Стилістика української мови
Стилістичне вживання прислівників
Особливу семантику і, передусім, морфологічне оформлення, обмеженість синтаксичних функцій мають прислівники. Цим визначається і стилістичне використання прислівників – повнозначних слів, якими виражається якісна або кількісна ознака дії чи стану, ознака іншої ознаки (тобто ступінь або міра вияву іншої ознаки).
Прислівники не становлять різновекторної, різнопланової системи повнозначних слів, тому що є словами незмінюваними, представленими в мові тільки в одній
Стилістична функція прислівників загалом доповнювальна, бо вони тільки своєрідно розгортають семантичне значення, виражене найчастіше дієсловом.
Прислівники становлять слова із загальним значенням ознаки дії, стану, якості, рідше предмета. Інакше кажучи, прислівник виражає ознаку дії, стану (Працював щоденно, Спав спокійно) або ж ознаку якості (Він був дуже збуджений) чи ознаку предмета (Навіть удвічі багатший не зарадить цьому).
Для того щоб стилістично, тобто вміло, користуватися прислівниками (як і словами інших частин мови) у кожному конкретному випадку, потрібно знати властиву їм семантико – граматичну сутність, своєрідність, зокрема й те, що вони поділяються на такі групи:
1. Означальні прислівники. До них належать:
– якісно-означальні: розумно, вдало, добре, гаряче, міцно, урочисто;
– кількісно-означальні: вдвічі, вдвоє, вкрай, тричі, дуже, надзвичайно, багато, ледве-ледве, дотла, трохи;
– означальні прислівники способу дії: спросоння (сказати), (пропав) безвісти, (йшли) гуртом, (їхали) слідом, (турбувались) по-батьківськи, (розмовляли) втрьох, (зробили) по-нашому і под.
– Обставинні прислівники. Серед цієї групи розрізняють:
– прислівники часу: вдень, вночі, вчора, завтра, вранці, ранком, тепер, влітку, взимку, зроду-віку, донині, колись, віддавна та ін.;
– прислівники місця: внизу, здалеку, угорі, праворуч, всюди, зверху, навколо, скрізь, туди, сюди, дорогою, лісом, шляхом, спіднизу тощо;
– прислівники причини: згарячу, зопалу, здуру, знічев’я, зосліпу, спересердя та ін.;
– прислівники мети: на зло, навмисно, наперекір, напоказ та ін.
Предикативні прислівники. Вони виражають певний стан природи або людини, те, що не залежить від її волі: холодно, вітряно, тепло, лячно, розумно, радісно, сиро, зоряно, похмуро, сонячно; треба, потрібно, необхідно, можна та ін.
Модальні прислівники. Це прислівники, якими виражається ставлення мовця до висловленої ним думки (значення можливості, імовірності, припущення, ствердження, реальності, достовірності і т. ін.): мабуть, гріх, жаль, біда, безперечно, диво, лінь, сором, охота, страх, страшно, пора, час та ін.
Визначальне в семантиці прислівників полягає в тому, що їм здебільшого властиве широке, різноаспектне й своєрідне значення ознаки: Вкрай тяжко хворий наприкінці зустрічі ледве заговорив. Логічний центр цього речення представлений підметом (субстантивованим іменником) хворий; він заговорив (значення дії, тобто значення певної ознаки); заговорив – ледве (ледве – ознака ознаки до заговорив); тяжко – хворий (прислівник тяжко виступає ознакою (означенням) до хворий; вкрай тяжко (вкрай, будучи кількісно-означальним прислівником і обставиною міри, ступеня, слугує ознакою іншої ознаки – тяжко). Отже, прислівник здатний виражати не тільки ознаку кого-небудь або чого-небудь, а й ознаку іншої ознаки. На цьому й грунтується широка гама стилістичного використання прислівників, їх семантико – стилістична гнучкість, активне вживання в усіх стилях мови. Прислівники суттєво розширюють виражальні засоби мови, додають мовленню неповторних значеннєвих елементів і емоційності. їм властива пряма і непряма, тропеїчна семантика, пор.: – На плечах несете мливо? . – Тяжко? – Аби тільки було що нести (М. Стельмах); переносні значення: В неволі тяжко, хоча й волі, Сказать по правді, не було (Т. Шевченко); Тяжко мені. Тяжко, мамо! Нащо дала вроду? (Т. Шевченко). Тільки море хлюпотілося ласкаво та камінці журхотіли по-домашньому (Ю. Збанацький).
Прислівникову функцію можуть виконувати й такі фразеологічні чи фразеологізовані сполучення слів, у яких немає прислівника: Пішов я світ за очі (Т. Шевченко); Як люди линуть в ранню рань до Дніпрогесівської греблі (М. Рильський).
Кожне стилістично довершене використання прислівника (як і слова іншої частини мови) – це один із раціональних за певною ознакою (ознаками) спосіб мовленнєвої комунікації, в якому дуже важливо враховувати те, що:
Якісно-означальним прислівникам, як і якісним прикметникам, властиві форми вищого і найвищого ступенів порівняння: високо – вище, більш високо і найвище, найбільш високо. Ці форми морфологічно незмінні; синтетичні (однослівні) прислівники активніше використовуються в художньому і розмовно-побутовому мовленні, аналітичні (складені, двослівні) переважають у мовленні науковому і офіційно-діловому;
Група прислівників в українській мові однозвучна з іншими повнозначними і службовими словами:
– прикметниками: Панас Кандзюба хвилювався найбільше (М. Коцюбинський), найбільше – прислівник, але: Найбільше щастя для мене – незалежна Україна – слово найбільше є прикметником;
– іменниками: Матері кожної дитини жаль (жаль – модальний прислівник), але Я маю жаль до неба, бо хмари, що проходять по ньому, не лишають там жодного сліду… (М. Коцюбинський), жаль – іменник; Додолу верби гне високі, Горами, хвилю підійма (Т. Шевченко), горами – іменниковий прислівник, але: За горами гори хмарою повиті (Т. Шевченко), горами – іменник;
– прийменниками: Довкола розкинулись мило дрібні береги (Леся Українка), довкола – прислівник, але: В лісах довкола села паслися корови і воли (І. Франко), довкола – прийменник;
– частками: Молодь вся була на полі, Бо якраз настали жнива (Леся Українка), якраз – прислівник, але: Вранці – рано, в Пилипівку, Якраз у неділю, Побігла за водою… (Т. Шевченко), якраз – частка (саме), яку легко вилучити з речення;
– сполучниками: Як передати листа, щоб він…?; Як там Вам усім живеться? (М. Коцюбинський), як – прислівник; Не надишусь я тобою, як зорю не розлюблю (В. Сосюра), як – сполучник, пор.: …і зорю не розлюблю.
Отже, прислівники становлять для стилістики багатий, лексично своєрідний, дієвий та ефективний (з погляду логічного, власне значеннєвого й почуттєвого) мовний матеріал.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)