Виробнича функція

Виробнича функція – економіко – математичний метод аналізу господарської діяльності на макро – і мікрорівнях, що дає змогу прогнозувати розвиток економіки, виявляти шляхи підвищення ефективності виробництва, встановлювати функціональну залежність між витратами факторів виробництва (в т. ч. їх взаємозамінюваності) і результатами (продуктами). Так само визначають фактори зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції, цін. Однією з передумов цієї В. ф. був процес поступової заміни живої праці уречевленою. Найважливішим

напрямом розвитку В. ф. у повоєнний час стало вивчення впливу технічного прогресу на обсяг продукції з метою прискорення темпів зростання виробництва і зниження його витрат (вивчають якісні зміни як у сфері праці, так і стосовно засобів виробництва). Проте Р. Солоу, Дж. Мід та С. Свен виходили з недосконалої концепції граничної продуктивності. При цьому допускалось повне використання ресурсів, а зміна праці й капіталу зумовлює динаміку цін факторів виробництва. Проте в цих моделях з’ясовуються
лише пропорції між обсягом продукції та розміром факторів, що використовувалися, в цінах, а не гранична продуктивність цих факторів. Крім того, значна кількість абстракцій (сталість заробітної плати, цін, норм прибутку) перетворювала багатофакторні моделі на статичний, а не динамічний інструмент аналізу. За значного рівня безробіття, не завантаженості виробничих потужностей сфера використання В. ф. значно звузилася. Зокрема, її стали застосовувати для розробки внутрігалузевих балансів економічного розвитку, а їх – для формування основ економічного моделювання і програмування.




Виробнича функція