Вступ до філософії – підручник
РОЗДІЛ VI
ФІЛОСОФСЬКО-ГУМАНІСТИЧНА ДУМКА В УКРАЇНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА XIII – ПЕРША ПОЛОВИНА XVII СТ.)
Українське Передвідродження (друга половина XIII – XV ст.)
З остаточним падінням Київської Русі (середина XIII ст.) починається новий період у житті українського народу. Розпад руських земель на окремі удільні князівства, общини призвів до того, що вони поступово потрапляють під колоніальну залежність Угорщини, Польщі, Литви. Деякий час ще зберігаються якоюсь мірою закони, права українського народу,
Український народ зазнає утиску і з боку інших ворогів – Турецької (Османської) держави і Кримського ханства та Московської держави. Що ж до останньої, то вона, позбавившись у 1480 р. залежності від Золотої орди, заявила свої претензії на українські землі, вважаючи себе спадкоємицею Київської держави. Постійні військові конфлікти між Московською державою, Литвою і Польщею обездолювали
Таке становище українського народу в цей період негативно вплинуло на його духовну культуру, однак не призвело до повного культурного занепаду. Культурний процес на українських землях тривав, але цей розвиток дуже часто йшов не за своїми власними законами. Щодо філософської думки XIII – XV ст., то й вона мала місце у цьому процесі. На жаль, здобуток філософів – мислителів тієї пори ще мало досліджений. Заслуговує на більшу увагу філософське осмислення народної фольклорної творчості того часу, яскравим виразником якої були народні думи з їхніми реальними героями – захисниками українського народу від поневолювачів.
У духовній культурі України XIII-XV ст. починають проявлятись тенденції і явища українського Передвідродження. З XIII ст., крім церковно-богословських, з’являються твори світського характеру, яскравим прикладом яких є Галицько-Волинський літопис – один із перших українських прозових творів. Це окреме літописне зведення, початок якого був втрачений, а відтак йде згадка про смерть Романа Мстиславича (19 червня 1205 р.) і закінчується літопис 1292 р. Тут даються відомості про життя і діяльність Данила Романовича, інших історичних осіб, про історичні події того часу. Гуманістично спрямований, цей твір пронизаний ідеями служіння Вітчизні, її захисту від ворогів, потребою в об’єднанні українських земель. Хоробрість, мужність, рицарська чесність – найкращі риси, якими автори літопису наділяють своїх героїв, і передусім Данила Галицького.
В культурному житті України значно поширюються єретичні вчення та вільнодумство. Одним із таких учень було богомільство, яке виступало проти офіційної церкви, проти “отців церкви”. Значний вплив на них мали реформаційні рухи, що відбулися в країнах Західної Європи, апокрифічна література, особливо дуалістичного та есхатологічного змісту.
У 50 – 70-х роках XIV ст. богомільство перекинулось у Новгород і Псков і вилилось у так звану єресь “стригольників”, провідниками якої були дяк Микита та цирульник Карпо. Ідеї, погляди “стригольників” зводились до визнання двох початків світу: Бога як творця невидимого духовного світу, творця неба та добра і диявола як творця видимого земного тілесного світу, зокрема людини, творця зла. “Стригольники” виступили проти офіційної церкви, вважаючи її слугою диявола, відкидали догми про безсмертя душі і потойбічне райське життя, не визнавали церковних обрядів, ікон тощо.
У XV ст. культурно-літературне життя в Україні помітно пожвавлюється, гуртуються сили, близькі за своїм духом до гуманізму. В другій половині XV ст. виходять друком видатні пам’ятки українського книжного мистецтва – “Льствица”, “Златоструй”, здійснюються нові редакції “Києво-Печерського Патерика”, зростає кількість перекладних творів. У цей період в Україні з’являються твори чисто філософського змісту, і виникнення їх пов’язують з так званими “зжидовїлими”, представниками релігійного єретичного вчення, які теж, як і “стригольники”, виступили проти багатьох церковних порядків – відкидали церковні обряди, моління перед іконами й мощами, не визнавали монашества тощо. “Зжидовілі” стверджували, що немає святої Трійці, що Ісус Христос ще не народився, а той, хто видає себе за нього, – просто людина, а не Бог. Вони відстоювали віротерпимість і свободу релігійних поглядів, виступали проти засудження єретиків та інших відступників. Церква двічі (1490 і 1504 рр.) прокляла цю секту, розгромила її і стратила багатьох її прихильників.
Література “зжидовілих” складається з кількох перекладних творів теологічно-філософського змісту, серед яких “Логіка Авіасафа” (в перекладі має ще назву “Київська логіка”) – частина твору арабського філософа XI – XII ст. аль-Газалі “Стремління філософів”, “Промова Мойсея Єгиптянина” (“Логічний словник”) – єврейського філософа XII ст. Мойсея Маймоніда.
“Енциклопедією” київських “зжидовілих” називає Д, Чижевський “Арістотелеві врата”, або “Тайная тайных”,- книгу арабського походження XI-XII ст., перекладену із староєврейської скороченої переробки. Зміст книги складають нібито повчання, настанови Арістотеля Александрой! Македонському. Самому Арістотелю цей твір, звичайно, не належить. Це збірник логічних трактатів того самого Мойсея Маймоніда та інших авторів. Філософська проблематика в даному творі представлена рядом питань онтологічного, гносеологічного, морально – етичного плану. Онтологічні та гносеологічні питання розглядаються в основному з позиції арістотелізму. Що ж до морально-етичних проблем, то тут центральне місце займають питання добра і зла, таких чеснот, як справедливість, простота, міра, поміркованість, засудження скупості, заздрощів тощо. Культ розуму, процвітання мудрості властивий “Арістотелевим вратам”: “Сотворил Бог прежде всего самовласть духовную і найполнейшую і найпотребнейшую и вообразовал в ню все ество и нарек ея ум”.
Прикладом ствердження раціоналістичного напрямку є такі перекладні твори, як “Шестокрил” і “Космографія”, у яких даються астрономічні знання про Всесвіт, світобудову тощо. Вся ця перекладна література становила основу раціоналістичного вчення “ожидовілих”. Д. Чижевський зазначає: “Як би то не було, який би то незначний вплив не мала незначна за обсягом філософічна література “ожидовілих”, як би не заникли спогади про неї пізніше, – “ожидовілі” були тими, хто вперше ввів в українське культурне оточення твори сутофілософічного змісту…” .
Навіть досить-таки контурний огляд філософської думки України зазначеного періоду засвідчує ті явища і тенденції, які характеризуються як українське Передвідродження, ознаками якого є критичне ставлення до ортодоксальних догматів християнства, звернення до реального життя людини, проголошення сили розуму, здатності пізнати закони природи тощо.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)