За якими критеріями здійснюється типологізація сучасних держав? Які переваги й недоліки унітарної, федеративної та конфедеративної форм державного устрою?

54 За якими критеріями здійснюється типологізація сучасних держав? Які переваги й недоліки унітарної, федеративної та конфедеративної форм державного устрою?

Форми держав визначаються характером устрою, державного правління і політичного режиму.

Державний устрій – це державна організація нації (народу). За цією ознакою виокремлюють такі форми держав: унітарну (єдину), федеративну, конфедеративну.

Унітарна держава грунтується на зверхності суверенітету (верховної влади) єдиної держави над адміністративно-територіальними або

національно-територіальними одиницями, на які вона поділена. Головними її ознаками є: наявність єдиної конституції, єдиного керівного центру, вертикально-ієрархічної структури владних установ та відносин (так званої піраміди влади), єдиної системи права, єдиного громадянства та єдиної державної мови.

Унітарні держави бувають централізовані й децентралізовані. Якщо регіональні органи влади підпорядковані державному центру за допомогою призначених ним посадових осіб, то така держава є централізованою (наприклад, Норвегія, Швеція, Фінляндія). Якщо регіональні владні структури формуються незалежно

від центру (але за його нагляду) і мають більшу самостійність, держава вважається децентралізованою (наприклад, Велика Британія, Нова Зеландія, Японія).

Федеративна держава – це стійка нецентралізована форма державного устрою, за якої кілька держав чи державних утворень, не втрачаючи власного суверенітету, об’єднані в одній державі на засадах спільно виробленої конституції та низки домовленостей.

Головними ознаками держави цього типу є: писана конституція, що чітко встановлює розподіл влади й гарантує центральному і регіональному урядам, що надані їм повноваження не будуть відібрані; двопалатний законодавчий орган, в якому одна палата представляє весь народ, а інша – суб’єкти федерації; додаткове представництво дрібніших складових у федеральній палаті; право суб’єктів федерації бути включеними у процес внесення змін до загальнодержавної конституції, а власну конституцію змінювати в односторонньому порядку; “децентралізоване управління” – розподілена влада; функціонування в багатонаціональних та поліетнічних державах двох (наприклад, Бельгія, Канада), трьох (Швейцарія) і більше (наприклад, Індія, Росія) державних мов.

Федеративні держави можуть бути національно-територіальними чи адміністративно – територіальними. Національно-територіальна форма більш придатна для багатонаціональних країн та країн із компактним проживанням етнічних груп. Адміністративно-територіальний устрій є найкращою формою для моноетнічних (Австрія) або поліетнічних країн, в яких етнічні групи проживають розсіяно по всій країні.

Конфедерація – це державно-правове об’єднання, союз кількох суверенних держав, створений з метою координації дій для досягнення певних цілей. Типи конфедеративних утворень можна поділити на співтовариства (співдружності), асоціації та ліги.

Співтовариство – це добровільне об’єднання самостійних суверенних держав, що проводять власну політику й відповідають за неї, але водночас консультуються і співпрацюють заради захисту спільних інтересів своїх народів. Типовим співтовариством є Європейський Союз.

Асоціації – вільні об’єднання дрібних держав з великою. Можливі три варіанти асоціацій – асоційована державність (коли і велика, й мала держави в односторонньому порядку можуть розірвати союзні відносини, наприклад, Маршалові острови – США), федерасі (будь-які зміни в особливих відносинах можуть бути внесені лише за згодою обох сторін, наприклад, Гренландія – Данія) та кондомініум (досить незвичайний тип конфедеративного утворення, за якого управління певною територією здійснюється кількома державами, наприклад, Долиною Андорри управляють водночас Іспанія і Франція).

Ліги – об’єднання політично незалежних держав, що утворюються для специфічних цілей (наприклад, НАТО, Ліга арабських держав).

За характером державного правління склалися дві основні форми держави: монархія та республіка.

Монархія – це така форма держави, за якої вища державна влада цілком або частково зосереджена в руках одноосібного глави держави (короля, імператора, шейха) і є, як правило, спадковою. Монархії бувають абсолютні (необмежені), станові та обмежені, дуалістичні та парламентські. Дуалістична монархія передбачає, що монарх особисто формує склад уряду, яким керує сам або через призначеного ним прем’єр-міністра (Кувейт, Бахрейн). У парламентській монархії монарх не може прямо впливати на склад і політику уряду. Уряд формується парламентом і підзвітний йому (Велика Британія, Швеція, Японія).

Більшість сучасних держав є республіками, які також поділяються на кілька видів: президентські, парламентські та президентсько-парламентські або парламентсько-президентські.

У президентській республіці президент обирається народом безпосередньо або опосередковано, через виборців (наприклад, у США). У республіках цього типу президент є главою держави і главою виконавчої влади. Він формує уряд і очолює його. Президент не може розпустити парламент, а парламент не може висловити недовіру урядові. Парламент у президентських республіках здійснює законодавчу, бюджетну і контрольну функції. На подання президента він має право затверджувати ключових міністрів. Вищу судову владу в таких державах здійснює Верховний суд. Президентські республіки утворилися, зокрема, у США, країнах Латинської Америки (Бразилія, Колумбія) тощо.

У Європі, де політичні системи складалися у жорстокій боротьбі з абсолютизмом та авторитаризмом, президентські республіки становлять меншість. Тут утвердилися переважно парламентські республіки (зокрема, Німеччина, Італія, Греція, Чехія, Словаччина). У парламентській республіці президента обирає парламент, якому він є підконтрольним та підзвітним. Очолює уряд прем’єр-міністр. Парламент здійснює законодавчу, державотворчу, бюджетну функції та функцію парламентського контролю. Президент має право розпустити парламент. Судову владу здійснюють Конституційний та інші суди.

За змішаної форми республіки президент обирається народом під час прямих виборів. Він є главою держави і виконавчої влади. Однак уряд очолює прем’єр-міністр, який, як правило, представляє партію або коаліцію, що перемогла на виборах. Парламент здійснює функції, аналогічні тим, що є в парламентській республіці: законодавчу, установчу, бюджетну і парламентського контролю. Судову владу здійснюють Конституційний та Інші суди. Такі республіки утворилися, зокрема, у Франції, Польщі, Румунії, Естонії, Литві.

Федеративна та унітарна держави мають як певні переваги, так і недоліки. Перевагами унітарної держави є її відносна порівняно з федеративною економічність, простота й оперативність у прийнятті рішень, легкість у здійсненні нагляду та контролю, стійкість в екстремальних ситуаціях тощо. До переваг федеративної держави можна віднести її стійкий, відкритий, демократичний та плюралістичний характер. Недоліки федеративної держави: децентралізація, що ускладнює систему управління, надмірна бюрократизація, значні витрати на утримання державного апарату й постійна загроза конфліктів між її складовими. Серед недоліків унітарної держави слід назвати позбавлення регіональних та місцевих владних структур ініціативи, ігнорування специфічних особливостей етнічних спільнот, певне закріплення авторитаризму й можливе провокування екстремізму та сепаратизму.