ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ – ПЛОДОВІ ТА ЯГІДНІ РОСЛИНИ

Сад і город (енциклопедія)

ПЛОДОВІ ТА ЯГІДНІ РОСЛИНИ

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ

Корінь Плодові рослини складаються з надземної частини й кореневої системи. Місце переходу кореня в стебло називається кореневою шийкою. Коренева шийка завжди забарвлена світліше, ніж стебло (мал. 1).

Коренева система. У всіх плодових дерев коренева система включає скелетне – найбільше, напівскелетне й обростаюче коріння. Скелетне та напівскелетне коріння з міцною тканиною є провідним, оскільки забезпечує водою з поживними елементами надземну частину

рослини.

Обростаюче коріння є всмоктувальним, воно всмоктує з грунту воду з розчиненими в ній поживними речовинами, при цьому все обростаюче коріння об’єднується в кореневі мички (мал. 2). Зрозуміло, що мичкувате коріння, яке є основним постачальником поживних елементів для рослин, має бути добре розвиненим. Тому саджанці оглядають, звертаючи увагу на кількість мичкуватих корінців. Чим їх більше, тим краще дерева приживаються після садіння, активніше ростуть, період плодоносіння в дерев із розвиненим мичкуватим корінням настає раніше.

За будовою коренева мичка поділяється

на ростові корінці, які є основним елементом росту кореня в довжину, і всмоктувальні корінці, що вкриті великою кількістю кореневих волосків. І ростові, і всмоктувальні корінці мають білий колір. Довжина всмоктувальних корінців 1-5 мм, ростовий корінець у довжину виростає залежно від умов. Ці частини кореневої мички фізіологічно найбільш активні. Їхня життєдіяльність і фізіологічна активність залежать від зовнішніх умов. Найкраще вони всмоктують воду й поживні речовини при температурі грунту 10-20 °С і вологості грунту 60-80 % польової вологоємності. При підвищенні температури всмоктувальні корінці знижують активність, а коли температура грунту сягає 30-35 °С, життєдіяльність усмоктувальних корінців припиняється. Аналогічно впливає на них низька температура від 0 °С і нижче.

На життєдіяльність усмоктувальних корінців погано впливає як нестача вологи, так і її надлишок. При вологості 90-100 % польової вологоємності, особливо в стоячій воді, бідній на кисень, вони гинуть. Якщо ж при високій вологості грунт забезпечується проточною водою, збагаченою киснем, усмоктувальні корінці можуть протягом досить тривалого часу зберігати життєздатність.

При оптимальних умовах усмоктувальні корінці живуть 15 – 30 днів. Ростові корінці живуть довше, але в міру росту кореневі волоски на них відмирають, вони втрачають білий колір, жовкнуть і товщають. У міру росту й стовщення ростові корінці стають частиною провідної кореневої системи та перестають брати участь у всмоктуванні води й поживних речовин із грунту. Життєдіяльність їх триває, але коріння залишається чутливим до перепадів температури. Особливо шкідливою для них є низька температура. Якщо надземна частина дерева може перевести заморозки до – 10.. .-15 °С” а в деяких порід і сортів дерев і нижче, то при зниженні температури грунту до такого ж рівня коріння підмерзає, а при більш низьких температурах – гине.

Розмір кореневої системи в різних дерев неоднаковий. Крім того, він залежить від конкретних умов, у яких живе дерево. Важливе значення мають склад, структура і якість грунту, особливості підщепи, а також догляд за деревом. На родючих грунтах легкої структури, багатих на поживні речовини, коріння яблуні та груші розташовується на глибині 1-1,5 м, а коріння окремих дерев може проростати на глибину до 10 м. У дерев кісточкових порід, а також у карликових сортів коренева система розташована ближче до поверхні. У горизонтальному напрямку коріння росте широко, займаючи поверхню більшу, ніж діаметр крони. Таким чином, якщо спроектувати крону на землю, то розміри кореневої системи будуть значно більшими для цього кола (мал. 3).

Надземна частина. У дерев вона складається зі стовбура й гілок. Частина стовбура від кореневої шийки до перших скелетних гілок називається штамбом. Наступна частина стовбура, що знаходиться вище від штамба, називається центральним провідником. Пагін, який знаходиться на верхівці центрального провідника, називається пагоном продовження.

Гілля, яке росте на центральному провіднику, називають скелетним, або гіллям першого порядку. Гілля, що розвивається на гілках першого порядку, називається напівскелетним, або гіллям другого й наступного порядків.

На напівскелетких і скелетних гілках розміщаються дрібні відгілки, які називаються обростаючими гілками. Усі гілки та розгілки разом утворюють крону.

Усі обростаючі гілки поділяються на два види. Вегетативні гілки не мають утворень, з яких розвиваються квітки, – генеративних бруньок. Плодові, або репродуктивні, гілки мають генеративні бруньки, з яких утворюються квітки.

Плодове гілля поділяється на кілька різновидів, які відрізняються в насіннячкових і кісточкових порід плодових дерев. У насіннячкових розрізняють кільчатки, плодушки й родючі гілки (плодухи), а також списики та прутики.

Кільчатка – короткий річний паросток завдовжки не більше 5 см. У кільчаток є верхівкова брунька, квіткова або вегетативна.

Плодушка – короткий річний паросток завдовжки 5-6 см, що має плодову сумку. Плодова сумка виглядає як стовщення тканин кори, а на її верхівці можна роздивитися місце прикріплення майбутнього плода.

Плодуха (родюча гілка) – інша назва цієї гілки складна кільчатка. Плодухами називають плодушки, які досягли 5-6-літнього віку й мають добре розвинену систему розгілок. Плодухи живуть і плодоносять до 15-20 років.

Списик – однолітній паросток, що має довжину 5-15 см. На списиках розташовані верхівкові генеративні бруньки, з яких утворюються квітки.

Плодові прутики – однолітні паростки завдовжки понад 15 см, які мають верхівкову генеративну бруньку.

Плодове гілля дерев кісточкових порід поділяється на букетні гілочки та плодові гілочки.

Букетні гілочки – плодові утворення завдовжки не більше 2 см. Верхівкова брунька в них буває вегетативною, усі інші бруньки – генеративні, тобто такі, що дають квітки.

Плодові гілочки – інша назва шпорки. Мають довжину від З до 10 см, найчастіше закінчуються колючкою. На шпорках є верхівкова вегетативна брунька й генеративні бічні бруньки. Шпорки, у яких бічні бруньки бувають і генеративними, і вегетативними, називають змішаними. У змішаних плодових гілочок верхівкова брунька завжди вегетативна (мал. 4, 5).

Нормальні пагони – це, що утворюються навесні з верхівкової або бічної бруньки.

Літні пагони – це пагони, які утворюються влітку з верхівкових бруньок на приростах поточного сезону. Вони з’являються на паростках другої та третьої хвиль росту.

Жирові пагони – їх ще називають вовчковими. Вони утворюються зі сплячих бруньок” ростуть вертикально. Жирові пагони, як правило, дуже сильні, високі, з довгими міжвузлями.

Бруньки – органи дерева, з яких виростають усі плодові й вегетативні утворення. Залежно від того, який паросток дає брунька, вона називається вегетативною, генеративною, змішаною.

Вегетативні бруньки, або ростові. Вони розташовуються на кінці торішнього приросту й дають довгі паростки. Вегетативні ж бруньки, які дають короткі паростки, розташовуються зазвичай з боків. Бічні вегетативні бруньки називають також листковими.

Сплячі бруньки – різновид вегетативних бруньок, які утворюються в пазухах листочків. Сплячі бруньки розташовуються з боків, зазвичай заростають корою, знаходяться в стані спокою протягом тривалого часу. Вони являють собою запас росту рослини, що активізується після сильних ушкоджень, наприклад морозів або серйозного обрізання дерева.

Генеративні бруньки – їх називають ще квітковими або плодовими – є в усіх кісточкових плодових рослин. Вони більші, ніж вегетативні, з тупим кінчиком, на розрізі можна роздивитися зачатки органів квітки. Генеративні бруньки утворюють квітки або суцвіття.

Змішані бруньки, або генеративно-вегетативні, є в багатьох насіннячкових культур, наприклад у яблуні та груші. Змішані бруньки утворюють як квітки, так і кілька пагонів. Вони закладаються на верхівках паростків і можуть дати 1-4 пагони. Змішані бруньки рідко розташовуються з боків.

Генеративні й змішані бруньки утворюють квітки. Якщо одна брунька дає кілька квіток, вони називаються суцвіттям. У багатьох дерев змішана брунька утворює одну квітку, наприклад в абрикоса, персика, мигдалю. Суцвіття утворюються в яблуні, груші, вишні, черешні. У сливи з однієї генеративної бруньки утворюються дві квітки, іноді одна чи три квітки (мал. 6).

Квітка – це репродуктивний орган дерева, що служить для розмноження. Найчастіше в плодових дерев квітки двостатеві, тобто в них є і чоловічі статеві органи – тичинки, і жіночі статеві органи – маточка. В одностатевих квіток одного з органів немає або він недорозвинений. Одностатеві квітки бувають тичинкові й маточкові. Двостатеві квітки розвиваються в насіннячкових, кісточкових і ягідних рослин, одностатеві – у волоського горіха, ліщини й т. д.

Рослини, які мають двостатеві квітки, запилюються перехресним способом. При цьому пилок з тичинок одного дерева переноситься на маточку іншого, Запилення здійснюється комахами, може робитися штучно. Рослини з двостатевими квітками можуть самозапилюватися. При цьому пилок із квітки потрапляє на приймочку маточки тієї ж квітки та проростає там.

Процес запилення триває від одного до двох тижнів, але найбільш активно він проходить у перші 8-5 днів після розкриття квіток (мал. 7).