ІННОВАЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ
Тема 6. Система державного регулювання і стимулювання інноваційної діяльності
6.4. Стимулювання інноваційної діяльності
Держава покликана формувати цілі і принципи інноваційної політики та власні пріоритети в цій області. Цілями, як правило, є збільшення внеску науки та техніки в розвиток економіки країни; забезпечення прогресивних перетворень в сфері матеріального виробництва; підвищення конкурентоспроможності національного продукту на світовому ринку; зміцнення безпеки і обороноздатності країни;
Державна інноваційна політика орієнтована на стимулювання створення сприятливого клімату для інноваційних процесів та виступає з’єднуючою ланкою між сферою наукової та інноваційної діяльності і виробництвом.
Для стимулювання
Форми і методи стимулювання інноваційної діяльності на підприємстві можна поділити на три групи:
1 група – прямі економічні стимули: оплата праці, премії за раціоналізацію, участь у прибутках, оплата за підготовку та перепідготовку кадрів;
2 група – непрямі економічні стимули: доплата за стаж, пільгові послуги;
3 група – негрошові стимули: сприяння ініціативі, творчому характерові праці.
В основу стимулювання інноваційної активності, компанією покладено такі принципи:
– крозкріпачення ініціативи;
– всебічна підтримка новаторства вищим керівництвом;
– простота і чіткість патентних процедур;
– швидкість і гласність розгляду заявок;
– заохочення подання як індивідуальних, так і групових заявок (нагородження, присвоєння почесних титулів і звань; публікація результатів у бюлетенях і т. і.)
Для заохочення винахідництва кожна країна розробляє певну систему стимулів, яка створює сприятливі організаційні, творчі та психологічні умови.
Організаційні умови:
– розширення повноважень кваліфікованого персоналу в прийнятті рішень на робочому місці;
– гнучкі режими роботи;
– довіра в розпорядженні матеріальними та інформаційними ресурсами;
– інженерні кадри дістають змогу до 10-15% робочого часу використовувати на пошукові роботи, не включені до плану НДР;
– у багатьох компаніях формуються “ризикові фонди”, на кошти яких створюються спеціальні підрозділи з розробки особливо важливих винаходів (так званий внутрішній венчур);
– різноманітні форми організації і винагороди подання ідей: технічні відділи, які відповідають за патентування ідей та збір передової науково-технічної, інноваційної інформаційної, “Ради з винаходів”, комісії експертів, огляди, виставки, “системи пропозицій”.
Стимулююча інноваційна політика становить складне комплексне явище, яке складає елементи, з одного боку – національної макроекономічної політики щодо створення сприятливого інвестиційного клімату реалізації інноваційних проектів, а з другого – запровадження на державному рівні спеціальних стимулів інноваційних технологічних змін. Ці дві групи елементів державної інноваційної політики реалізуються наступними заходами:
1. Забезпечення сприятливого для інвестування макроекономічного середовища:
– проведення політики низького та прогнозованого (оголошеного) стабільного річного рівня інфляції;
– проведення політики низького оподаткування нової виробничої діяльності;
– проведення політики інституційної легалізації структурного безробіття;
– проведення політики низької позитивної реальної відсоткової ставки банківської системи;
– проведення політики обмеженого державного позичання, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках;
– проведення політики вчасної систематичної індексації вартості основних фондів та спрямовування амортизації на цілі реновації;
– проведення політики стабільного реального обмінного курсу гривні.
2. Запровадження спеціальних стимулів інноваційних технологічних змін:
– пряме державне фінансування інноваційних інвестицій по реалізації програм структурної перебудови економіки;
– пряме державне фінансування інвестицій в розвиток сучасної інфраструктури;
– застосування системи пільг щодо податку на прибуток при умові його використання на інвестування інновацій;
– запровадження статистичного обліку щодо обсягів та результатів використання інвестиційно-інноваційних податкових пільг;
– введення системи податкового кредитування приросту обсягів витрат підприємств на дослідження та розробки;
– запровадження системи стимулювання кооперації науки і виробництва в інноваційному процесі;
– вдосконалення економічних відносин щодо охорони прав промислової власності;
– введення в дію положення про дозвіл прискореної амортизації основних фондів підприємств;
– забезпечення умов щодо формування конкурентоздатного національного товаровиробника інноваційних продуктів;
– відстоювання прав та інтересів вітчизняних інноваторів на зовнішніх ринках.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)