Стилістично марковані і стилістично немарковані мовні одиниці – Стилістика як лінгвістичне вчення

Стилістика української мови

Стилістично марковані і стилістично немарковані мовні одиниці

Мовні одиниці, особливо лексичні, фразеологічні, частково й граматичні, функціонально різнотипні; одні з них стилістично марковані, інші – стилістично немарковані.

Стилістично маркованими (франц. marqeur – робити на товарі клеймо або марку) вважають такі мовні одиниці, які стали типовими не для всіх стилів мови, а тільки чи переважно для окремого стилю. Наприклад, слова синус, косинус, множення стилістично марковані, бо вживаються здебільшого

в науковому мовленні, особливо в математиці. Натомість слово вода стилістично немарковане, бо використовується в усіх стилях і формах мови. Похідні від вода лексеми водиця, водичка, водиченька стилістично марковані: вони типові здебільшого для художньо-літературного і для розмовно-побутового, але емоційно забарвленого мовлення. Слово земля (крім комунікативно особливих випадків) сприймається як нейтральне з погляду емоційного, почуттєвого і, отже, як стилістично немарковане, а слова земелька, земелечка, землиця, землюка, означаючи в основному те ж саме, що й земля (Він показав руки свої в землюці і в крові. – А. Головко), є стилістично маркованими. Вони мають обмежену і спеціалізовану семантику і сферу вживання, бо містять у своєму значенні різні відтінки: лексеми земелька, земелечка відтворюють ніжне, виразно позитивне ставлення мовців до землі, натомість слово землюка відображає негативне, нешанобливе сприймання землі, яке щоразу змінюється залежно від конкретної ситуації мовлення, інтонації слова в реченні, тексті.

Маркованість чи немаркованість мовних одиниць найбільше виявляється на лексичному і синтаксичному рівнях мови. Так звані кореневі слова найчастіше стилістично немарковані, а похідні (афіксальні) слова (з префіксом чи суфіксом) здебільшого стилістично марковані.

Звуки (фонеми) стилістично сприймаються як рівноцінні, однаково емоційні або неемоційні. Емоційність звуків залежить від того, як їх вимовляє мовець. Звуки мають різну артикуляцію (творення, вимову): один – складнішу, інший – вимовляється простіше, з меншим мовленнєвим зусиллям. Однак певне стилістичне значення має різне поєднання звуків, наприклад алітерація, асонанс та ін.

Словотвірні афікси, на відміну від звуків, надають словам різного емоційного забарвлення (відтінку зменшеності, здрібнілості, пестливості, голубливості, згрубілості, зневаги тощо).

За своєрідних ситуацій мовлення поняття маркованості (стилістичної обмеженості) і немаркованості (стилістичної всеохопленості, необмеженості, загальності) може також застосовуватись і до явищ орфографії, і до певних виявів пунктуації. Якщо, наприклад, прізвище пишуть з малої літери (гітлер, Сталін; гітлери, Сталіни; плюшкін, гобсек), то цим своєрідно виявляють ворожість чи неповагу в ставленні до цих осіб або й до їхніх прихильників.

Емоційний чи емоційно нейтральний стан мовлення найбільше виявляється в семантиці мовних одиниць – слів, словосполучень і речень. Такі явища становлять об’єкт лексичної і синтаксичної стилістик. Усі фразеологізми певною мірою емоційно забарвлені, отже, образні. Вони є тим мовним матеріалом, який поєднує в собі і виражає позитивний чи негативний досвід народу, виразно сконцентровану в ньому емоційність, а в своїй позитивній частині (що найчастіше й трапляється) і високу, колективно усвідомлювану естетику зв’язного вислову переважно в структурній формі речення.

Отже, стилістичні можливості різних мовних одиниць неоднакові. Окремий, вилучений зі складу слова, звук є загалом стилістично нульовою мовною одиницею і ніякої стилістичної функції не виконує, а звук у складі слова має певне стилістичне навантаження. Наприклад, у творах українського письменника Тараса Шевченка (1814 – 1861) сучасний прикметник вільний з фонемою вживається тільки один раз: Боже! Боже!., за що ти караєш Своїх і покірних і добрих дітей? За що закрив їх добрі очі, І вільних розум окував. А з фонемою його вжито 38 разів, зокрема: Пишалася синами мати, Синами вольними; Оженись на вольній волі. На козацькій долі… Причиною цього є те, що в час Шевченкової творчості узвичаєною була форма вольний. У сучасному мовному сприйманні стилістика обох фонетичних варіантів тієї самої лексеми змінилася: щоденною й нормативною стала форма вільний, а форма вольний вживається як архаїчна, урочиста.

Досить виразну стилістичну функцію виконують мовні одиниці морфемного рівня. Наприклад, за словотвірними суфіксами – ок-, – очок-, – еньк-, – есеньк-, – унь-, – усь – закріпилося значення зменшеності, пестливості, стилістичною ознакою афіксів – суфіксів – ищ-, – уган – є значення згрубілості, зневажливості: синок – синочок, маленький – малесенький, дідуньо – дідусь, але дідище, дідуган. Однак такий висновок дещо відносний, бо, скажімо, словоформа маленький може виражати й зовсім протилежну емоцію – зневагу, осуд, сумнів тощо, напр.: Я смакую її хиби, дефекти тіла, маленьку душу, безсилий розум (М. Коцюбинський).

Очевидною є також стилістична функція окремих повнозначних слів. Наприклад, лексеми любов і ненависть, правда і кривда, працювати і красти мають різне стилістичне значення.

Ще вагомішою є функція речення (кількаслівного чи багатослівного), тому що ним об’єктивно можна передати думку ширше й емоційніше. Український мовознавець Олександр Потебня (1835 – 1891) зазначав: “Елементарна поетичність мови, тобто образність окремих слів і постійних сполучень, хоч би яка була вона помітна, є незначною порівняно із здатністю мов створювати образи із сполучень слів, все одно, образних чи безобразних”.

За неоднакових ситуативних умов кожна синтаксична конструкція набуває певного емоційного забарвлення. Будь-яке розгорнуте висловлення чи окреме слово може мати відтінок емоційності – позитивної чи негативної.

Існує думка, ніби всі синтаксичні конструкції на рівні речення з погляду функціонального розподіляються в межах усієї мовної системи на стилістично нейтральні і стилістично значеннєві, забарвлені. Така стилістична диференціація засобів мовного виразу потребує деякого застереження, доповнення. Адже за теорією актуального членування мовлення (І. Распопов, І. Ковтунова та ін.), будь-яка конструкція, навіть найбуденніша, побутова може набувати різних стилістичних відтінків, отже, й ставати стилістично забарвленою. Наприклад, у реченні Учень написав твір виділяється його структурно-семантичне ядро – учень написав: учень – підмет, написав – присудок. Поширюється це речення прямим додатком твір. Проте залежно від комунікативної зорієнтованості, мети висловлювання, від того, що саме якнайбільше цікавить співрозмовника (суб’єкт дії, об’єкт чи сама дія), мовець може по-різному сконструювати цей вислів – речення, вдавшись до неоднакової інтонації, порядку слів. У результаті ця структура матиме три інтонаційно-смислові, отже й стилістичні, варіанти, пор.: 1. Що написав учень? – Учень написав твір. 2. Що зробив учень? – Учень написав твір. 3. Хто написав твір? – Твір написав учень. По черзі актуалізовано, логічно виділено певний член речення. В цьому й полягає так зване актуальне членування речення, його різна комунікативна спрямованість. Це свідчить про невмотивованість членування синтаксичних одиниць на стилістично нейтральні і стилістично значеннєві, значущі.

Такі терміни і позначувані ними психолого-мовленнєві явища, процеси, як експресія, експресивність і експресивний, емоція, емоційність і емоційний; естетика, естетичність і естетичний, є своєрідними синонімами лексем стилістика, стилістичність і стилістичний. Ці мовні явища цікавлять багатьох мовознавців (В. Чабаненка, А. Коваль, С. Єрмоленко, В. Кононенка, В. Дроздовського та ін.), однак і дотепер немає категоріального розмежування понять експресія і емоція, експресивне й емоційне, що засвідчує виняткову складність цих явищ, реалій.