У чому сутність громадянського суспільства і які основні форми його функціонування?

58 У чому сутність громадянського суспільства і які основні форми його функціонування?

Громадянське суспільство – одне з ключових понять сучасної політології. Актуальність його теоретичних і практичних аспектів зумовлена зростанням ролі громадян та їх добровільних об’єднань у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

Поняття “громадянське суспільство” давнє, як і сама наука про політику. Вчені вивчають його понад два тисячоліття. А відтак це поняття набуває дедалі більшої смислової варіативності.

Феномен громадянського

суспільства помітив іще Платон, який вважав, що крім державно організованої форми життєдіяльності суспільства є й інші. Аристотель, аналізуючи життя громадян у недержавних сферах, дійшов висновку, що держава – природний продукт розвитку суспільства політизованих громадян. Н. Макіавеллі фактично визнав, що поряд з державою (яка, на його думку, є вищим виявом людського духу) існує й громадянське суспільство.

Т. Гоббс використовував поняття “громадянське суспільство” у прямому значенні, іноді ототожнюючи його з поняттям держави, а іноді роз’єднуючи їх. Він стверджував, що держава, з

одного боку, не пов’язана з громадянськими законами, звичаями, правом, а “відділена” від громадянського суспільства, а з іншого – підпорядковує собі усе. Через поняття “громадянське суспільство” філософ показував, що саме підпорядковано державі.

Дж. Локк, активно вживаючи термін “громадянське суспільство”, проголосив первинність останнього перед державою.

Ш.-Л. де Монтеск’є розглядав громадянське суспільство як результат історичного розвитку, четвертий щабель людської історії після природного стану, сім’ї й героїчного часу. Вчений розрізняв закони громадянські й державні: перші регламентують відносини, притаманні громадянському суспільству (власності, добровільних об’єднань громадян тощо); другі – переважно політичні права та свободи.

Ж.-Ж. Руссо вважав громадянське суспільство таким, що перетворилося на державу за допомогою суспільного договору.

І. Кант помітно поглибив розуміння громадянського суспільства, стверджуючи, що воно засноване на таких апріорних принципах: свободі члена суспільства як людини; самостійності його як індивіда; рівності з іншими як підданого.

За Г. Гегелем, громадянське суспільство є системою індивідів, які за допомогою праці задовольняють власні потреби й потреби інших. Підгрунтям громадянського суспільства є приватна власність, спільність інтересів і спільна формальна, законодавчо оформлена рівноправність громадян, захист людини від випадковості. Гегель розглядав державу і громадянське суспільство як самостійні інститути. На його думку, громадянське суспільство є сферою реалізації приватних інтересів окремих індивідів. Це – базис і водночас засіб існування держави. Воно і залежить від держави, і поглинається нею.

Отже, упродовж своєї історії людство дійшло розуміння того, що основою добробуту держави є високоорганізоване та дієве громадянське суспільство.

З багатьох визначень поняття “громадянське суспільство”, на нашу думку, найповнішим є таке.

Громадянське суспільство – це, по-перше, людська спільнота, що перебуває на певній стадії розвитку й охоплює комплекс добровільно сформованих недержавних об’єднань індивідів у різних сферах життєдіяльності суспільства. По-друге, це певна сукупність недержавних відносин у суспільстві – економічних, політичних, соціальних, сімейних, національних, духовних, моральних, релігійних, виробничих, особистих, традицій тощо. По-третє, це сфера самовияву вільних індивідів та їхніх об’єднань, що охороняється законами від прямого втручання та довільної регламентації з боку державної влади. Всі ці елементи громадянського суспільства тісно інтегровані, взаємозалежні та взаємообумовлені.

Найрельєфніше громадянське суспільство виявляє себе в економічній сфері – в недержавних формах виробництва, відтворення, обміну, розподілу, споживання тощо, які не залежать від того, чи є держава, чи немає.

За своєю природою громадянське суспільство неполітичне. Про це свідчить історія його додержавного та докласового розвитку: і сімейні, й господарські, і духовні відносини успішно розвивалися і поза політикою. Проте у сучасному світі активної внутрішньої та зовнішньої політики, що проводиться державами, громадянське суспільство змушене займатися нею, адже цього потребує об’єктивна реальність. У надрах громадянського суспільства виникають політичні об’єднання, бо йде процес політизації суспільних організацій.

Громадянське суспільство – система, яка самоорганізується й саморозвивається, проте ці процеси можуть активізуватися лише за певних умов. Зокрема, фундаментальною, базовою умовою свободи особи у громадянському суспільстві є наявність приватної власності. Важливою умовою успішного функціонування громадянського суспільства є наявність розвиненої соціальної структури, яка відображає розмаїття інтересів представників різних груп та верств населення. Багатоманітність соціальної структури передбачає добре розвинені вертикальні й особливо горизонтальні зв’язки, адже за розмитої соціальної структури індивід пов’язаний з державою безпосередньо, а це істотно обмежує можливості реалізації його особистих прав і свобод.

Неодмінною умовою життєдіяльності громадянського суспільства є високий рівень соціального, інтелектуального й психологічного розвитку особи, її внутрішньої свободи і бажання самореалізації через включення до того чи того інституту громадянського суспільства.

Звичайно, одразу досягти цих умов неможливо. Не можна водночас зробити всіх людей власниками і підприємцями, у короткий термін створити добре розвинену соціальну структуру суспільства, адже це об’єктивний процес.

Так що ж таке сучасне громадянське суспільство? В економічній сфері реальними його структурними елементами є недержавні об’єднання та підприємства, а необхідними атрибутами – інтеграція, конкуренція, вільні ринкові відносини.

У політичній сфері – багатопартійність, боротьба за політичні права і свободи громадян, дотримання демократичних традицій, принципів, процедур.

У соціальній сфері – родина, суспільні та релігійні організації та рухи, недержавні засоби масової інформації, органи громадського самоврядування за місцем проживання, в трудових колективах. Це механізм формування та вияву суспільної думки, а також розв’язання соціальних конфліктів, це практика інституціонального оформлення інтересів громадян та їх спільнот.

У духовній сфері – свобода думки, совісті, слова, реальних можливостей існування творчих, наукових та інших об’єднань громадян.

У всіх сферах загалом – безперервна принципова боротьба проти тенденцій державних структур до монополізації економічного, політичного, соціального та духовного життя суспільства.

Сучасне громадянське суспільство співіснує з державою у діалектичній та суперечливій єдності. За демократичного режиму воно тісно взаємодіє з нею, за авторитарного і тоталітарного перебуває в активній чи пасивній опозиції. Держава здатна значно обмежити життєдіяльність громадянського суспільства, однак зруйнувати його не може, бо останнє є первинним щодо неї. У свою чергу, громадянське суспільство також може істотно обмежити функції держави, але підмінити або відмінити державу на сучасному етапі розвитку неспроможне.

У розвитку громадянського суспільства в сучасній Україні досить чітко простежуються дві суперечливі тенденції. З одного боку, тривають демократичні процеси: знято обмеження щодо прав і свобод громадян, набувають розвитку різні форми власності та підприємництва, реалізується принцип розподілу влади, збільшується незалежність судових органів, розвивається політичний плюралізм. Усе це сприяє піднесенню ролі громадянського суспільства в житті людей. З іншого боку, відбувається процес посилення виконавчої влади за рахунок законодавчої та судової, не на належному рівні працюють органи місцевого самоврядування, втратили колишнє значення ради трудових колективів, народний контроль, недостатня увага приділяється розвитку та функціонуванню так званого третього сектору (суспільних організацій). Усе це принижує роль громадянського суспільства й уповільнює темпи його розвитку.

За цих умов можна виокремити такі напрями формування й розвитку громадянського суспільства в Україні:

– розвиток економічних підвалин держави на основі багатоманітності форм власності і соціально орієнтованої ринкової економіки;

– формування нового типу державності, що заснований на пріоритеті права і спроможний до соціального партнерства в умовах реальної диференціації інтересів різних соціальних груп та спільнот;

– розвиток економічного, політичного, ідеологічного плюралізму в суспільстві, нових форм економічної, політичної, соціальної, духовної та інших видів діяльності, структур, асоціацій та рухів, що діють самостійно;

– стабілізація всіх сфер суспільного життя на основі громадянського миру та його конституційних гарантій.