Тема: ТЕХНОЛОГІЯ ОЗДОБЛЕННЯ ВИРОБУ
Мета: ознайомити учнів з особливостями підготовки виробу з деревини для оздоблення; формувати поняття опорядження, оздоблення, лакування, шпаклювання, абразив-, формувати вміння виконувати підготовку поверхні деревини для наступного оздоблення; розвивати моторику рухів, логічне мислення; виховувати почуття відповідальності, поваги до праці.
Ключові поняття: опорядження, оздоблення, імітація, лак, фарба, фарбник, шпаклівка, шліфування, шліфувальна шкурка.
Об’єкти практичної діяльності
Обладнання: колодки для шліфування, інструменти для шпаклювання, шліфувальні шкурки різної зернистості.
Тип уроку: комбінований.
ОЧІКУВАНІ НАВЧАЛЬНІ РЕЗУЛЬТАТИ
1. Уміння характеризувати види оздоблення виробів з деревини.
2. Уміння обирати вид оздоблення та обгрунтовувати вибір.
3. Уміння виконувати підготовку поверхонь виробу до оздоблення.
4. Уміння пояснювати правила догляду за виробами з деревних матеріалів.
ОРІЄНТОВНИЙ ПЛАН ПРОВЕДЕННЯ УРОКУ
I. Організаційний етап.
II. Мотивація навчальної діяльності учнів.
III. Актуалізація опорних
IV. Вивчення нового навчального матеріалу.
1. Опорядження та оздоблення виробів з деревини.
2. Шліфування та шпаклювання поверхні виробів як підготовчий етап оздоблення.
3. Догляд за виробами з деревини.
4. Правила безпечної роботи під час шліфування виробів з деревини.
IV. Практична робота Підготовка поверхні деталей і виробу до оздоблення та опорядження.
V. Контроль та самоконтроль засвоєння учнями знань.
VI. Підбиття підсумків, оцінювання результатів роботи.
КОМЕНТАР ДЛЯ ВЧИТЕЛЯ
Урок розпочинається з повторення матеріалу про оздоблення виробів, який учні вивчали в 5-му та 6-му класах. Учитель демонструє вироби, оздоблені різними техніками. У ході демонстрації з метою актуалізації опорних знань учнів можна поставити низку запитань.
Орієнтовний перелік запитань:
– Що називають оздобленням?
– Які способи ви використовували для оздоблення виробів з фанери та тонколистового металу?
– Яка відмінність між оздобленням та опорядженням?
– Для чого використовують шліфувальну шкурку?
– Чи залежить якість обробки поверхні виробу від розмірів зерен абразиву шліфувальної шкурки?
У ході спілкування учні доходять висновку, що оздоблення є завершальним етапом опорядження виробу, надання йому готового вигляду.
Однак учитель наголошує, що перед оздобленням потрібно здійснити деякі підготовчі технологічні операції. Перш за все це шліфування. Учні з нею вже ознайомлені, тому на основі повторення проводиться бесіда з розширення теоретичного матеріалу. Так, щодо шліфувальної шкурки слід дати відомості про вид основи та маркування зернистості в різних стандартах, адже можна придбати різні шліфувальні шкурки. Слід звернути увагу учнів на залежність результату, що очікуємо, від чистоти поверхні деревини, вибору шліфувальної шкурки. Учням ставиться запитання (вони висловлюються по черзі): Яка мета оздоблення?
Підвівши риску під відповідями учнів, учитель робить висновок, що оздоблення використовують для захисту дерев’яної поверхні від впливу вологи та для надання виробу додаткових естетичних характеристик.
Слід звернути увагу на те, що опорядження має на меті більше захист, ніж надання естетичності виробу, а під час декоративного оздоблення надається перевага поліпшенню естетичних якостей виробу.
Учитель наголошує, що видів оздоблення деревини є дуже багато, одні з них поширені, інші – маловідомі. Одні з видів оздоблення прості, інші – вимагають великої кількості інструментів та спеціальних умінь. Простим оздобленням вважається розпис із трафаретом, піротипія (випалювання штампами). Складними вважаються петриківський розпис, різьблення, мозаїка тощо.
Також доцільно звернути увагу учнів на те, що при виготовленні виробу необхідно заздалегідь визначитися з конструкційним матеріалом та способом його оздоблення, для цього і робиться проектування виробу. Підготовка поверхні залежить від способу оздоблення, а він, у свою чергу, часто залежить від конструкційного матеріалу. Для прикладу показуємо цю взаємозалежність. Так для виїмкового різьблення (учитель демонструє виріб з таким різьбленням: тригранно-виїмкове, скобчасте) підходять однорідні листяні породи з невеликою твердістю без вад – липа, вільха, осика. Для деяких видів різьблення з невеликим заглибленням (яворівське, контурне) можна використовувати як дощечки, так і фанеру. Під розпис поверхню дозволяється шпаклювати, під різьблення – ні.
Також бажано звернути увагу на співвідношення текстури та величини елементів оздоблення. Тут усе просто: що більш яскраво виражена та дрібна текстура, то більші елементи оздоблення мають бути, самого ж оздоблення має бути небагато. Великі елементи не губляться серед розмаїття текстурних елементів, а, навпаки, виділяються. Невелика кількість оздоблення дає можливість поєднати природний малюнок волокон та мистецтво.
Методична порада вчителю. Надалі доречно зосередити увагу учнів на двох-трьох способах оздоблення виробів з деревини, які можна використовувати, виходячи з можливостей навчальних майстерень. Це може бути різьблення, інтарсія, інкрустація, піротипія тощо. Тому обираючи спосіб оздоблення, потрібно розглянути його техніко-технологічні особливості й на основі цього виконувати практичну роботу.
Отримані теоретичні знання учні закріплюють під час виконання практичної роботи, у ході якої вони здійснюють підготовку поверхні виробів до оздоблення та проводять у подальшому власне оздоблення.
ІНФОРМАЦІЯ ДО ВИВЧЕННЯ НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ
Розповідь учителя. Перед оздобленням поверхню виробу потрібно відшліфувати. Оброблена наждачним папером деревина набуває приємної на дотик м’якості. Мета шліфування деревини – якомога швидше й ефективніше видалити дефекти, по можливості не залишивши при цьому глибоких подряпин на поверхні. Для ефективного шліфування необхідно правильно добирати шліфувальну шкурку. У першу чергу звертають увагу на величину зерна та на основу.
Так, для грубих, погано оброблених поверхонь використовують наждачний папір із зернистістю з малим числом (Р36, Р40, Р50), у результаті поверхню отримуємо хоч і рівну, але з борозенками від абразивних зерен. Таку поверхню можна залишити для тих деталей, які знаходяться всередині конструкції, або тих, яких не видно. Поверхні видимих деталей слід обробити додатково наждачним папером з більшою кількістю зерен (Р100, Р120), а потім ще раз із зернистістю Р220, Р240, Р280. Для швидкого запам’ятовування наголошують, що різниця в зернистості між шліфуваннями становить орієнтовно близько 100 одиниць: Р36 > Р120 > Р220.
Після шліфування можна здійснювати прозоре та непрозоре покриття поверхні деревини (її можна фарбувати, лакувати або декоративно оздоблювати).
При прозорому опорядженні на деревину наносять захисну декоративну прозору плівку, при цьому текстура деревини зберігається і часто стає ще виразнішою. Прозоре опорядження здійснюється прозорими лаками, синтетичними плівками, політурами, інколи восковими мастиками та маслами на деревині цінних і твердих листяних порід.
Учитель знайомить учнів з процесом забарвлення (імітаційного опорядження) деревини. Слід наголосити, що для підсилення натурального кольору деревини, надання деревині простих порід кольору і вигляду цінної породи, іноді для вирівнювання кольору неоднакових за тоном частин деталей виробу деревину під прозоре покриття фарбують (тонують – проводять імітацію). До таких фарбників належать морилки на спиртовій основі та фарбники на водній основі (мал. 65, а).
При ручному нанесенні барвник набирають на пензель, губку або тампон і рівномірно водять ними по горизонтальній поверхні деревини (мал. 65). Якщо поверхня розміщена вертикально, то барвник наносять знизу вгору, щоб не утворювалися патьоки. Через короткий проміжок часу (1-2 хв) після забарвлення поверхню протирають добре віджатою ганчіркою або губкою для зняття залишків барвника і рівномірного забарвлення поверхні.
Мал. 65. Ручне нанесення барвника
Імітацію також можна здійснити наклеюванням текстурного паперу, тканини, плівок та декоративних пластиків на деталі з малоцінних порід.
Лакування – один з найпоширеніших способів прозорого декоративно-захисного опорядження виробів (мал. 65, б). Поверхню вкривають тоненькою прозорою плівкою лаку, крізь яку чітко проглядає текстура деревини.
Якщо поверхня виробу має незначні дефекти, їх можна позбутися за допомогою шпаклівки. Шпаклівки – це пастоподібні суміші мінеральних наповнювачів (крейда, важкий шпат, деревні опилки), затертих на оліфі або клейовому розчині. При місцевому шпаклюванні шпаклівкою заповнюють більш значні нерівності, що трапляються на поверхні деревини в окремих місцях (вириви, тріщини тощо). Суцільне шпаклювання остаточно вирівнює всю поверхню і одночасно підвищує її щільність і твердість. Промисловість випускає шпаклівки, різні за кольором, які застосовуються для різних порід деревини. Шпаклівки наносять шпателем, втискаючи шпаклівку в ямки та щілини (мал. 66). Після шпаклювання поверхню шліфують, потім знову шпаклюють і знову шліфують.
Мал. 66. Шпаклювання дерев’яної поверхні
Після цього вчитель розповідає про непрозоре покриття та акцентує увагу учнів, що при цьому захисна плівка стає непрозорою і повністю закриває текстуру і колір деревини. Непрозоре опорядження здійснюється пігментованими фарбами (олійними, емалевими та ін.) по деревині малоцінних і хвойних порід.
До спеціального опорядження (декоративне оздоблення) належать металізація, позолота, бронзування, декор (набірний, орнаментальний, тематичний і рельєфний), а також накладки і вставки. Спеціальні види опорядження застосовують у невеликих кустарних виробництвах з художнім нахилом. Однак в окремих наборах меблів застосовують деякі елементи різьблення, інкрустації та ін.
Набагато міцніші і водостійкіші покриття одержують, фарбуючи дерев’яні вироби олійними (алкідними) фарбами й емалями. Вони захищають деревину не тільки від загнивання, але й від викривлення, а тому особливо підходять для фарбування меблів і предметів на кухні та у ванній, а також у передпокої та коридорі. Покриття алкідними складами проводять м’якими щітками зі щетини.
Ознайомивши учнів з барвниками, лаками, фарбами, що застосовуються в деревообробці, учитель зауважує, що в шкільних майстернях дозволяється використовувати тільки водорозчинні лаки й фарби.
Також необхідно надати інформацію учням про догляд за виробами з деревини. При цьому вчитель наголошує, що будь – який виріб з дерева під впливом навколишнього середовища із часом старіє, змінюється і втрачає свої якості. Щоб зберегти всі цінні якості деревини на довгі роки, необхідно проводити обробку виробів з дерева захисними засобами. Існує достатня кількість засобів різних виробників, призначених спеціально для захисту деревини від вологи, сонця, вогню, грибка, шкідників і т. п. Однак існують і прості методи.
Олія. На відміну від лаку, проникає в глиб деревини і тим самим захищає її більш ретельно. Так, дерев’яна поверхня буде приємною на дотик. Олією покривають вироби, які мають контакт з харчовими продуктами: ложки, лопатки, дошки для нарізування продуктів.
Інколи з екологічною метою деревину покривають воском. Наносячи віск на дерев’яні покриття, створюють тонку захисну плівку. Але ця плівка не буде захищати деревину від води, і під впливом вологи на ній будуть утворюватися білі плями, тому воскове покриття періодично поновлюють.
Надалі учні переходять до виконання практичної роботи Підготовка поверхні деталей і виробу до оздоблення та опорядження (підручник, с. 107). У вступному інструктажі вчитель знайомить учнів з порядком виконання роботи, звертає увагу на правила безпечної праці.
Орієнтовна послідовність виконання роботи
1. Огляд поверхні деталей або виробів та визначення незначних вад та недоліків на поверхнях.
2. Визначення способу усунення виявлених недоліків Шліфування, шпаклювання, шліфування на дошці або бруском тощо).
3. Виконання чорнового шліфування поверхонь.
4. За потреби шпаклювання вм’ятин, сколів.
5. Шліфування шпакльованих місць та остаточне шліфування поверхні дрібнозернистою шліфувальною шкуркою.
6. Прозоре, непрозоре покриття.
Учитель стежить за роботою учнів, вживає запобіжних заходів проти запилення приміщення під час шліфування та зачистки, стежить за організацією робочого місця, допомагає усувати труднощі, які виникають у ході роботи.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)