Ступінь експлуатації

Ступінь експлуатації – відносна величина додаткової вартості, що безоплатно вилучається власниками засобів виробництва у процесі експлуатації найманої праці. Точним вираженням С. е. робочої сили К. Маркс називав норму додаткової вартості – відношення додаткової вартості до змінного капіталу. За підрахунками Маркса, в середині ХІХ ст. С. е. в Англії (найрозвиненішій на той час країні світу) становив майже 100%. Цей показник був дещо завищений, оскільки Маркс єдиним джерелом додаткової вартості називав працю найманих робітників. Приблизно

таке ж значення С. е. називав В. Ленін у Росії 1908. На початку 70-х С. е., згідно з цією методикою, становив уже 400%. За підрахунками англійського економіста Дж. Ітона, С. е. в Англії у промисловості, будівництві, транспорті й сільському господарстві 1950 сягав 300%, приблизно таким же він був тоді у Франції (за підрахунками французького економіста А. Дені). В наступні роки деякі радянські економісти стверджували, що норма додаткової вартості в обробній промисловості США становить 400 і навіть 1000%. Проте при цьому сповідувалася
звужена (значною мірою помилкова) концепція продуктивної праці та ін. Точніше уявлення про С. е. дає показник частки заробітної плати в національному доході за відрахуванням заробітної плати вищих менеджерів і зарахуванням до прибутку частки, що спрямовується на нагромадження (див. Концепція народного капіталізму). С. е. найманої праці в СРСР був вищим, ніж у розвинених країнах. Вищим він був і в Україні у 90-х XX – на початку XXI ст. передусім у приватному секторі економіки. Свідченням цього є те, що 1990 частка зарплати в національному доході СРСР становила 36%, а нині – бл. 10%.




Ступінь експлуатації