Філософія посбіник
Тема 5. ПРАКСЕОЛОГІЯ
§ 2. Свобода – фундамент практики
Типологія дій
Обидва різновиди практики – матеріальна і духовна, включають у себе різноманітні дії, або зміни у стані людини, спрямовані на перетворення дійсності. Праксеологічна класифікація, або типологія дій, належить Т. Котарбінському. Всі дії людини поділяє передусім на елементарні (або прості) і складні. Визначальним для елементарної дії є “довільний імпульс”. Такий вислів вжито тому, що “він” допоможе нам охопити випадки таких елементарних
Типологія простих дій здійснюється на основі багатоманітності продуктів праці. Залежно від того, чи однакові у продукті початкова та кінцева стадії виробничих змін, дії бувають пермутаційними (від лат. permutatson – зміна), в яких кінцева стадія відрізняється від початкової, та персевераційними (від лат. perseveratio – виявляти впертість, наполягати на чому-небудь), якщо
Своєю чергою пермутаційні дії бувають конструктивними та деструктивними. Конструктивна дія полягає у “наділенні певного об’єкта ознакою, якою цей об’єкт на початку цього моменту не володів”, деструктивна – “у позбавлені цього об’єкта тієї ознаки, якою він на початку моменту дії володів”.
Персевераційні дії поділяють на консерваційні та попереджувальні, або профілактичні. У консерваційних діях об’єкт у кінці деякого періоду часу має ту саму ознаку, якою він володів на початку цього періоду. Профілактична дія передбачає, що внаслідок нашого довільного імпульсу той чи інший означений об’єкт не має тієї ознаки, якої не було і на початку цього відрізку часу.
Два роди консерваційної дії такі. Перший полягає у підтриманні наявної ознаки об’єкта і не передбачає жодних змін, наприклад, підтримання в печі однієї й тієї самої температури. Другий становить собою зміну, спрямовану на повернення об’єкта до початкового стану.
Складні дії розглядають з кількох точок зору. Так, з точки зору виконання простих елементів складні дії – це акорд, якщо це комплекс одночасних дій (тобто таких, що в кожного з кожним іншим є щонайменше частина спільного моменту), які входять до складної. Якщо комплекс утворюють послідовні дії, що почергово дотикаються частинами своїх моментів, то це смуга дій. Смуга акордів дій має назву сплетіння дій.
Навмисне приведення цієї сукупності елементів до стану складного об’єкта, об’єднаного таким способом, становить собою організацію у функціональному розумінні цього терміна.
Для кращого аналізу і розуміння організації потрібно розглянути таку дію, як підготовка (препарація), що включає в себе поняття проби і плану.
Проба – це попереднє виконання деякої роботи. Вона буває трьох видів. Перша з них має назву діагностична, тобто безпосередня перевірка можливості діяльності, наприклад, проба функціонування інструмента (нового або удосконаленого). Проба другого виду – навчально-тренувальна, що має на меті набуття сили і спритності, необхідних для виконання певних дій. Сюди входять всілякі спортивні тренування, шкільні практичні заняття, програвання вправ на музичних інструментах, розмовна практика для оволодіння іноземною мовою. Проби третього виду можна назвати конативними (від лат. conatus – спроба, замах). Перед тим, як зробити щось, ми “пробуємо зробити це”.
Способом виконання складної дії є метод – система поведінки, що полягає у певному підборі та розстановці частин складної дії, причому цей спосіб запланований і придатний для багатократного застосування.
Окрему увагу відведено колективній дії, яка є складною, багато-суб’єктною і називається також кооперацією, або взаємодією. Вона буває позитивною чи негативною залежно від того, чи люди допомагають, тобто роблять можливим або полегшують роботу одне одного, чи, навпаки, перешкоджають діям одне одного, ускладнюють їх.
Уже сама постановка питань праксеології свідчить про те, що ця філософська наука має значний прикладний аспект. Утім вона не лише аналізує та осмислює діяльність людини, а й є дороговказом, теорією її організації. Визначаючи сутнісні обставини людських дій та їхні метафізичні, екзистенційні, психологічні і технологічні основи, праксеологія вирішує смисложиттєві питання з погляду можливостей і меж перетворення світу. У цьому вимірі вона виконує функцію, аналогічну до метафізики, діалектики, герменевтики, феноменології, компаративістики різних видів аналізу (структурного, функціонального, системного). Йдеться про значення шляху пізнання, або його методу, що завжди є цілком відповідним до мети, бажаного ре-зультату. Докладний розгляд різних методів осягнення людиною сущого – предмет однієї з наступних тем, а саме “Філософської методології”, зараз же можемо зробити висновок: праксеологія є одним із методів філософування. І цей метод дає змогу осягнути, пізнати дійсність з погляду її видозміни через безпосередній, дієвий вплив з боку людини.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)