Розділ III. ДУХОВНЕ ЖИТТЯ І ДУХОВНІСТЬ ЛЮДИНИ
Урок 14 . Співвідношення духовного і тілесного. Поняття “дух”, “душа”, “духовність”
Мета: сформувати в учнів уявлення про співвідношення духовного і тілесного; ознайомити учнів з основними поняттями теми; сприяти розвитку духовного світу учнів; вчити учнів логічно викладати свої думки та робити висновки.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Форма проведення уроку: шкільна лекція.
Епіграф:
– Душа – це символ матеріального в геометричній прогресії
ХІД УРОКУ
I. Організаційний момент
ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів
Учитель. Я хочу вам розповісти вам одну східну притчу, яка називається “Рай і пекло у твоїй душі”.
Одного разу до майстра прийшов відомий всім великий воїн.
Майстер спитав у нього:
– Що привело тебе до мене?
– Я прийшов до тебе, щоб пізнати мудрість, та дізнатися, що є пекло і що є рай?
– Хто ти такий?
– Невже ти не чув про мене? – спитав воїн. – Я один із найбільш відомих воїнів.
– Ти, з
Обурення воїна був настільки сильним, що одним махом він витягнув меч з піхов та замахнувся на нього.
– Як ти посмів! Зараз ти помреш за свої слова!
Мудрець спокійно подивився йому в очі і сказав:
– Ось зараз ти створюєш пекло!
Воїн поклав меч у піхви та подякував йому.
– Дякую! Я все зрозумів!
– А ось зараз ти створюєш рай!
Запитання до учнів
1. Що зрозумів воїн?
2. Чи знайшов він відповіді на свої запитання?
3. Чи є душа у цього воїна?
4. Чому вдалося майстрові відповісти на запитання воїна?
5. Як ця притча пов’язана з душею воїна?
6. Чому так називається притча?
ІІІ. Вивчення нового матеріалу
Учитель. Сьогодні на уроці ми розглянемо поняття “дух”, “душа”, “духовність” і наша з вами мета – визначити суть цих понять та з’ясувати, який між ними існує зв’язок.
Побутує переконання, що єдність духу, душі, духовності виявляє унікальні можливості людини у світі, котрий існує незалежно від неї і частиною якого є сама людина. Поняття “дух” вказує нам на існування об’єктивного начала, яке може впливати на життєдіяльність окремої людини. Поняття “душа” вказує на неповторність кожної людини, її феноменальність на рівні соціального і природного начал. Поняття “духовність” демонструє, що в об’єктивному плині світових подій людина та людство мають унікальну можливість керуватись як об’єктивно існуючими чинниками, так і своїми власними почуттями та думками, поєднувати чуттєве і раціональне в організації свого власного життя. Тому, коли йдеться про необхідність злету духовності, треба мати на увазі невблаганний потяг людини до прогресу і щастя. Цей потяг буде спонукальним у життєдіяльності доти, доки існуватиме єдність духу (об’єктивно існуюче джерело людського життя), душі (суб’єктивний прояв духу, індивідуалізований дух) і духовності (реально існуюча, душею пережита сила духу, що безпосередньо спрямовує діяльність людини).
Усе викладене вище допомагає визначити поняття “дух”, “душа”, “духовність”.
Дух – це об’єктивно існуюче, надіндивідуальне начало, здатне спрямовувати діяльність людини і суспільства.
Душа – індивідуалізований дух, суб’єктивно існуюче начало.
Духовність – це почуття й усвідомлення реальності, яка безпосередньо чи опосередковано спрямовує життєдіяльність людини.
Духовність – це все те у світі, що є реальним керманичем життя людини і суспільства.
При цьому слід мати на увазі, що духовність – це єдність об’єктивного і суб’єктивного щодо визначеності людського життя.
Цікавим з приводу визначення змісту цих понять є аналіз уявлень про них з точки зору міфології, релігії, науки.
Погляд з точки зору | Уявлення |
Міфологія | Міфи давніх суспільств розповідають про існування “духів”, фантастичних істот, які органічно пов’язані з людиною, її тілом, зовнішнім виглядом та довкіллям. “Духи” перебувають у процесі постійної взаємодії з людиною, визначаючи особливості її життя. “Духи”, згідно з міфологією, існують незалежно (у сучасному контексті – об’єктивно) від поділу їх на шкідливих і корисних для людини. Цю незалежність порушує сама людина, спонукаючи їх існувати в образах добрих і злих “духів” Поняття “дух” (“духи”) у міфології виникає як необхідність означення питання про те, що чи хто скеровує діяльність людини, як це скеровування впливає на характер, спосіб життя людини. Зримий образ духу в християнській традиції – це голуб (власне голубка), який існує як образ певного світового птаха, своїм теплом зігріваючи “яйце світове”. Поширені у народів ісламу уявлення про гігантського чудесного птаха Рух (арабське ruch – дух) постають як фольклорно-казкове опредмечене бачення духу |
Релігія | У релігії дух розглядається як об’єктивно існуюче явище, основною здатністю якого є можливість творити людину, її життя, характер і спосіб діяльності. Дух у релігії ототожнюється з особливим проявом сутності Бога (об’єктивне начало), проте релігія цікава і знаменна насамперед тим, що “заземлює”, суб’єктивує явище духу, показує можливість існування його як індивідуального явища. Іншими словами, об’єктивний характер існування духу релігія пов’язує з людиною, суб’єктом суспільно-історичного процесу. Цей зв’язок призводить до виникнення поняття “душа” як “іскорки” Божественного Духа, яка й “запалює” життям кожну людину. За образним висловлюванням Аристотеля, релігія розуміє під душею те, “що робить тіло живим”. Тобто релігія наголошує, що душа – це окреслений індивідуальним людським існуванням дух. Це те у внутрішньому світі людини, що створене Божественним Духом. Душа – це життєдайне джерело, що є сутністю внутрішнього світу людини. Релігія розглядає людину не як просте Боже створіння, а як істоту, яка зуміла отримати від Бога і розвинути у собі величезний божественний дар – творити, жити у процесі діяльності. Душа як внутрішнє джерело людського існування з необхідністю, як і все людське, вимагає свободи, суверенності, незалежності. І тоді вона реалізується у прагненні вийти за межі внутрішнього світу людини, “виплескуючись” у вигляді сили, яка реально скеровує життя людини і суспільства. Ця сила окреслюється поняттям “духовності”. Духовність у релігії розглядається як існування таких явищ, які потенційність духу перетворюють на реальність духотворчості. Прикладами релігійного уособлення явища духовності є віра у Бога, любов до Бога, надія на Бога. Це також божественна освяченість людини і всього людського честю, совістю, гідністю, відповідальністю, свободою тощо. Все, чим конкретно у своєму житті керується людина і що освячене Богом, у релігії називається духовністю |
Наука | Власне тлумачення духу, душі, духовності надає наука. Щодо людського життя і людської діяльності (у системі співвідношень “людина – світ”) намагається не тільки пояснити, для чого людина діє, а й знайти бачення оптимального характеру людської діяльності, пізнати те, що називається істиною. Істина в науці розглядається як дух, який спроможний докорінно змінити життя людини, здатний спрямувати її діяльність на шляху досягнення певної цілі, реалізації процесу наближення до заповітної мети. Богом-Духом для науки виступає істина. І ця істина-дух свою здатність сили, яка скеровує діяльність людини, реалізує через психічний стан та мислення конкретного людського індивіда, тобто через внутрішній стан кожної людини. Тому конкретизацію істини в людській індивідуальності наука називає душею. При цьому душу наука розглядає як органічну єдність психічного стану людини (вивченням цього стану займається психологія) зі способом і характером раціонального пізнання дійсності тією чи іншою мірою. Така душа з необхідністю пов’язується з породженням духовності як історично і логічно визначеного явища, яке безпосередньо впливає на людину, її життя зокрема та життя суспільства в цілому. У цьому аспекті ідеї, ідеали, а також освячені істиною (а не Богом, як у релігії) поняття віри, надії, любові, честі, совісті, гідності, порядності, правди, добра, зла, щастя та ін. постають як конкретний прояв духовності |
– Які з наведених уявлень ви вважаєте обмеженими?
Творча, сповнена духовності людина спроможна перетворити камінь на витвір мистецтва, дерево – на історичну пам’ятку, залізну руду – на залізничну колію, тобто зробити так, щоб природа існувала згідно з ідеями, які люди визнають як силу духу і як такі, яких прагне душа.
Оскільки духовність визначають як здатність людської душі керуватися не тільки тілесним, а й духовним, духовність треба розуміти як таку властивість душі, що дає змогу людині ставити матеріальне в залежність від ідеального.
Наведіть приклади такої діяльності.
Співвідношення тілесного і духовного в людині
Видатний мислитель Б. Спіноза обгрунтував тезу щодо проблеми відповідності думки дійсності, що такий збіг можливий лише тоді, коли існує єдність душі і тіла.
Факти засвідчують, що душа спроможна спричиняти такі зміни, які в матеріальній дійсності самі по собі без свідомо діючих людей не відбуваються (машини, витвори мистецтва, держава, політичні системи та ін.). Вона здатна впливати на формування, творення нової дійсності, виявляти себе реальною силою змін у світі. Конкретним проявом цієї реальної сили є взаємодія духовного і тілесного.
Перші протиставлення духовного і тілесного бачимо у світових релігіях. Саме релігія надає можливість усвідомити принципи їхньої єдності і відмінності, взаємозв’язку. Тілесне і духовне – дві протилежності, які своїм існуванням вносять у світ те, що виявилось як людське. Ця протилежність виявляється у здатності людини, протиставляючи духовне тілесному, вносити у своє ставлення до світу певне обмеження своєї тілесності, змінювати її власною волею. Тому людське в людині демонструється передусім волею, а прикладом такого духовного звільнення можуть слугувати і релігійний аскетизм, і тілесні страждання як шлях до ідеалу.
Висновок: діяльність душі полягає у самозміні людиною себе, а діяльність тіла – у зміні довкілля.
ІV. Підсумок уроку
V. Домашнє завдання
1. Дайте відповіді на запитання:
– Чи може кількість прочитаних книг, переглянутих спектаклів та прочитаних віршів бути критерієм духовності?
– Що таке духовне зростання та які його критерії?
2. Проаналізуйте десять ознак душі, наведених східним мудрецем, і дайте відповідь на запитання: Чому саме ці ознаки душі він згадує?
Десять признаков есть у души благородной,
Шесть ее унижают. Быть нужно свободной
Ей от подлости, лжи и от зависти низкой,
Небрежения к близким, к несчастью и боли народной.
Коль богат, то к друзьям проявляй свою щедрость,
Будь опорою им и звездой путеводной.
А впадешь в нищету – будь и сильным и гордым,
Пусть лицо пожелтеет в тоске безисходной.
Краток век, каждый вздох наш, быть может, последний,
Не терзайся о мире заботой бесплодной,
Смерть играет без устали в нарди: мы – шашки,
Мир – доска, день и ночь, как две кости, в руках небосвода.
Абу Алі ібн Сіна
(1 votes, average: 5,00 out of 5)