєних у трубочку пиляків, дволопатевої приймочки і нижньої одногніздої зав’язі. У кожному кошику від 600 до 2000 квіток. Оранжево-жовте або пурпурно-червоне забарвлення віночка приваблює комах. Соняшник – перехреснозапильна культура. За несприятливих погодних умов під час цвітіння спостерігається череззерниця, яка іноді досягає 10-25%.
Плід – сім’янка, яка залежно від сорту різна за розміром, зверху вкрита дерев’янистою плодовою оболонкою білого, чорного, сірого, чорного з білими смужками або коричневого кольору. Деякі сорти соняшнику в оболонці сім’янки мають чорний панцирний шар, який містить до 75% вуглецю. Такі сім’янки не пошкоджуються соняшниковою міллю. Всередині сім’янки є ядро, яке легко відділяється від оболонки.
Сім’янка соняшнику містить 30-57, а ядро – 53-65% олії.
Олійність соняшнику залежить від сортових особливостей, грунтово-кліматичних умов та способу вирощування. Сонячна погода влітку у степових районах сприяє нагромадженню олії в насінні.
БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ. Соняшник – рослина степової зони. Незважаючи на підвищені вимоги до тепла, насіння його проростає за температури 3-4 °С, а молоді сходи добре переносять весняні приморозки. Це дає змогу сіяти його рано навесні.
Вимоги до вологи у соняшнику досить високі. Транспіраційний коефіцієнт його 470-570.
Соняшник продуктивно використовує опади другої половини літа. Від початку розвитку до утворення кошиків він витрачає 20-25% загальної вологи, яку засвоює з верхніх шарів грунту. Найбільше вологи (60%) він засвоює у період утворення кошиків до кінця цвітіння (з глибших шарів грунту). За нестачі вологи у цей період кошики і насіння бувають недорозвиненими. Велике значення має нагромадження і зберігання вологи в грунті.
Соняшник – світлолюбна культура. У хмарну погоду і при затіненні рослини витягуються, утворюють невеликі кошики і дають низький урожай.
Найпридатнішими для розвитку соняшнику є глибокі чорноземи і каштанові грунти. Легкі піщані, кислі та дуже засолені грунти для його вирощування непридатні. Соняшник як кормову культуру можна вирощувати на осушених заплавах і окультурених торфових грунтах.
ГРУПИ І СОРТИ. Культурний олійний соняшник створено у нашій країні у результаті систематичного добору рослин з крупним насінням.
Великих успіхів у створенні високоолійних сортів соняшнику досяг видатний селекціонер акад. В. С. Пустовойт. Створені ним сорти характеризуються високим вмістом олії (46-57%) та високою стійкістю проти шкідників і хвороб.
За М. О. Майсуряном, розрізняють три групи культурного соняшнику.
Лузальний – відзначається товстим високим (до 4 м) стеблом, великими листками і кошиками (від 20 до 45 см). Сім’янка крупна, з товстою ребристою лузгою, не повністю виповнена ядром. Маса 1000 насінин 100-120 г, лузгуватість – 45-55%.
Олійний – рослини з порівняно тонким стеблом (до 2-2,5 м заввишки), переважно з одним (іноді з кількома) кошиками діаметром 15-20 см. Сім’янки дрібні. Лузга тонка, лузгуватість – 26-35%. Ядро виповнює всю сім’янку. Маса 1000 насінин 40- 80 г. Олійний соняшник має найбільше значення.
Межеумок – за морфологічними і біологічними особливостями займає проміжне місце між лузальним і олійним. За розмірами рослин, листків, кошика і сім’янок він близький до лузального, а за формою сім’янок – до олійного. Маса 1000 насінин становить 70-120 г, лузгуватість – 48-52%. Межеумок вирощують як кормову культуру на силос і насіння.
За класифікацією, розробленою у Всеросійському науково-дослідному інституті рослинництва (Ф. С. Венцлавович), розрізнюють два види однорічного соняшнику – культурний (Helianthus cultus Wench.) і дикорослий (Helianthus ruderalis Wench.). У свою чергу, культурний соняшник поділяють на два підвиди – польовий (ssp. sativus) і декоративний (ssp. ornamentalis).
Підвид польовий об’єднує чотири групи різновидів: дрібнонасінний, крупнонасінний, або лузальний, гігантський кормовий і довгонасінний, або вірменський. До дрібнонасінної групи належать усі вирощувані в Україні сорти і гібриди олійного соняшнику. Форми довгонасінної групи поширені у Закавказзі як місцеві популяції.
Нові сорти і гібриди соняшнику характеризуються не тільки високою врожайністю, значним умістом олії у насінні та низькою лузгуватістю (25-30%), а й підвищеною стійкістю проти вовчка і соняшникової молі.
Вегетаційний період ранньостиглих сортів і гібридів триває 75-100, а пізньостиглих – 130-160 діб.
У виробництві найпоширенішими є сорти і гібриди, створені у Всеросійському інституті олійних культур та його станціях, Інституті рослинництва ім. В. Я. Юр’єва та Селекційно-генетичному інституті УААН.
В Україні найпоширеніші такі гібриди і сорти.
ГІБРИДИ: Харківський 49 – міжлінійний гібрид на стерильній основі. Середньостійкий проти засухи, стійкий проти обсипання і полягання. Генетично стійкий проти вовчка і несправжньоборошнистої роси, толерантний до гнилей. Вміст олії 51,9%, лузгуватість 27%. Районований у лісостеповій і степовій зонах.
Днєпр – простий, міжлінійний, середньоранній гібрид. Вміст олії 53,6%. Районований у лісостеповій і степовій зонах.
Красотка – простий, міжлінійний, на стерильній основі, ранньостиглий гібрид. Вміст олії 52%. Районований у лісостеповій і степовій зонах.
Одеський 504 – простий, міжлінійний, на стерильній основі, середньоранній гібрид. Вміст олії 50,3%. Районований у лісостеповій і степовій зонах.
Флоріан – простий, міжлінійний, на стерильній основі, середньоранній гібрид. Вміст олії 51,8%. Районований у лісостеповій і степовій зонах.
СОРТИ: Армавірський 3497 поліпшений. Вміст олії 47-50%. Районований у степовій зоні.
ВНДЮК 6540 поліпшений – високоврожайний, середньостиглий. Вміст олії в насінні 44-49%. Районований у степовій і лісостеповій зонах.
ВНДЮК 8883 поліпшений – високоврожайний, середньоранній. Вміст олії в насінні від 50,5 до 53,4%. Стійкий проти ураження вовчком. Районований у степовій і лісостеповій зонах.
Донський 60 – високоврожайний, середньостиглий. Стійкий проти ураження вовчком. Вміст олії49,5-50,5%. Районований у степовій зоні.
Одеський 63 – середньостиглий сорт. Вміст олії 49,5-50,5%. Районований у степовій зоні.
Первенець – середньостиглий сорт. Районований у степовій і лісостеповій зонах.
Харківський 7 – ранньостиглий сорт. Вміст олії 55,1%. Районований у лісостеповій і степовій зонах.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ. Місце у сівозміні. Соняшник розміщують у просапному полі сівозміни так, щоб він повертався на те саме місце не раніше ніж через 8-10 років. Беззмінне вирощування його на одному полі
Призводить до поширення хвороб (іржі, склероцинії, гнилі білої та сірої, несправжньої борошнистої роси) та вовчка, що знижує врожай і погіршує якість олії.
Кращим попередником для вирощування соняшнику є озимі, висіяні по зайнятих і чистих парах, після зернобобових та кукурудзи. Висівають його також після озимого та ярого ячменю. У дослідах, проведених Всеросійським інститутом олійних культур, урожайність соняшнику після озимої пшениці становила 19,9, а після ярої – 18,2 ц/га. Однак яра пшениця, яку вирощують по пару, є також добрим попередником для соняшнику.
Падалиця соняшнику часто засмічує посіви зернових, погіршує умови збирання. Тому його треба збирати своєчасно, запобігаючи втратам, а після збирання врожаю проводити оранку плугами з передплужниками на глибину 22-27 см. Для боротьби з падалицею застосовують також гербіциди групи 2,4-Д (1 кг/га).
У лісостепових районах соняшник є непоганим попередником для вирощування кукурудзи на силос, зернобобових і ячменю.
ОБРОБІТОК ГРУНТУ. Для підвищення врожайності соняшнику велике значення мають вчасне лущення стерні і рання глибока зяблева оранка.
Основний обробіток грунту передбачає одно – чи дворазове лущення стерні після збирання врожаю попередника і зяблеву оранку. Лущення стерні проводять на глибину 7-8 см дисковими лущильниками ЛДГ-10А, ЛДГ-15А. Якщо верхній шар пересушений, застосовують дискові борони БДТ-7А, БДТ-10. Після відростання паростків бур’янів грунт обробляють повторно полицевими лущильниками або культиваторами-плоскорізами КПШ-9, КПШ-5, КТС-10 на глибину 12-14 см.
Найкраще знищувати коренепаросткові бур’яни, вносячи пестициди групи 2,4-Д восени після післяжнивного лущення стерні та відростання паростків бур’янів. Посіви суцільно чи вибірково (по грядках) обприскують розчином пестициду, використовуючи 1,5-2 кг/га діючої речовини за середньодобової температури 16-18 °С, але не нижчій за 12-14 °С, коли гербіцид проникає в кореневу систему найінтенсивніше. Під час обробки тракторними штанговими обприскувачами робочої рідини витрачають 150-200 л/га, а під час авіаобприскування – 50 л/га.
Поля, засмічені пирієм, осотом, свиріпою, для вирощування соняшнику за інтенсивною технологією непридатні.
Зяблеву оранку проводять на глибину 27-30 см плугами з передплужниками. На полях, де є загроза поширення вітрової ерозії, застосовують два неглибоких розпушування (8-10 і 12-14 см) плоскорізами КПШ-9, КПШ-5 із залишенням стерні на поверхні грунту і безполицеве розпушування на глибину 22-25 см плоскорізами КПГ-2,2.
В усіх районах вирощування соняшнику глибока зяблева оранка більш ефективна, ніж звичайна. У дослідах, проведених Всеросійським інститутом олійних культур, урожайність після оранки на глибину 28 см становила 31,4, а після оранки на 33 см – 32,5 ц/га.
Урожайність та олійність насіння значно підвищуються після снігозатримання. Приріст урожаю соняшнику від проведення снігозатримання становить 6 ц/га і більше. У посушливих районах з недостатнім сніговим покривом соняшник часто висівають як кулісну культуру.
Ранньою весною, щоб зберегти вологу в грунті, проводять його боронування або шлейфування, а перед сівбою – культивацію на глибину загортання насіння (6-8 см) з одночасним боронуванням в агрегаті з культиватором. Проведення передпосівної культивації у два сліди часто підвищує врожайність насіння на 1-1,5 ц/га.
Інститут механізації сільського господарства УААН рекомендує таку систему обробітку грунту під соняшник. Після збирання зернових культур грунт обробляють дисковими лущильниками на глибину 6-8 см, а через 10-15 діб, коли з’являються сходи бур’янів, – культиваторами КПС-4 на глибину 10-12 см. Для знищення бур’янів обприскують поле гербіцидами групи 2,4-Д (2,5 кг/га). Після збирання кукурудзи роблять дворазове дискування важкою дисковою бороною БДТ-7А для кращого подрібнення післяжнивних решток. Зяблеву оранку проводять плугами з передплужниками на глибину 25-27 см на початку жовтня.
Грунтозахисна технологія передбачає розпушування грунту зі зберіганням стерні, що захищає грунт від вітрової та водяної ерозії. Після збирання попередника грунт обробляють голчастими боронами БИГ-ЗА у два сліди на глибину 5-7 см. На засмічених багаторічними бур’янами полях проводять дворазове лущення культиваторами-плоскорізами КПШ-5, КПШ-9 на глибину 12-14 см. У жовтні поле обробляють плоскорізами-глибокорозпушувачами КПГ-250 на глибину 25-27 см. При використанні плоскорізів КПГ-2,2У одночасно з розпушуванням грунту вносять мінеральні добрива.
УДОБРЕННЯ. У соняшнику період засвоювання поживних речовин розтягнутий у часі, і він їх потребує значно більше, ніж зернові культури. З урожаєм 18 ц/га насіння він виносить з грунту 90 кг азоту, 30 фосфору і 200 кг калію. Система удобрення складається з основного внесення добрив (під зяблеву оранку), рядкового (під час сівби) і підживлення.
Дози добрив залежать від вмісту поживних речовин у грунті. На основі даних аналізу складається агротехнічна картограма, в якій наводяться розрахунки потреб у добривах. На полях, де восени не вносили мінеральних добрив, їх вносять навесні стрічковим способом стерньовими сівалками СЗС-2,1, культиваторами КРН-4,2, КРН-8,4, чизель-культиваторами ЧКУ-4У (обладнаними туковисівними апаратами) з відстанню між стрічками 35-40 см на глибину 10-12 см. Приріст урожаю насіння порівняно з урожаєм при розкидному способі внесення становить 1,7- 2 ц/га.
Дослідженнями, проведеними в Кіровоградській державній сільськогосподарській дослідній станції, доведено, що локально-стрічковий спосіб внесення азотно-фосфорних добрив (N40Р60) під час сівби забезпечує приріст урожаю насіння соняшнику 3-6 ц/га. Стрічки туків розміщують на відстані 6-10 см від рядка з одного або обох боків на глибині 10- 12 см. Для цього сівалки СПЧ-6 обладнують туковисівними апаратами АТТ-2, АТД-2.
Універсальна сівалка СКПП-12 із пневматичними висівними апаратами висіває насіння соняшнику з одночасним внесенням гранульованих добрив. Це значно зменшує витрати часу під час сівби, в 1,7 раза підвищує продуктивність та на 43% знижує затрати праці.
Внесення великих норм гною безпосередньо під соняшник подовжує вегетаційний період, тому гній вносять переважно під попередник або разом із суперфосфатом, що прискорює достигання насіння.
За даними дослідних установ лісостепової зони і північних районів степової зони України, приріст урожаю насіння від внесення середньої норми гною (20 т/га) становить 2-4 ц/га. Гній і компости доцільніше вносити під попередник. Ефективним виявилося сумісне внесення органічних і мінеральних добрив. У дослідах, проведених Всеросійським інститутом олійних культур, урожайність соняшнику без внесення добрив становила 24,3 ц/га, при внесенні 20 т/га – 27,7, а при внесенні 10 т/га гною і 45 кг/га діючої речовини суперфосфату – 27,3 ц/га. Добрива вносять восени під зяблеву оранку. Мінеральні добрива вносять розкидачами КСА-3, РУМ-8, а також літаками. Якщо мінеральні добрива вносять навесні, то використовують культиватори-рослинопідживлювачі КРН-4,2А, КРН-5,6А, чизелькультиватори ЧКУ-4У, обладнані туковисівними апаратами. Добрива краще вносити стрічками на глибину 10-12 см з відстанню між ними 35- 40 см. Мінеральні добрива можна вносити також зерновими сівалками з анкерними і трубчастими сошниками.
Середні дози мінеральних добрив під соняшник такі: азотних – 40 кг/га, фосфорних – 40 і калійних 60-80 кг/га діючої речовини. З місцевих добрив слід вносити попіл (6-10 ц/га) і пташиний послід (4-5 ц/га).
За даними Інституту землеробства УААН, внесення гранульованого суперфосфату 50 кг/га під час сівби з боку гнізд підвищує врожайність соняшнику на 2-4 ц/га.
У дослідах Воронезького сільськогосподарського інституту (Росія) після внесення фосфорних і калійних добрив вміст олії у насінні соняшнику підвищувався на 1,2-1,7% порівняно з контрольним варіантом (без добрив).
Одним з важливих заходів підвищення врожайності соняшнику є підживлення. У виробничих умовах перше підживлення проводять під час проривання соняшнику повним мінеральним добривом з розрахунку 15- 20 кг/га діючої речовини. Загортають добрива на глибину 8-10 см на відстані 12-16 см від рядка. Друге підживлення фосфорно-калійними добривами проводять перед формуванням кошиків. Добрива вносять посередині міжрядь на глибину 12-15 см. Під час першого підживлення треба більше використовувати гноївку (2-3 т/га), пташиний послід (3-4 ц/га). Приріст урожаю насіння від цього заходу становить 2,5-4,5 ц/га.
З настанням агротехнічної стиглості грунту для закриття вологи застосовують зубові або голчасті ротаційні борони – впоперек або по діагоналі напряму оранки. Боронами грунт розпушують на глибину 4-6 см і вирівнюють поле.
Перед сівбою проводять дві культивації: першу – на глибину 10-12, другу – 6-8 см (на глибину загортання насіння). Добрива вносять у грунт розкидачами, культиваторами-підживлювачами КРН-8,4 або чизель-культиваторами ЧКУ-4У.
СІВБА. Для сівби використовують крупне, вирівняне насіння зі схожістю не нижче ніж 87-92% і чистотою не менше ніж 98%.
Насіння соняшнику до сівби готують відразу після збирання. Його очищають на зерноочисно-сушильних комплексах, а також на зерноочисних агрегатах з наступним сушінням на установках активного вентилювання підігрітим повітрям до 30-35 °С.
При калібруванні на зерноочисних машинах насіння розділяють на три посівні фракції: шириною 7-8, 6-7 і 5-6 мм при товщині 3,5-5 мм для несортового насіння. Товщина і ширина фракцій гібридного насіння на 1-1,5 мм менша.
Для сівби використовують перші фракції, маса 1000 насінин яких для несортового насіння становить 90-100 г, а гібридного – 50-70 г.
Найбільш повноцінний посівний матеріал відділяють на пневматичних сортувальних столах СПС-5,0, ППС-2,5В. При цьому видаляються насінини, уражені гнилями, борошнистою росою, без сім’янок, деформовані.
Для боротьби зі склероцинією насіння за 15-20 діб протруюють бенлатом 50% з. п. з розрахунку 300 г препарату на 1 ц. З цією метою можна використовувати препарати ровраль фло, 25,5% к. с. – 400 г, ронілан – 300 г, сумілекс – 400 г на 1 ц насіння з використанням прилипача ПВС (0,5 л/т). Проти пероноспорозу, пліснявіння, білої і сірої гнилі його протруюють препаратом апрон 35% з. п. із розрахунку 600 г на 1 ц насіння. Під час протруювання насіння до препарату добавляють дрібно розмелений манган або сульфат цинку – 0,5 кг/т. Перед сівбою проводять теплову обробку за температури повітря 28-30 °С. Для підвищення енергії проростання насіння застосовують 0,1%-й розчин регулятора росту рослин емістим С (екстракт ростових речовин в 60%-му розчині етанолу) із розрахунку 15 мл/т. Проводять його інкрустацію сумісно з протруювачем та з плівкоутворювачем.
Високоефективним гербіцидом у посівах соняшнику є трефлан. Препарат вносять до сівби з негайним загортанням у грунт (2-5 кг/га діючої речовини).
Досліди, проведені на Харківській станції механізації сільського господарства та в Інституті кукурудзи УААН, довели, що високоолійні сорти соняшнику ефективно висівати навесні через 8-15 діб після початку польових робіт. Це дає змогу краще очистити поле від бур’янів і зменшити затрати на догляд за посівами.
Соняшник сіють пунктирним способом із міжряддями 70 см, використовуючи сівалки марки СПЧ-6М, СУПН-8 в агрегаті з трактором МТЗ-80 або СКПП-12 в агрегаті з трактором Т-150К.
При пунктирному способі сівби витрачають 8-10 кг/га насіння. На чорноземах насіння загортають на глибину 6-7 см, у посушливих районах – до 8-10 см, на важких, досить вологих грунтах – 4-5 см.
ДОГЛЯД ЗА ПОСІВАМИ. У посушливих умовах відразу після сівби соняшнику проводять коткування з наступним боронуванням легкими боронами. Це забезпечує дружну появу сходів. Грунтову кірку до появи сходів знищують ротаційними мотиками або боронуванням.
У багатьох господарствах застосовують до – і післясходове боронування середніми зубовими боронами. Посіви соняшнику боронують після 11 год, коли зменшується тургор рослин.
Бур’яни на посівах соняшнику знищують, використовуючи гербіциди. До сівби або до появи сходів застосовують гезагард, 50 WР, з. п. – 2- 4 кг/га, гоал 2 Е, к. е. – 0,8-1 л/га, харнес, к. е. – 1,5-3 л/га, дуал, 96% ЕС, к. е. – 1,6-2,6 л/га, негайно загортаючи в грунт легкими боронами. Після появи густих сходів (під час утворення першої пари справжніх листочків) посіви боронують, щоб знищити бур’яни і розпушити верхній шар грунту. Подальший догляд за посівами полягає у розпушуванні грунту в міжряддях. Протягом вегетації проводять не менше трьох поздовжніх культивацій культиваторами КРН-4,2А або КРН-5,6А в агрегаті з тракторами МТЗ-80 або Т-70С. У вологих районах проводять три культивації: першу – на глибину 6-8 см, другу – 10-12 і третю – 6-8 см. За умов сухої погоди другу і третю культивації роблять на глибину 7-8 см.
Щоб рослини не присипалися землею і не пошкоджувалися, з обох боків гнізд встановлюють захисні зони шириною 12-15 см. Грунт у захисних зонах розпушують прополювальними борінками або дисками ротаційних мотик. Розпушування грунту в міжряддях припиняють, коли рослини досягнуть висоти 60-70 см. З появою на посівах вовчка уражені рослини виполюють до цвітіння і закопують.
Досвід кращих господарств свідчить, що за умов високої агротехніки і сівби каліброваним насінням з висіванням точно визначеної кількості насінин при пунктирному способі сівби ручне проріджування посівів не обов’язкове.
За сильного ураження посівів соняшнику різними видами попелиці застосовують 2,5% к. е. децису (0,3-0,5 л/га), 50% к. е. карбофосу (0,6- 0,8 л/га) або 40% к. е. метафосу (0,75 л/га). Для боротьби з гусеницями лучного метелика використовують 18% з. п. вофатоксу (0,4-1 кг/га).
Проти білої і сірої гнилі рослини обприскують у період масового цвітіння і через 10-15 діб 50% з. п. ронілану (1-1,5 кг/га) або 25% к. е. ровралю ФЛО (3 л/га).
Залежно від кліматичних умов на 1 га має бути така кількість рослин, тис.: у лісостеповій зоні – 50-55, у менш посушливих районах степової зони – 28-40, а в посушливих районах степової зони – 28-30. На зрошуваних площах густоту рослин можна збільшувати до 50-60 тис. на 1 га.
Для кращого запилення соняшнику на посіви вивозять бджіл. Завдяки цьому врожай насіння підвищується на 30-50%.
У фазі утворення кошиків для підвищення врожаю насіння рослин обприскують терпенолом, 60% в. р. 0,4-0,6 л/га при витраті робочого розчину 400 л/га.
ЗБИРАННЯ ВРОЖАЮ. Урожай соняшнику значною мірою залежить від строків і способів збирання. Запізнення зі збиранням призводить до обсипання насіння і зниження вмісту олії в ньому.
Збирання соняшнику рекомендують починати тоді, коли побуріє 60- 70% кошиків. Щоб прискорити достигання соняшнику, застосовують десикацію. Коли побуріють краї кошиків, посіви обприскують хлоратом магнію (20 кг/га), або препаратом баста (2 кг/га), розчиненого у 250 л води. Десикація посівів прискорює достигання і зменшує вологість насіння на 8-10%.
У південних областях країни соняшник треба збирати за вологості насіння 18-20% за чотири-п’ять діб до повної стиглості. Соняшник, оброблений десикантами, треба збирати протягом трьох-п’яти діб. Важливим завданням післязбиральної обробки насіння соняшнику є швидке висушування, очищення від домішок і бур’янів. Швидке доведення насіння до кондиції забезпечує його зберігання і високу якість олії та макухи. Товарне насіння соняшнику висушують до вологості 12%, а насінний матеріал – до 7%.
Збирають соняшник зерновими комбайнами з пристроєм ПСП-1,5 М. Спеціально переобладнані комбайни зрізують тільки кошики, що значно полегшує обмолот й очищення насіння.
Кошики після обмолоту силосують з соковитими кормами. їх можна також згодовувати великій рогатій худобі і вівцям. Насіння соняшнику очищають, підсушують до вологості 12-13% і зберігають у сухих провітрюваних приміщеннях.
Зрошування соняшнику. За вирощування соняшнику в умовах зрошення різко підвищуються врожайність насіння і вихід олії.
За даними лабораторії олійних культур Науково-дослідного інституту сільського господарства Південного Сходу, врожайність соняшнику на богарі становила 18,2, а на зрошуваних землях – 45,5 ц/га.
Якщо соняшник вирощують на зрошуваних площах, вологість грунту у період цвітіння, а також на початку наливання насіння має становити 75% польової вологоємності. Вологозарядкові поливи проводять восени після зяблевої оранки зрошувальною нормою 2000-3000 м3/га. Перший вегетаційний полив здійснюють після проріджування сходів, другий – під час утворення кошиків, третій – на початку цвітіння. Поливна норма залежно від вологості грунту та глибини залягання грунтових вод становить 600-1000 м3/га.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)