Педагогічна психологія: навчальний-методичний посібник
Розділ 4
5 ПСИХОЛОГІЧНІ ПИТАННЯ ПЕРЕВИХОВУВАННЯ Й ПСИХОКОРЕКЦІЇ
5.2. Загальна характеристика девіантної поведінки
Важковиховуваність викликає несприйнятливість дитини до позитивного соціального досвіду. Вона часто виступає наслідком педагогічної занедбаності. Таку занедбаність у психології означують як довготривалий, несприятливий для розвитку особистості стан дитини, що є наслідком недостатності, суперечливості або негативності впливів мікросередовища (родини,
Асоціальною поведінкою вважають активність людини, в якій проявляється стійка тенденція відхилення від соціальної норми. Такі відхилення класифікуються як девіації соціально корисливої, агресивної
Соціально корисливі девіації – це правопорушення й проступки, пов’язані з бажанням одержати матеріальну або грошову вигоди (крадіжки, спекуляція, шахрайство тощо). Соціальні відхилення агресивної орієнтації проявляються у ворожих діях, спрямованих проти особистості з метою заподіяти їй страждання або завдати шкоду (це можуть бути образи, хуліганство, побої, вбивства й згвалтування). До соціально-пасивних відхилень належать ухиляння від роботи й навчання, вживання алкоголю, наркотиків та інших психотропних речовин, бродяжництво. Крайня форма соціально-пасивної девіації – це самовбивство особистості. Основна риса, яка об’єднує всі ці особливості поведінки людей, – їхнє небажання брати на себе відповідальність за розв’язання особистих і соціальних проблем, ухиляння від активного соціального життя й виконування громадянських обов’язків.
Психологи пропонують виділяти такі стадії розвитку асоціальної поведінки:
– несхвальна поведінка (епізодичні пустощі, бешкетництво);
– поведінка, що засуджується (пов’язана з систематичнішим осудом з боку вихователя);
– девіантна поведінка (морально негативні прояви й проступки);
– делінквентна (передзлочинна) поведінка (хуліганство, кривдження, образи);
– злочинна поведінка (карається згідно з кримінальним кодексом);
– деструктивна поведінка (злочин із тяжкими для жертви наслідками або з майновою шкодою).
Серед основних факторів, які стимулюють асоціальну поведінку, виділяють зовнішні й внутрішні.
Зовнішні фактори поділяють на мікросоціальні (родина, школа, референтна група) і макросоціальні (характерні особливості соціально-економічних та ідеологічних процесів, притаманні певному суспільству). Так, для країн із перехідною економікою є типовими зростання зубожіння населення, послаблення державного й громадського контролю у більшості сфер суспільного буття, над засобами масової інформації. Крім того, спостерігається стійка тенденція до зростання бездоглядності, корисливих злочинів молоді й підлітків, зловживання алкоголем і психотропними речовинами серед цієї категорії громадян. Більшість делінквентів живе у неблагополучних сім’ях, де наявні напружені стосунки між дітьми й дорослими, незадовільне піклування останніх про виховання дітей.
Внутрішні фактори, які найчастіше призводять до вчинення злочинів неповнолітніми, такі:
– потреба у престижі, самоповазі;
– необхідність ризику й переживання небезпеки, які виконують функцію активатора психіки (особливо в осіб із “немотивованими” вчинками);
– наявність штучних потреб;
– емоційна нестійкість;
– агресивність, найчастіше набута в умовах родини або іншої референтної групи;
– наявність акцентуацій характеру (до групи ризику тут входять гіпертими, істероїди, шизоїди, емоційно-лабільні й нестійкі акцентуанти);
– відхилення у психічному розвитку;
– неадекватна самооцінка тощо.
Самооцінка є одним із центральних механізмів самосвідомості особистості. Як складне когнітивно-емоційне утворення вона є проекцією усвідомлення людиною ставлення до себе, ставлення до інших людей та до очікуваних результатів ставлення інших до себе. Досліджуючи проблему психологічних причин входження підлітка у кримінальне середовище, як головну детермінанту можна виділити невідповідність власній самооцінці підлітка-делінквента оцінок його особистості батьками, вчителями, класною групою: зовнішня оцінка тут завжди нижча, ніж самооцінка (навіть якщо остання є достатньо відповідна). Як наслідок, у підлітка незадоволеними залишаються такі базові людські потреби, як потреба у прийнятті іншими і в самоповазі, що викликає у нього психологічний дискомфорт і навіть стрес. Поширеним шляхом подолання такої особистісної дисгармонії є пошук групи, в якій би підлітка оцінювали позитивно. Такою часто й стає асоціальна або кримінальна група. Тому особливо важливо створювати для підлітків, про яких йдеться, умови входження у неформальну групу, орієнтовану на нормативну шкалу цінностей (підліткові клуби тощо), і таким способом змінювати їхні ціннісні домінанти спілкування.
Психолого-педагогічні принципи організації таких дитячих колективів свого часу сформулював видатний український педагог А. С. Макаренко:
– Сумісна діяльність, спільні цілі, що згуртовують колектив.
– Наявність перспективних ліній розвитку (близької, середньої й віддаленої перспективи), які стимулюють активність колективу й його членів.
– Почуття захищеності й радісний мажорний тон як основна мета ідентифікації дітей з групою.
– Естетика дисципліни й розвиток дитячого самоврядування.
– Спадкоємність (наступність) і різні форми її прояву (ритуали, традиції, ігрові елементи).
– Зв’язок з іншими дитячими колективами.
– Педагог – вихователь або класовод як організуючий центр і основний двигун усієї системи колективних взаємовідносин у групі.
У контексті розуміння можливостей перевиховання кримінальної особистості можна розглянути деформації центральних особистісних утворень такої людини порівняно з представниками нормативної групи. Особливо цінним з позиції психолого-педагогічного аналізу в
Таблиця
Особистісні деформації кримінальної особи і перспективи їхньої корекції
Особистісні структури | Деформований зміст особистісних структур, що підлягає корекції | Розбіжності 3 групою норми | Можливості корекції |
Домінуюча система ставлення до інших | У ставленні до Інших переважає Неприйняття, Настороженість, Конкуренція, Очікування Ворожості | Значно Відрізняється від групи норми. Менше на етапі делінквентності | Можливості корекції наявні. Психокорекція та зміни в реальній соціальній взаємодії такої людини |
Домінуюча система ставлення до себе | Самооцінка неадекватно висока або низька. Наявність конфлікту між самооцінкою й оцінкою соціуму | Значно Відрізняється від групи норми. Виступає пусковим механізмом делінквентності | Корекція лише через досягнення успіху у значущій сфері діяльності, зміни в соціальному оцінюванні. Роль психокорекції допоміжна |
Домінуюча система ставлення до праці | Домінування зневаги до праці, її незначущості, неприйняття, відкидання. Праця як атрибут невдах і “слабаків” | Дуже сильно відрізняється від групи норми. Розбіжності суттєво менші на етапі Делінквентності | Корекція можлива, але лише на ранньому етапі делінкве-нтності. Психоко – рекційна та психо – педагогічна робота (в тому числі сімейна) |
Цінності | Контрнормативні, негативні, асоціальні, егоцентричні | Значно Відрізняються вже на етапі делінквентності | Доцільна рання корекція. Умови: Смислодіяльнісний Підхід, опора на реальність. Тренінг, групова психокорекція та педагогічна робота |
Соціальні установки | Агресивність, фізичне насильство як норма, контрнормативність як стиль поведінки й позитивна характеристика особистості; | Значно Відрізняються вже на етапі делінкве-нтності. Соціальні установки виконують роль механізмів захисту “Я” й готовності | Можливості корекції наявні. Значні на етапі делінквентності. Психопедагогічна корекція. Психокорекція. Спеціальний рефлексивно- |
Особистісні структури | Деформований зміст особистісних структур, що підлягає корекції | Розбіжності 3 групою норми | Можливості корекції |
Скрита Асоціальність більшості членів суспільства; негативізм по відношенню до владних структур (особливо правоохоронних) | До кримінальної дії | Перцептивний тренінг |
Наведеній таблиці видається прогноз перспектив корекції домінуючої системи соціальних відносин, шкали цінностей і соціальних установок делінквентної особи, зроблений на підставі експериментальних досліджень відомого психолога А. О. Реана.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)