ВІДДІЛ МОХОПОДІБНІ

Розділ 2. РІЗНОМАНІТНІСТЬ РОСЛИН

Тема 2. ВИЩІ СПОРОВІ РОСЛИНИ

§ 29. ВІДДІЛ МОХОПОДІБНІ

Загальна характеристика. Мохоподібні – це група вищих спорових рослин. їх називають живими викопними, тому що багато сучасних видів цих рослин існували на нашій планеті ще за часів мамонтів і навіть динозаврів. Як удалося цим тендітним і невеликим рослинкам пережити всі природні катаклізми? Напевне, це тому, що мохоподібні досить невибагливі до умов існування (мал. 68), мають просту будову. Особливості зовнішньої будови мохів розглянемо на прикладі

представника зелених мохів – зозулиного льону (мал. 70). Його тіло має нерозгалужене прямостояче стебло, вкрите дрібними листками. Стебло не має провідної тканини, тому воду та поживні речовини мох вбирає з атмосфери всією поверхнею тіла. У нижній частині стебла утворюються коренеподібні вирости – ризоїди, якими зозулин льон лише прикріплюється до грунту.

За посушливих умов мохоподібні можуть висихати, а потім у вологому середовищі відновлювати свою життєдіяльність. Вони здатні до фотосинтезу і при незначній кількості світла. Зустрічаються мохи, які живуть навіть у темряві печер.

Особливості

розмноження мохоподібних. М’які подушки моху, які ми бачимо у себе під ногами в лісі, оксамитові килимки, що вкривають камені та стіни будинків, складаються з окремих рослинок. На верхівках тонких зелених стебел моху формуються чоловічі та жіночі статеві органи. В них утворюються статеві клітини, або гамети. Тому зелені фотосинтезуючі рослини моху і є його статевим поколінням – гаметофітом. Це покоління переважає у життєвому циклі мохоподібних. Розглянемо процес розмноження мохів на прикладі зозулиного льону.

Зозулин льон – рослина дводомна, це означає, що на одній рослині формуються жіночі статеві органи (жіночий гаметофіт), а на іншій – чоловічі статеві органи (чоловічий гаметофіт) (мал. 69).

Мал. 68. Мохи: 1 – на камені; 2 – у лісі

Для того, щоб чоловіча гамета (сперматозоїд) потрапила до жіночої гамети (яйцеклітини) і відбувся процес запліднення, необхідна наявність вологи (краплі дощу, роси). Із заплідненої яйцеклітини – зиготи – на верхівці стебла розвивається нестатеве покоління – спорофіт. Живе спорофіт на гаметофіті, прикріплюючись до нього спеціальною присоскою – гаусторією.

Спорофіт складається з ніжки і циліндричної коробочки. Коробочка – спорангій (походить від слова “спори” й грец. “ангійон” – “посудина”, “вмістилище”) – має особливу тканину, з клітин якої утворюються спори. Поширюються вони вітром, водою, іноді комахами, птахами.

Потрапляючи у сприятливі умови, спора проростає у протонему, яка дуже схожа на водорість і має вигляд зеленої нитки або пластинки та здатна до фотосинтезу. З окремих клітин протонеми виростає новий гаметофіт.

Крім того, мохи можуть розмножуватися вегетативно за допомогою великої кількості вегетативних бруньок, що формуються на протонемі. З них утворюються дорослі пагони, тому мохи ростуть не поодинокими рослинами, а утворюють суцільні дернинки. Також до вегетативного розмноження мохів належить розмноження частинками дернинок, що можуть переноситися вітром, водою на великі відстані. Іноді вегетативне розмноження мохів є головним. Отже, природа подбала про продовження роду цих рослин досить досконало. Усе це дало їм змогу у майже незмінному вигляді дожити до наших днів.

Мал. 69. Життєвий цикл мохів

Поширення та різноманітність мохоподібних. На земній кулі цей відділ об’єднує близько 35 тисяч видів рослин, зокрема в Україні – близько 600. Більшість мохоподібних – багаторічні рослини, що мають розміри від міліметра до декількох сантиметрів. Найбільших розмірів сягає водяний мох фонтіналіс – до 60 см, а також деякі мохи-епіфіти, які поселяються на поверхні дерев. Більшість мохоподібних живе у помірному та холодному кліматі обох півкуль. Ростуть вони в лісах – на грунті, піску, стовбурах дерев (епіфіти), на болотах, є серед них і водяні рослини (мал. 68). Зустрічаються мохоподібні навіть у сухих степах та пустелях, чимало їх і в тропіках. Можемо побачити мохи вздовж асфальтових доріжок, на дахах та фундаментах будинків, але царством мохів уважають тундру та вологі високогір’я тропіків.

Для знайомства з мохоподібними немає кращого часу, ніж осінь. Саме цієї дощової пори ніжна смарагдова зелень цих рослин стає помітною. Отже, ознайомимося із різноманіттям мохоподібних.

Зозулин льон. Ви, звичайно, не раз бачили в соснових або мішаних лісах зелені килими моху, утворені з дернинок зозулиного льону. Найчастіше він росте на пониззях, там, де грунтові води близько підходять до поверхні. Окремі рослинки зозулиного льону можуть сягати висоти 40 см. Ви вже знаєте, що зозулин льон – рослина дводомна. Відрізнити жіночу особину від чоловічої досить легко. На жіночій рослині восени виростає спорофіт – циліндрична коробочка на довгій ніжці. Вона прикрита ковпачком із загостреною верхівкою (мал. 70). Зозулин льон – багаторічна рослина.

Сфагнові, або “білі”, торфові мохи об’єднують близько 300 видів. Вони зростають на заболочених ділянках лісу з бідними грунтами, на болотах. Сфагнум у перекладі з грецької означає “губка”. І справді, ці мохи – природні губки: вони здатні поглинати вологи в 30-40 разів більше своєї ваги. Це тому, що в листках сфагнуму є, крім живих хлорофілоносних клітин, мертві водоносні, заповнені повітрям. Саме ці клітини можуть утримувати вологу (мал. 71,3).

Коли рослини сфагнуму живі і знаходяться у вологому середовищі, то зверху вони блідо-зелені, а знизу – білі. Сфагнові мохи мають листкостеблову будову, і, на відміну від зозулиного льону, є однодомними, тобто чоловічі й жіночі статеві органи знаходяться на верхівці однієї рослини (мал. 71). Там же після запліднення утворюються три невеликі кулясті коробочки, у яких дозрівають спори. Цикл розвитку сфагнуму подібний до циклу розвитку інших мохоподібних.

Стебло сфагнового моху, на відміну від зозулиного льону, розгалужене і наростає верхівкою. Поступово нижня частина сфагнуму відмирає. Внаслідок цього водойма з часом заболочується. Нижні відмерлі частини стебла перетворюються на торф.

Нерідко, коли добувають торф, знаходять добре збережені човни чи інші дерев’яні предмети, що колись потрапили на дно болота. Це відбувається тому, що рослина містить речовину сфагнол, яка згубно діє на бактерії, зокрема ті, що викликають гниття. Розростаючись густими дернинами, сфагнуми сприяють заболочуванню грунтів і формуванню боліт.

Маршанція мінлива. Крім листкостеблових, є велика група мохів, що має таломну будову тіла. До них належить маршанція мінлива. Тіло цього моху має вигляд тонких темно-зелених пластинок, що прилягають до землі. На них можна побачити органи розмноження, які схожі на крихітні зеленуваті парасольки на тонких ніжках. Вони бувають чоловічі й жіночі. Це статеве покоління маршанції мінливої, яке утворює гамети. Після запліднення утворюється зигота, а з неї розвивається спорофіт. У ньому дозрівають спори.

Мал. 70. Мох зозулин льон: 1 – чоловічий гаметофіт;

2 – жіночий гаметофіт; 3 – спорофіт (а – ніжка, б – коробочка)

Маршанція мінлива, як і інші мохи, розмножується спорами, а в життєвому циклі розвитку переважає гаметофіт.

Мохоподібні – це вищі вічнозелені, найменші за розмірами спорові рослини. У життєвому циклі мохоподібних статеве покоління переважає над нестатевим. В еволюційному процесі мохи є відокремленою тупиковою групою рослин. Завдяки відносно простій будові та невибагливості до умов середовища вони одними з перших заселяють різноманітні екосистеми і створюють умови для існування в них інших рослин.