Сад і город (енциклопедія)
ЯК РОЗПЛАНУВАТИ САД
Вибір Ділянки
Найчастіше при розплануванні саду на присадибній або дачній ділянці маємо досить обмежений вибір, адже рідко коли можна поладити сад без посереднього окультурення грунту, підготовки ділянки й інших агротехнічних заходів. У зв’язку з тим, що сад розплановується один раз на багато років, помилки, зроблені при закладенні саду, дуже складно, а найчастіше неможливо виправити. Насамперед слід правильно оцінити рельєф ділянки, механічний і живильний склад грунту, його кислотність,
Найбільш придатними під сад є максимально рівні земельні площі з грунтом суглинним або супіщаним. При закладенні саду на схилі необхідним є терасування землі й проведення протиерозійних заходів. Чим крутіший схил, тим більшою є небезпека вимивання грунтового шару, оголення кореневої системи дерев, пересихання чи перемерзання саджанців.
Південні й південно-західні схили погано забезпечені вологою, зате відмінно прогріваються, тому на них краще висаджувати теплолюбні сорти фруктових дерев і чагарників. Північні, північно-східні та східні
Довше лежить шар зимового снігу, але прогріваються вони гірше. Тому засаджувати їх потрібно вологолюбними й холодостійкими сортами. Верхні ділянки схилів краще прогріваються та просихають, а нижні ділянки краще забезпечені вологою, але плодові і ягідні рослини, висаджені на нижніх схилах, під час цвітіння часто ушкоджуються весняними заморозками.
Для того щоб плодові дерева і ягідники добре приймалися, росли й плодоносили, слід ураховувати вологість грунту, родючість і механічний склад.
Родючість грунту визначається наявністю достатньої кількості гумусу або перегною, що є джерелом поживних речовин для рослин. Чим товстіший шар гумусу, тим вища якість грунту.
За механічним складом грунти поділяються на глинисті, суглинні, супіщані та піщані. Глинисті грунти без попередньої обробки, що має на меті поліпшення механічного складу грунту, мило придатні для саду. У них дуже слабка аерація (повітрообмін), ці грунти добре затримують вологу, але при висиханні сильно ущільнюються. Глинисті грунти довго й недостатньо прогріваються. Піщані грунти також малопридатні під сад: хоча прогріваються вони швидко, але дуже швидко пересихають, оскільки слабко витримують воду. Крім того, з піщаних грунтів швидко вимиваються всі поживні речовини. Найбільш придатними для вирощування плодових дерев і ягідників є супіщані й суглинні грунти, які займають проміжну ланку щодо механічного складу.
За живильним складом грунти поділяються на кілька типів, з яких найчастіше зустрічаються дерново-підзолисті, дерново-карбонатні, сірі лісові, торф’яні, заплавні та чорноземні.
Дереново-підзолисті грунти мають досить тонкий шар перегною – 10-20 см, невисокий уміст гумусу – 0,5-2,5%, невисокий уміст поживних речовин. Реакція грунтового розчину кисла, ці грунти малородючі.
При закладенні ділянки на дерново-підзолистих грунтах необхідно провести вапнування для збільшення перегнійного шару, шокування на надмірно зволожених грунтах, дренаж – для відведення літньої вологи, внесення органічних і мінеральних добрив.
Дерново-карбонатні грунти більш придатні для садівництва, ніж дерново-підзолисті. Уміст гумусу в них до 4%, реакція грунтового розчину менш кисла, вони містять більшу кількість поживних речовин.
Сірі лісові грунти подібні до дерново-підзолистих, але на відміну від останніх мають вищий уміст гумусу (3-5% ), реакція грунтового розчину кисла та слабокисла. Щоб зробити їх придатнішими для садівництва, ці грунти вапнують, уносять органічні й фосфорно-азотні добрива.
Торф’яні грунти утворилися на болотах. За глибиною шару торфу вони поділяються на низинні, перехідні й верхові.
Низинні й перехідні торф’яні грунти мають шар торфу завглибшки понад 40 см, слабокислу або нейтральну реакцію грунтового розчину, високу вологість, ступінь розкладення торфу в них більше 1/2. У низинних торф’яних грунтах міститься 2-4% азоту, однак вміст фосфору та калію невеликий. Ці грунти дуже родючі.
Перехідні торф’яні грунти мають менш глибокий торф’яний шар, більш кислу реакцію грунтового розчину, підвищену зволоженість. І низинні, і перехідні торф’яні грунти потребують осушення, іноді – вапнування, але завжди – додаткового внесення фосфорних і калійних добрив. Такі грунти найбільш придатні для вирощування ягідних чагарників.
Верхові торф’яні грунти мають сильну кислу реакцію грунтового розчину, торф у них слаборозкладений, уміст поживних речовин, доступних для рослин, дуже низький. Такі грунти практично непридатні для вирощування плодових і ягідних рослин.
Оцінювати склад грунту найкраще разом із фахівцем або віддаючи зразки грунту в лабораторію, які є при будь-якій сільськогосподарській установі. Механічний склад грунту можна визначити самостійно. Для цього грудку вологого грунту скачують між долонями. Якщо грудка легко набуває форми ковбаски, не розтріскується, коли її згорнути в кільце, легко ліпиться, це свідчить про те, що грунт глинистий. Якщо ж при згортанні в кільце земляний валик розтріскується й розламується – грунт суглинний. Супіщаний і піщаний грунт не скачується, а при стисканні в грудку легко розсипається.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)