Технологія прийняття політичних рішень

Політологічний словник

Технологія прийняття політичних рішень – сукупність методів і послідовних дій різноманітних суб’єктів щодо свідомої постановки та досягнення цілей у сфері політичної влади. Вперше термін “прийняття рішень” з’явився в 30-х роках XX ст. для характеристики децентралізації соціальних та організаційних процесів у працях американських дослідників (Ч. Бернард, Е. Стоун). Справжній ренесанс ця теорія пережила в 60-х роках цього століття (Г. Саймон, Д. Марч). Нині спостерігається дуже інтенсивна розробка її різних

напрямків на стику теорій організації, економіки, соціології, політології та модернізації соціальних процесів.

З логічного погляду, будь-які технології прийняття політичних рішень суворо прив’язані до певних етапів політичного процесу, на яких здійснюються конкретні, сутнісно-значущі політичні дії. Розрізняють три основних етапи: підготовчий, етап постановки цілей та етап їх реалізації, який набирає форми політичного рішення.

Важливе значення має наявність повної та якісної інформації,

а також формальний перебіг справи, тобто форма викладення змісту політичного рішення. Це насамперед доступність мови політичного рішення (наприклад, політична програма партії або програма уряду) для розуміння різними соціальними групами. Адже технології, які не забезпечують високу якість програми як за змістом, так і за мовою, унеможливлять досягнення потрібної мети, якщо не враховуватимуть менталітет, психологічний склад, національні традиції, загалом культуру народу або субкультуру регіонів країни, а також стиль мислення політичного класу, політиків і державних діячів.

Технології прийняття політичних рішень є видом політичних технологій, складовою технології політики та системи політичного управління. Відтак ці технології можна розглядати як мистецтво політичної діяльності в умовах прийняття політичних рішень.

Головатий М. Ф. Мистецтво політичної діяльності. – К., 2002; Науман Є. Принять решение – но как?: Пер. с нем. – М., 1987; Політологічний енциклопедичний словник. – К., 1997; Технологии политики. – Минск, 1995.

В. Храмов




Технологія прийняття політичних рішень