ПСИХОЛОГІЯ ТА ПЕДАГОГІКА
5. Психологія індивідуальності
5.3. Здібності
5.3.4 Задатки і здібності
Дитина народжується на світ без психічних властивостей, а лише з можливістю їх набування. У процесі взаємодії з навколишнім природним і суспільним середовищем, яка відбувається в різних видах діяльності, виявляються індивідуально-психологічні якості та особливості розумової діяльності.
Однак учені не виявляють одностайності в поглядах щодо прижиттєвого формування здібностей. Одні з них вважають, що у цьому процесі провідну роль
Наукова психологія виступає проти наголошування на абсолютній залежності здібностей людини від вроджених біологічних особливостей. Водночас учені зовсім не заперечують вродженість задатків.
Задатки
Як природні успадковані особливості людини вони мають важливе значення для розвитку здібностей, але не визначають їх. Якщо людина навіть із найвидатнішими задатками не буде займатися певною діяльністю, здібності у неї не розвинуться. Задатки багатозначні, тобто на основі одних і тих самих задатків можуть формуватися різні здібності залежно від інтересів індивіда і сфери його діяльності.
Поділяють задатки на два види. Задатки першого виду впливають на змістовий аспект здібностей, другого – лише полегшують чи ускладнюють їх розвиток. До задатків другого виду належать типологічні властивості нервової системи.
Роль задатків у формуванні здібностей ще далеко не з’ясована. Проте вже теперішній рівень знань про будову і функції мозку дав змогу відкинути деякі необгрунтовані припущення. Так, не підтвердилася гіпотеза Ф. Галля про чітку локалізацію здібностей у різних ділянках мозку. Не витримали перевірки практикою і припущення про залежність задатків від розмірів мозку, його маси чи кількості звивин у ньому. Так, за середньої маси мозку дорослої люди 1400 грамів мозок російського письменника Івана Тургенева (1818-1883) мав масу 2012, англійського поета Джорджа-Ноела-Гордона Байрона (1788- 1824) – 1800, французького письменника АнатоляФранса (1844-1924) – всього 1017 грамів. А найважчий мозок виявили в однієї розумово відсталої людини.
Найпродуктивнішими нині є гіпотези, які пов’язують задатки з диференціальними особливостями нервових процесів (силою, врівноваженістю, рухливістю) та з парціальними (частковими) особливостями нервової системи, тобто зі своєрідністю типологічних властивостей, які проявляються в одних індивідів у зоровій, других – у слуховій, третіх – у руховій сферах. Тому логічно припустити, що задатки як специфічні морфологічні й функціональні структури підпорядковані загальним біологічним законам і успадковуються. Однак це зовсім не означає, що успадковуються здібності.
Проблему успадкування здібностей намагався вирішити Ф. Гальтон. У 1869 р. у книзі “Спадковість таланту” він опублікував результати своїх багаторічних досліджень багатьох поколінь (трьохсот сімей) відомих суддів, державних діячів, полководців, письменників та музикантів. Учений дійшов висновку, що таланти передаються у спадок. Проте його висновки не містять переконливої аргументації про успадкування здібностей суддями, державними діячами, полководцями і письменниками. Разом із тим було встановлено, що в сім’ї відомого німецького композитора Йоганна-Себастьяна Баха (1685-1750) протягом 250 років (1550-1800) було 57 музикантів, із яких 20 – видатних, в роду австрійського композитора Вольфганга-Амадея Моцарта (1756-1791) – 5 музикантів і т. ін. Мабуть, це було зумовлено успадкуванням певних задатків і суспільними умовами, що сприяли розвитку музичних здібностей.
Аналіз співвідношення задатків і здібностей показує, що хоча розвиток здібностей залежить від природних передумов, які є різними, однак здібності – це не дар природи, а продукт національної і світової історії. Опановуючи досягнення національної і світової культури, особистість формує свої здібності. їх прояв безпосередньо зумовлюють методи і способи формування знань і вмінь, що історично склалися в суспільстві.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)