Загальні положення – РІЧКОВИЙ ТРАНСПОРТ

Загальний курс транспорту

РОЗДІЛ 6 ВОДНИЙ ТРАНСПОРТ

6.1. РІЧКОВИЙ ТРАНСПОРТ

Загальні положення

Внутрішні водні шляхи розподіляють на судохідні, по яких можливий безпечний рух кораблів та сплавні. Судохідні шляхи можуть бути природними або штучними, з гарантованими глубинами та без них, з освітлюємою обстановкою і неоовітлюємою.

До природних судохідних шляхів відносять ріки і озера, що використовуються для судноплавства в їх природному стані або за наявності гідротехнічних споруд, що не визивають значної зміни їх режиму.

Канали і водосховища, а також річки, режим яких сильно змінено побудованими на них гідротехнічними спорудами, вважають штучними судохідними водними шляхами.

Судна рухаються по судовому ходу (фарватеру) – це полоса водного шляху, глибина якого по всій довжині повинна перевищувати на 0,1 – 0,3 м осадку кораблів, що плавають, а ширина повинна дозволяти безпечне проходження двох зустрічних кораблів. Найменша гарантована глибина судового ходу для кораблів вантажопідйомністю до 2000 т складає 0,8-1,4 м.

Фарватер помічають спеціальними знаками річкової обстановки. Для забезпечення безпеки судноплавства на річках встановлюють берегові (сигнальні щогли, створені, семафорні і кілометрові знаки) та плавучі (віхи, бакени, буї) освітлювані і не освітлювані знаки.

Розміри судового ходу (ширини, глубини, розміри мостових отворів, шлюзів) називаються габаритами водного шляху.

Судохідні канали роблять відкритими, коли річки, що сполучаються, знаходяться на одному рівні, і шлюзованими, якщо річки розташовані по різні боки водорозділу. Крім цього, роблять обхідні канали (для пропуску кораблів в обхід несудохідних ділянок) та підхідні канали до портів, шлюзів тощо.

Канали будують або у виямках, або в насипах (між валами грунту). їх поповнюють водою самоплином або подачею води за допомогою насосів. Ширину каналу приймають за умови безпечного пропуску зустрічних кораблів, тобто у 2,6 разів більшу за ширину розрахункового судна, радіус скривлених ділянок не менше 6-ти кратної довжини розрахункового судна.

Шлюзи споруджують на каналах і річках для пропуску суден через водорозділи і греблі. Основні розміри камер шлюзів встановлюють залежно від розмірів розрахункового корабля. Найбільш поширені однокамерні шлюзи. їх будують при різності рівней води не більш 25 м. Залежно від перепускної здатності шлюзи розташовуються в одну, дві і більше паралельних ліній.

Іноді замість шлюзів встановлюють вертикальні або горизонтальні судопідйомники, що є дуже складні будівельні та експлуатаційні споруди.

Найбільшого розквіту річковий транспорт України досяг у 1989 році. За той період було перевезено 67,4 млн. т вантажів і 20,2 млн. чол., довжина річкових судноплавних шляхів досягла 4,9 тис. км, у тому числі штучних – близько 1000 км. Основний обсяг перевезень здійснювався по Дніпру та його притоках Прип’яті і Десні. Транспортні перевезення в республіці проводив також флот малих річок (Сіверського Дінця, Стиру, Горині, Самари, Дністра, Сули), загальна довжина яких складає понад 2 тис. км. До 1986 року суховантажні кораблі вантажопідйомністю 2000 т возили із Запоріжжя в Чорнобиль залізну руду. Потім її перевантажували на білоруські річкові рудовози меншої тоннажності і по Прип’яті та системі каналів і малих річок доставляли вантаж в Брест. Чорнобильська аварія перекрила цей шлях. Довжина водних шляхів скоротилась і складає 3,9 тис. км.

Найбільш масові вантажі – руда, щебінь, донецьке вугілля, шлаки металопереробної промисловості. їх виконують вантажні теплоходи вантажопідйомністю 600, 1800 і 2000 т, буксири і несамохідні судна.

У 1992 р. за ініціативою керівництва Укррічфлоту була проведена робота по роздержавленню галузі. На базі головного підприємства була організована Акціонерна судноплавна компанія. При цьому всі річкові порти були реорганізовані в самостійні акціонерні товариства. Виключення склали виробничі об’єднання “Укрводшлях” і “Держфлотнагляд”, які були віднесені до державних структур. Міжнародні та внутрішньобасейні перевезення виконує судохідна компанія. Місцеві перевезення виконує флот портів.

На початок 1995 року Україна мала 815 кораблів загальною вантажопідйомністю 754 тис. т, з них 240 пасажирських і 71 корабель змішаного плавання. Середній вік кораблів склав 13 років, в тому числі: самохідних -18 р., несамохідних – 4р., буксирів – 13,7 років. В цей час на Україні було зареєстровано 36 судноплавних приватних компаній із 45 кораблями малого тоннажу, 100 експедиторських компаній і 19-агенств тоннажу. За 1989-1994 рр. падіння обсягів перевезень склало 3,5 рази, пасажирів в 2,9 рази. Обсяг імпортно-експортних вантажів понизився з

2,65 млн. т до 2,4 млн. т. Основними відправниками вантажів на експорт є Дніпропетровський, Запорізький, Миколаєвський та Херсонський річкові порти. Із загального обсягу перевезень в 1994 р. на експорт перевезено 1,43 млн. т, на імпорт-0,11 млн. т і між закордонними портами 0,88 млн. т, в т. ч. в придунайські країни 0,86 млн. т. В 1995 р. на Дніпрі працювало 500 кораблів із Росії, тоді як майже вся Дніпровська флотилія працювала на Дунаї.

Згідно закону України “Про транспорт” до складу річкового транспорту входять підприємства річкового транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, суднобудівно-судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхового господарства, а також підприємства зв’язку, промислові, торговельні, будівельні та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров’я, фізичної культури та спорту, культури, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту.

До земель річкового транспорту належать землі, надані в користування під: порти, спеціалізовані причали, пристані і затони з усіма технічними спорудами та устаткуванням, що обслуговують річковий транспорт; пасажирські вокзали, павільйони і причали, судноплавні канали, судноплавні, енергетичні та гідротехнічні споруди, службово-технічні будівлі; берегоукріплювальні споруди і насадження; спеціальні насадження для вирощування деревини; вузли зв’язку, радіоцентри і радіостанції; будівлі, берегові навігаційні знаки та інші споруди для обслуговування водних шляхів, судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, майстерні, судноверфі, відстойно-ремонтні пункти, склади, матеріально-технічні бази, інженерні мережі, службові та культурно-побутові приміщення, інші об’єкти, що забезпечують роботу річкового транспорту.

Для робіт, пов’язаних із судноплавством і сплавом на внутрішніх водних шляхах, поза населеними пунктами виділяється у встановленому порядку берегова смуга. Землі берегової смуги не вилучаються у землекористувачів і використовуються відповідно до чинного законодавства України.

Технічний, класифікаційний і судноплавний нагляд за річковими суднами здійснюється Українською державною інспекцією Регістру та безпеки судноплавства у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Річковий регістр – державний орган технічного нагляду, що визначає умови, які гарантують безпеку плавання суден внутрішніми водними шляхами. Регістру піднаглядні самохідні суда, призначені для перевезення більше 12 чол., суда з двигунами потужністю 50 к. с., несамохідні вантажні судна тоннажністю від 100 рег. т (реєстрова (регістрова) т) – одиниця виміру внутрішнього об’єму торговельних суден = 100 англ. фунтам3 (2,83 м3)) судове підйомне устаткування вантажопідйомністю 1 т і вище. Річковий регістр розробляє норми і правила для піднаглядних йому суден, здійснює технічний нагляд за будівництвом, ремонтом і експлуатацією суден.




Загальні положення – РІЧКОВИЙ ТРАНСПОРТ