ТАРИФИ НА ЗАЛІЗНИЧНОМУ ТРАНСПОРТІ

Загальний курс транспорту

РОЗДІЛ 4

ЗАЛІЗНИЧНИЙ ТРАНСПОРТ УКРАЇНИ

4.12. ТАРИФИ НА ЗАЛІЗНИЧНОМУ ТРАНСПОРТІ

Основа тарифів і зборів на залізничному транспорті

Такою основою є Господарський кодекс України, Закон України Про ціни і ціноутворення, Про транспорт, Про залізничний транспорт, Про ратифікацію Угоди про проведення узгодженої політики у визначенні транспортних тарифів, Про транзит вантажів, Постанова Кабінету Міністрів України “Про встановлення повноважень центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів

Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг”.

Господарський кодекс України:

Глава 21. Ціни і ціноутворення у сфері господарювання

Стаття 189. Ціна у господарських зобов’язаннях

1. Ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб’єкти господарювання.

2. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних

договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

3. Суб’єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни – граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

4. При здійсненні експортних та імпортних операцій у розрахунках з іноземними контрагентами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін.

Стаття 190. Вільні ціни

1. Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни.

2. Вільні ціни визначаються суб’єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах – також за рішенням суб’єкта господарювання.

Стаття 191. Державні та комунальні ціни

1. Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення. Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України.

2. Відповідно до закону державні ціни встановлюються також на продукцію суб’єктів господарювання – природних монополістів. Переліки видів продукції зазначених суб’єктів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

3. Державні ціни встановлюються на імпортні товари, придбані за рахунок коштів Державного бюджету України.

4. Законом може бути передбачено встановлення комунальних цін на продукцію та послуги, виробництво яких здійснюється комунальними підприємствами.

5. Державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих державних та комунальних цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницьких винагород, граничних нормативів рентабельності або шляхом запровадження обов’язкового декларування зміни цін.

6. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування при встановленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку суб’єктами підприємництва, зобов’язані надати цим суб’єктам дотацію відповідно до закону.

Стаття 192. Законодавство про ціни і ціноутворення

1. Політика ціноутворення, порядок встановлення та застосування цін, повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо встановлення та регулювання цін, а також контролю за цінами і ціноутворенням визначаються законом про ціни і ціноутворення, іншими законодавчими актами.

Закон України Про ціни і ціноутворення

Україна згідно з Декларацією про державний суверенітет України та Законом України “Про економічну самостійність України” самостійно здійснює політику цін. Закон визначає основні принципи встановлення і застосування цін і тарифів та організацію контролю за їх дотриманням на території республіки.

Розділі. Загальні положення

Стаття 1. Законодавство України про ціноутворення

Законодавство України про ціноутворення складається з цього Закону та інших актів законодавства України, що видаються відповідно до нього.

Стаття 2. Сфера застосування Закону

Цей Закон поширюється на всі підприємства й організації незалежно від форм власності, підпорядкованості і методів організації праці та виробництва.

Стаття 3. Політика ціноутворення

Політика ціноутворення є складовою частиною загальної економічної і соціальної політики України і спрямована на забезпечення:

– рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій і адміністративно-територіальних регіонів республіки;

– збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

– протидії монопольним тенденціям виготовлювачів продукції, товарів і послуг;

– об’єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;

– розширення сфери застосування вільних цін;

– підвищення якості продукції;

– соціальних гарантій в першу чергу для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв’язку із зростанням цін і тарифів;

– створення необхідних економічних гарантій для виробників;

– орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

Стаття 4. Повноваження Кабінету Міністрів України в галузі ціноутворення

Кабінет Міністрів України:

– забезпечує здійснення в республіці державної політики цін;

– визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління, крім сфери телекомунікацій;

– визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також по контролю за цінами (тарифами).

Стаття 5. Соціальний захист населення від підвищення цін і тарифів

Органи державної влади і управління України послідовно проводять в життя заходи щодо підтримки життєвого рівня населення, в першу чергу низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, шляхом введення компенсації втрат у зв’язку з підвищенням цін і тарифів, а також шляхом індексації доходів стосовно соціально-економічних груп населення.

Громадяни мають право оскаржити в суді неправомірні дії державних органів, підприємств та інших юридичних і фізичних осіб і вимагати відшкодування завданих їм збитків у випадках реалізації їм товарів та послуг з порушенням вимог законодавства по цінах.

Розділ II. Встановлення та застосування цін і тарифів

Стаття 6. Види цін і тарифів

У народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Стаття 7. Вільні ціни і тарифи

Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Стаття 8. Державне регулювання цін і тарифів

Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення:

– державних фіксованих цін (тарифів);

– граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

У разі надмірного зростання цін, раніше виведених з-під контролю за рішенням Кабінету Міністрів України, виконавчих комітетів обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад, допускається тимчасове повернення до державного регулювання цін і тарифів.

Урядом України можуть вводитись інші методи державного регулювання цін і тарифів.

Стаття 9. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи

Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України.

Ціни і тарифи на житлово-комунальні послуги (в тому числі на електроенергію і природний газ для комунально-побутових потреб населення України), послуги громадського транспорту і зв’язку встановлюються Кабінетом Міністрів України за погодженням з Верховною Радою України.

Стаття 10. Зміна державних фіксованих та регульованих цін і тарифів

Зміна рівня державних фіксованих та регульованих цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг здійснюється в порядку і в строки, що визначаються тими органами, які відповідно до цього Закону затверджують або регулюють ціни (тарифи).

Зміна державних фіксованих та регульованих цін і тарифів може здійснюватись у зв’язку із зміною умов виробництва і реалізації продукції, що не залежать від господарської діяльності підприємств.

Стаття 11. Ціноутворення при здійсненні експортних та імпортних операцій і при міжреспубліканському обміні

При здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоторговельного посередника в розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку.

Регулювання внутрішнього ціноутворення на експортну та імпортну продукцію (послуги) визначається Кабінетом Міністрів України.

Міжреспубліканський обмін продукцією здійснюється за договірними цінами.

Стаття 12. Державні органи управління ціноутворення

Координація роботи по здійсненню політики цін, проведення економічного аналізу рівня та динаміки цін і вжиття заходів щодо регулювання цін і тарифів здійснюються відповідними державними органами управління України та їх структурними підрозділами.

Формування кошторисної нормативної бази, визначення порядку її застосування в будівництві, контроль за дотриманням замовниками, проектними, будівельно-монтажними організаціями та іншими учасниками інвестиційної діяльності нормативних документів і нормативів обчислення вартості будівництва об’єктів, що споруджуються із залученням коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій, здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань містобудування і архітектури.

Розділ III. Контроль за цінами

Стаття 13. Контроль за додержанням державної дисципліни цін

Державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. При цьому контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

Контроль за додержанням державної дисципліни цін здійснюється органами, на які ці функції покладено Урядом України. Вказані органи здійснюють контроль у взаємодії з профспілками, спілками споживачів та іншими громадськими організаціями.

Державні органи, що здійснюють контроль за цінами, та їх посадові особи мають права, виконують обов’язки і несуть відповідальність, передбачені Законом України “Про державну податкову службу в Україні”, крім повноважень, передбачених пунктами 6-9 статті 11 вказаного Закону.

Господарські суб’єкти повинні в установленому порядку подавати необхідну інформацію для здійснення контролю за правильністю встановлення і застосування цін.

Стаття 14. Відповідальність за порушення державної дисципліни цін

Вся необгрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін та діючого порядку визначення вартості будівництва, що здійснюється із залученням коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій підлягає вилученню в доход відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, в позабюджетні фонди місцевих Рад стягується штраф у двократному розмірі необгрунтовано одержаної суми виручки. Вказані суми списуються з рахунків підприємств і організацій в банківських установах за рішенням суду.

Підприємства, організації та інші юридичні і фізичні особи мають право оскаржити до суду порушення цін з боку державних органів, підприємств, організацій, кооперативів та інших юридичних і фізичних осіб і вимагати відшкодування завданих їм збитків у випадках реалізації їм товарів та послуг з порушенням вимог чинного законодавства.

Ціни і тарифи, затверджені з порушенням цього Закону і рішень Уряду республіки з ціноутворення, скасовуються Комітетом цін при Кабінеті Міністрів України.

Особи, винні в порушенні порядку встановлення та застосування цін і тарифів, притягуються до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Угода про проведення узгодженої політики у визначенні транспортних тарифів (угоду ратифіковано Законом № 104/98-ВР від 10.02.98 р.).

Держави-учасниці цієї Угоди в особі урядів, далі – Сторони, керуючись положеннями Угоди про створення Економічного союзу від 24 вересня 1993 року, усвідомлюючи об’єктивну необхідність ефективного транспортного забезпечення загального економічного простору держав – учасниць Співдружності, основаного на вільному переміщенні товарів, послуг, робочої сили і капіталів, прагнучи стимулювати тарифами, що застосовуються, зростання економік держав – учасниць Співдружності, усвідомлюючи важливість і необхідність проведення взаємоприйнятних дій в забезпеченні ефективності перевезень вантажів і пасажирів, погодились про таке:

Стаття 1. Для цілей цієї Угоди наведені терміни мають таке значення:

“міжнародне сполучення з державами – учасницями СНД” – перевезення вантажів і пасажирів між державами – учасницями цієї Угоди;

“міжнародне сполучення з третіми країнами” – перевезення вантажів і пасажирів з держав – учасниць цієї Угоди в треті країни і в зворотному напрямку.

Стаття 2. Під тарифним простором держав – учасниць цієї Угоди розуміється простір, на якому діють узгоджені принципи формування і застосування тарифної політики для міжнародних перевезень.

Стаття 3. З метою вироблення узгодженої політики у визначенні транспортних тарифів у міжнародному сполученні з державами – учасницями СНД Сторони доручать відповідним органам:

– розроблення комплексу заходів щодо регулювання тарифної політики, орієнтованої на забезпечення вільного переміщення товарів і пасажирів;

– формування тарифів з урахуванням кон’юнктури транспортного ринку та економічних інтересів транспортно-дорожнього комплексу, потреби у комплексному регулюванню взаємозаліків, виходячи з національних інтересів Сторін;

– виділення тарифних коридорів для транспортування окремих вантажів з урахуванням законодавства Сторін.

У галузі залізничного транспорту діє Рішення Ради глав урядів Співдружності Незалежних Держав від 18 жовтня 1996 року щодо Концепції встановлення узгодженої тарифної політики на залізничному транспорті держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав.

Стаття 4. Як першочергові заходи, спрямовані на реалізацію системи управління тарифами у міжнародному сполученні з державами – учасницями СНД, Сторони:

– розробляють адекватну нормативно-правову базу, що регулює принципи ціноутворення на послуги транспорту в міжнародному сполученні між державами-учасницями СНД;

– проводять митну політику, спрямовану на полегшення умов транспортування вантажів.

Стаття 5. З метою встановлення узгодженої тарифної політики Сторони вживають заходів до:

– оплати перевезень на компенсаційній основі, в тому числі за рахунок участі вантажовласників в інвестиціях у розвиток транспорту;

– зниження експлуатаційних транспортних витрат на вантажні перевезення і окупності пасажирських перевезень, які досягаються за рахунок різних джерел фінансування;

– розроблення і узгодження механізму зворотних платежів.

Стаття 6. Формування узгодженої тарифної політики на основі загальних підходів до визначення ставок оплати, принципів їх диференціації, удосконалення процедур узгодження розмірів, уніфікації правил застосування здійснюється поетапно.

Стаття 7. Координаційними органами узгодження політики у визначенні транспортних тарифів є Рада глав урядів Співдружності Незалежних Держав, Міждержавний економічний Комітет Економічного союзу, міждержавні (міжурядові) органи співробітництва в галузі транспорту, в частині залізничних вантажних перевезень – Тарифна конференція залізничних перевізників держав – учасниць Співдружності.

Стаття 8. Сторони вживають заходів до гармонізації національних законодавчих актів у сфері ціноутворення.

Стаття 9. Сторони зберігають за собою право самостійного і незалежного визначення форм та умов тарифної політики з державами, які не беруть участі в цій Угоді.

Стаття 10. За домовленістю Сторін до цієї Угоди можуть бути внесені зміни і доповнення.

Стаття 11. Ця Угода набирає чинності з дати здачі на зберігання депозитарію третього повідомлення про виконання Сторонами, які її підписали, внутрішньодержавних процедур, необхідних для набрання нею чинності. Для Сторін, які виконали внутрішньодержавні процедури пізніше, ця Угода набирає чинності з дня здачі депозитарію повідомлення про це.

Стаття 12. Ця Угода відкрита для приєднання до неї за згодою всіх Сторін будь-якої держави, яка поділяє цілі та принципи цієї Угоди, шляхом передачі депозитарію документів про таке приєднання. Приєднання вважається таким, що набрало чинності, з дня отримання депозитарієм останнього повідомлення про згоду на таке приєднання.

Стаття 13. Спірні питання, пов’язані із застосуванням або тлумаченням цієї Угоди, вирішуються шляхом консультацій та переговорів заінтересованих Сторін.

Стаття 14. Кожна Сторона може вийти з цієї Угоди, надіславши письмове повідомлення про це депозитарію не пізніше ніж за шість місяців до виходу.

Стаття 15. Ця Угода діє протягом п’яти років з дня набрання нею чинності. Після закінчення зазначеного терміну ця Угода автоматично продовжується на наступний п’ятирічний період, якщо Сторони не приймуть іншого рішення.

Здійснено в місті Москві 17 січня 1997 року в одному оригінальному примірнику російською мовою. Оригінал цієї Угоди зберігається у Виконавчому Секретаріаті Співдружності Незалежних Держав, який надішле кожній державі, що підписала цю Угоду, її завірену копію.

Закон України Про транзит вантажів

Стаття 8. Тарифи і розрахунки при транзиті вантажів

Тарифи на транзитні послуги (роботи) визначаються договорами (контрактами), зазначеними у статті 7 цього Закону, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами, для забезпечення їх конкурентоспроможності порівняно з відповідними послугами (роботами) у суміжних державах. Розрахунки між вантажовласниками та іншими учасниками транзиту здійснюються у порядку, визначеному цими договорами (контрактами), згідно з якими вантажовласники можуть попередньо перераховувати на рахунки інших учасників транзиту кошти, що не є власністю останніх і використовуються ними виключно для розрахунків від імені вантажовласників за транзитні послуги (роботи) з їх надавачами (виконавцями), після чого такі операції оподатковуються відповідно до законодавства України як оплата цих послуг (робіт).