ВОГНЕВА ПІДГОТОВКА
ТЕМА: ОСНОВИ СТРІЛЬБИ ЗІ СТРІЛЕЦЬКОЇ ЗБРОЇ
§11. Балістика стрільби. Визначення дальності до цілі. Влучність стрільби
“Постріл – об’єднувальне начало вогневих засобів”. Як ви розумієте це твердження?
Внутрішня балістика стрільби. Поняття про стрільбу і балістику стрільби.
Балістика (нім. Ballistik, від грец. ballo – кидаю) – наука про рух артилерійських набоїв, некерованих ракет, мін, бомб, куль під час стрільби. Внутрішня балістика вивчає рух кулі в каналі ствола під дією порохових газів. Зовнішня
Явище пострілу. Постріл – це викидання кулі з каналу ствола енергією газів, які утворюються при згоранні порохового заряду. При пострілі зі стрілецької зброї від удару бойка по капсулю бойового патрона вибухає детонуюча речовина капсуля. Полум’я через отвори в дні гільзи проникає до порохового заряду і запалює його, унаслідок чого велика кількість сильно нагрітих газів утворюють у каналі ствола високий тиск на дно кулі, а також на дно та стінки гільзи і на стінки ствола та затвора.
Періоди пострілу. Постріл відбувається в надзвичайно короткий проміжок
Іл. 11.1. Періоди пострілу
Рух кулі в каналі ствола зброї. У результаті тиску газів куля зрушує з місця й врізається в нарізи ствола, обертаючись по них, проходить через канал ствола з постійно зростаючою швидкістю і вилітає назовні в напрямку осі каналу ствола. Тиск газів на дно гільзи викликає рух зброї назад. Від тиску газів на стінки гільзи та ствола проходить деформація гільзи і вона щільно притискується до патронника, перешкоджаючи прориву порохових газів у бік затвора. Одночасно при пострілі відбувається нагрівання ствола та виникають його коливальні рухи.
Гази та частки незгорілого пороху, вилітаючи з каналу ствола вслід за кулею, при зустрічі з атмосферним повітрям утворюють полум’я та ударну хвилю, які спричиняють звук при стрільбі.
Під час пострілу з автоматичної зброї, який використовує енергію віддачі, тиск газів через дно гільзи передається на деталі затвора і викликає його рух зі стріляною гільзою назад. Тиск газів на дно гільзи пересилює інерцію затвора та пружність зворотно-бойової пружини. Куля вже до цього часу вилітає з каналу ствола. Відходячи назад, затвор стискає зворотно-бойову пружину. Потім під дією енергії пружини затвор рухається вперед і досилає наступний набій магазину в набійник.
Початкова швидкість кулі, її вплив на бойові властивості зброї. Початковою швидкістю кулі називають швидкість, із якою куля залишає канал ствола, тобто швидкість руху кулі поблизу точки вильоту.
Початкова швидкість – це умовна величина, яка дещо перевищує дульну, але є меншою, ніж максимальна. Цю швидкість визначають дослідним шляхом і математичними розрахунками, її величину зазначають у таблицях стрільби і в бойових характеристиках зброї.
Початкова швидкість – одна з основних балістичних характеристик зброї. За збільшення її величини збільшуються й такі параметри стрільби: дальність польоту кулі, дійсність вогню, пробивна і вбивча сила, прямий постріл, а от вплив зовнішніх факторів на політ кулі та на характеристики траєкторії її польоту зменшується.
Для стрілецької зброї що більша початкова швидкість, то більш настільною (пологою) стає траєкторія польоту кулі при однакових кутах піднесення. Величина початкової швидкості залежить від багатьох факторів. Основними з них є такі:
1. Маса кулі. Із збільшенням маси кулі при одному і тому ж заряді величина початкової швидкості кулі зменшується, а із зменшенням маси – збільшується.
2. Маса заряду. Із збільшенням маси заряду при одній і тій же масі кулі початкова швидкість збільшується.
3. Довжина каналу ствола. Із збільшенням довжини каналу ствола початкова швидкість кулі збільшується, оскільки куля протягом тривалішого часу піддається дії тиску газів. Але збільшення початкової швидкості кулі із збільшенням довжини каналу ствола відбувається до певної межі. При дуже великій довжині ствола може виявитися, що сила дії порохового заряду стане меншою від сили опору руху кулі в каналі ствола, у цьому випадку швидкість кулі почне зменшуватися.
4. Температура й вологість порохового заряду. З підвищенням температури порохового заряду збільшується швидкість горіння пороху, а тому збільшується і максимальний тиск, і початкова швидкість. З підвищенням вологості порохового заряду зменшуються швидкість горіння і початкова швидкість кулі.
5. Форма і розміри пороху. Ці фактори істотно впливають на швидкість горіння порохового заряду, а отже, і на початкову швидкість кулі. Вони добираються експериментальним шляхом при конструюванні зброї.
Віддача зброї та її вплив на результати стрільби
Віддача – це рух зброї назад під час пострілу. Віддача відчувається у вигляді поштовху в плече стрільця, його руку або у грунт. Дія віддачі зброї характеризується величиною швидкості та енергією, яку вона розвинула під час руху назад. Швидкість віддачі зброї приблизно в стільки разів менша від початкової швидкості кулі, у скільки разів куля легша від зброї. Сила тиску порохових газів (сила віддачі) і сила опору віддачі (упор приклада, рукоятки, центр тяжіння зброї тощо), які розташовані не на одній прямій і спрямовані в протилежні боки, створюють пару сил, під дією яких дульна частина ствола відхиляється догори (іл. 11.2).
Іл. 11.2. Підкидання дульної частини ствола вгору при пострілі в результаті дії сили віддачі
При пострілі ствол зброї здійснює коливальні рухи. У результаті коливальних рухів дульна частина ствола в момент вильоту кулі може також відхилятись від початкового положення в будь-який бік. Величина цього відхилення збільшується в результаті неправильного використання упору для стрільби, забруднення зброї тощо. Поєднання впливу коливальних рухів ствола, віддачі зброї та інших причин призводить до утворення кута між напрямком осі каналу ствола до пострілу та її напрямком у момент вильоту кулі з каналу ствола: цей кут називають кутом вильоту.
Величину кута вильоту подають у таблицях стрільби. Якість бою зброї знижується при порушенні правил прицілювання та неправильному використанні упору.
Зовнішня балістика стрільби
Політ кулі в повітрі, сили що діють на неї. Форма траєкторії польоту кулі та її елементи. Вилетівши з каналу ствола під дією порохових газів, куля рухається за інерцією.
Траєкторія – це крива лінія, яку описує центр тяжіння кулі в польоті (іл. 11.3). Розрізняють такі елементи траєкторії:
1. Точка вильоту – центр дульного зрізу каналу ствола, початок траєкторії.
2. Лінія кидання – умовна лінія, що є продовженням осі каналу ствола у момент вильоту кулі.
3. Горизонт зброї – умовна горизонтальна площина, що проходить через точку вильоту.
4. Кут піднімання – кут між лінією піднесення і горизонтом зброї.
Іл. 11.3. Траєкторія польоту кулі (вид збоку)
Іл. 11.4. Траєкторія польоту кулі
Іл. 11.5. Прямий постріл
Куля при польоті в повітрі піддається дії двох сил: сили тяжіння та сили опору повітря. У результаті дії цих сил швидкість польоту кулі постійно зменшується, а її траєкторія нагадує за формою умовну нерівномірно зігнуту криву лінію.
Прямий постріл. Постріл, під час якого траєкторія польоту кулі на всій відстані не перевищує траєкторії лінії прицілювання, називають прямим пострілом (іл. 11.5).
У межах дальності прямого пострілу в напружені моменти бою стрільба може вестись без зміни прицілу. При цьому точку прицілювання по висоті, як правило, вибирають на нижньому краю цілі.
Дальність прямого пострілу залежить від висоти цілі та настильності (пологості) траєкторії. Що вища ціль і що пологіша траєкторія, то більша дальність прямого пострілу; тоді на більшій відстані на місцевості може бути вражена ціль з однієї й тієї ж установки прицілу.
Під час стрільби по цілях, які розташовані на відстані, що перевищує дальність прямого пострілу, траєкторія поблизу вершини піднімається вище цілі, й тоді ціль, на певному відрізку траєкторії, не буде вражатись при тій самій установці прицілу. Відстань на місцевості, на якій низхідна крива траєкторії не перевищує висоти цілі, називають вражаючим простором (іл. 11.6). Уражаючий простір, таким чином, залежить від: а) висоти цілі (він буде більшим, ніж настильніша траєкторія), б) настильності траєкторії, в) кута нахилу місцевості.
Прикритий простір. Простір за перешкодою, яка не пробивається кулею, від її вершини до точки зустрічі, називають прикритим простором (іл. 11.6). Прикритий простір буде тим більшим, що більша висота перешкоди і що пологішою є траєкторія стрільби.
Іл. 11.6. Прикритий, мертвий та вражаючий простори
Мертвий простір. Частина прикритого простору, на якому ціль не може бути вражена при даній траєкторії, називають мертвим простором (іл. 11.6). Практичне значення величини прикритого, мертвого простору дозволяє правильно використовувати перешкоди для захисту від вогню противника, а також уживати заходів для зменшення мертвих просторів шляхом правильного вибору вогневих позицій та обстрілу цілей зі зброї з найбільшою навісною траєкторією.
Пробивна і вбивча дія кулі
Відомо, що постріл відбувається за дуже короткий проміжок часу (0,001-0,06 с). Від удару бойка по капсулю набою виникає полум’я, від якого спалахує пороховий заряд, і утворюється велика кількість сильно нагрітих газів, які збільшуються в об’ємі і створюють високий тиск, що діє в усі боки з однаковою силою.
Під тиском газів 250-500 кг/см2 куля зсувається з місця, врізається в нарізи каналу ствола і набуває обертального руху. Порох продовжує горіти, відповідно кількість газів (об’єм і тиск) в каналі ствола збільшується. Найбільшої величини (2880 кг/см2) тиск газів досягає, коли куля пройде 4-6 см від початку свого руху.
Відтак унаслідок збільшення швидкості руху кулі об’єм закульового простору збільшується швидше, ніж надходять свіжі гази, і тиск починає падати. До моменту вильоту кулі з каналу ствола тиск становить 300-900 кг/см2. Однак швидкість руху кулі в каналі ствола зростає, оскільки гази, хоч і менше, продовжують на неї тиснути.
Куля рухається вздовж каналу ствола з безперервно зростаючою швидкістю і викидається назовні у напрямку осі каналу ствола. Розігріті гази, що виходять з каналу ствола услід за кулею, зустрічаючись з повітрям, утворюють полум’я й ударну хвилю, яка є джерелом звуку при пострілі. Порохові гази при вильоті кулі з каналу ствола продовжують свою дію на кулю до відстані 10-15 см за дульним зрізом.
Таким чином, куля починає летіти до цілі за законами зовнішньої балістики і вражає ціль силою свого удару. Під час стрільби по живих цілях основне значення має вбивча дія кулі, тобто дія кулі на живий організм.
Для виведення людини зі строю кулі досить мати кінетичну енергію 8 кг/м. Сучасні кулі зберігають вбивчу силу на всіх дальностях стрільби. Пістолетні кулі зберігають вбивчу дію на дальності до 500 м.
Значення пробивної й вбивчої дії кулі для певних матеріалів подано в таблиці 11.1.
Таблиця 11.1
Пробивна та вбивча дія кулі
Перешкода | Тип кулі | Дальність стрільби, м | Відсоток наскрізних пробоїн, або глибина пробивання |
Каска | Із сталевим осердям | 900 | 80-90% |
(сталевий шолом) | Бронебійно-запалю Вальна | Понад 1100 | 8-90% |
Сухі соснові колоди 20 20 см, скріплені у штабелі | Із сталевим осердям і бронебійно-запалювальна | 500-150 | Від 25 см до 30-40 см |
Цегляна кладка | 100 | 12-15 см |
Визначення дальності до цілі, урахування впливу зовнішніх умов на стрільбу. Прицілювання зброї та влучність стрільби . Визначення відстані окомірно за відрізками місцевості – це найпростіший і найшвидший спосіб. Головне в ньому – тренованість зорової пам’яті та вміння подумки відкладати на місцевості уявну постійну міру відрізків місцевості (50 м, 100 м, 200 м, 500 м). Закріпивши в пам’яті ці еталони, неважко порівнювати з ними й оцінювати відстані на місцевості.
При вимірюванні відстані за методом послідовного уявного відкладення добре вивченої постійної міри потрібно пам’ятати, що місцевість і місцеві предмети видаються меншими відповідно до їх віддалення, тобто за віддалення у два рази предмет буде видаватись удвічі меншим. Тому при визначенні відстані уявно відкладені відрізки зменшуватимуться відповідно віддаленню.
При цьому слід враховувати таке:
– що ближча відстань, то яснішим і чіткішим нам видається видимий предмет;
– що ближче предмет, то він видається більшим;
– більші предмети видаються ближчими, ніж дрібні, які розташовані на тій же відстані;
– предмет яскравішого кольору видається ближчим, ніж предмет темного кольору;
– яскраво освітлені предмети видаються ближчими, ніж слабко освітленні, які розташовані на тій же відстані;
– під час туману, дощу, у сутінках, у похмурі дні, при насиченні повітря порохом спостережувані предмети видаються дальшими, ніж у ясні та сонячні дні;
– що більша різка різниця в кольорах предмета і тла, на якому його видно, то меншою видається відстань (наприклад, узимку покрите снігом поле ніби наближує темні предмети, які розташовані на ньому);
– предмети на рівній місцевості видаються ближчими, ніж на пагорбах, особливо скороченою видається відстань, що визначають через широкий водяний простір;
– складки місцевості (долини рік, западини, яри), які невидимі (або не цілком видимі) спостережникові, зменшують відстань;
– при спостереженні лежачи предмети видаються ближчими, ніж при спостереженні стоячи;
– при спостереженні знизу догори – від підошви гори до вершини предмети видаються ближчими, а при спостереженні згори донизу – дальшими;
– коли сонце розташоване позаду спостережника, відстань видається меншою; якщо сонце світить в очі – відстань видається більшою, ніж у дійсності;
– що менше предметів на ділянці, за якою ведеться спостереження (при спостереженні через водяний простір, рівний луг, степ, ріллю), то відстань видається меншою.
Точність визначення відстані окомірно залежить від натренованості спостерігача. Для відстані 1000 м звичайною є помилка в межах 10-20%.
Іл. 11.7 Шкала поля
Визначення відстані за видимістю (розрізнюванням) предметів. Неозброєним оком можна приблизно визначити відстань до цілей за ступенем їх видимості. Стрілець з нормальним гострим зором може побачити і розрізнити певні предмети з максимальних відстаней. Слід узяти до уваги, що в таблиці 11.2 вказані максимальні відстані, з яких починають бути видимими ті чи інші предмети. Користуватися цією таблицею як довідковою не рекомендується. Кожен стрілець має індивідуально для себе уточнити ці дані.
При визначенні відстані окомірно бажано користуватися орієнтирами, відстань до яких уже точно відома.
Визначення відстані за уявними розмірами цілі. Щоб визначити відстань у такий спосіб, потрібно:
– тримати перед собою лінійку на відстані витягнутої руки (50-60 см від ока) і виміряти в міліметрах видиму ширину або висоту предмета, до якого потрібно визначити відстань;
– дійсну висоту (ширину) предмета, виражену в сантиметрах, поділити на видиму висоту (ширину) в міліметрах і результат помножити на 6 (постійне число). Як результат цих дій, отримаємо відстань.
Щоб визначити відстань у такий спосіб, потрібно добре знати лінійні розміри різноманітних об’єктів, або мати ці дані під рукою (на планшеті, у записній книжці).
Розміри об’єктів, які найчастіше трапляються, спостерігачу слід пам’ятати, бо вони потрібні й для способу вимірювання відстані за кутовою величиною, який є для спостерігачів основним.
Таблиця 11.2
Лінійні розміри деяких предметів
Назви Предметів | Висота, м | Довжина, м | Ширина, м |
Стрілець з коліна | 1,05-1,20 | – | – |
Танки | 2,30-2,70 | 6,8-7,7 | 3,1-3,7 |
БТР і БМП | 1,80-2,0 | 4,6-6,5 | 2,5-2,7 |
Автомобілі Легкові | 1,5-1,8 | 4-5 | 1,5 |
Мотоцикліст на мотоциклі з коляскою | 1,5 | 2 | 1,2 |
Визначення дальності за кутовими розмірами цілі. Для застосування цього способу потрібно знати лінійну величину предмета, за яким ведеться спостереження (його висоту, довжину або ширину), і той кут (у тисячних), під яким видно даний предмет. У тисячних долях проградуйована шкала поля бінокля (іл. 11.7).
Відстань до предмета визначається за формулою: D = В ■ 1000/Y, де D – відстань до предмета; В – одна з лінійних величин; Y – кут, під яким стрілець бачить видиму частину предмета (об’єкта); 1000 – постійний коефіцієнт.
Наприклад, висота залізничної будки – 4 м, розвідник бачить її під кутом 25 тисячних (товщина мізинця). Тоді відстань до будки складатиме 4 · 1000 : 25 = 160 м.
Щоб визначити кутову величину, потрібно знати, що відрізку в 1 мм, віддаленому від ока на 50 см, відповідає кут у дві тисячні (записується 0-02). Звідси легко визначити кутову величину для будь-яких відрізків. Наприклад, для відрізка в 0,5 см кутова величина буде 10 тисячних (0-10), для відрізка в 1 см – 20 тисячних (0-20) тощо.
Визначення дальності до цілі за елементами зброї. Визначати дальність до цілей можна за допомогою прицільного пристрою автомата. Мушка автомата на певній відстані перекриває певний відрізок; це – криюча величина мушки.
Мушка автомата на відстані 100 м перекриває 25 см, на 200 м – 50 см, на 300 м – 75 см тощо. Використовуючи значення криючої величини мушки, можна визначити відстань до цілей противника, наприклад: мушка автомата удвічі більша за ширину фігури людини (0,5 м), отже, мушка перекриває 1 м. Відстань у цьому випадку до людини становить 400 м.
Таблиця 11.3
Кутові розміри окремих предметів (у тисячних)
Назви предметів | Розмір |
1 мм лінійки | 0-02 |
Товщина великого пальця руки | 0-40 |
Товщина вказівного пальця руки | 0-33 |
Ширина верхньої частини кулака | 1-50-1-60 |
Товщина сірника | 0-02 |
Сірникова коробка завдовжки | 0-60 |
Сірникова коробка завширшки | 0-50 |
Сірникова коробка заввишки | 0-30 |
Олівець простий | 0-10-0-11 |
Патрон по ширині дульця гільзи (7,62 мм) | 0-12 |
Гільза за шириною корпусу | 0-18 |
Вплив чинників на дальність і напрямок польоту кулі й точність стрільби
На політ кулі та її траєкторію впливають метеорологічні умови – температура повітря на горизонті зброї, відносна вологість повітря, вітер.
Бічна поправка при стрільбі по нерухомих цілях залежить від швидкості й напряму бічного вітру та відстані до цілі. Що далі ціль, то на більшу величину відхилятиметься куля вбік від напрямку стрільби. Так, за дії вітру, що дме з лівого боку, середню точку потрапляння потрібно виносити ліворуч; за дії вітру, що дме з правого боку, – праворуч.
Поняття про рівну мушку і точку прицілювання. У стрілецькій практиці під час стрільби з упору зброя кладеться на упор, а ліва рука підтримує приклад знизу. Прицілювання – це надання каналу ствола напряму, необхідного для того, щоб уразити ціль. Виконується прицілювання за допомогою прицілу та мушки.
При стрільбі з відкритим прицілом для прицілювання необхідно зажмурити ліве око, а правим дивитися крізь щілину, прорізану в гребінці прицілу, на мушку так, щоб її верхівку було видно в центрі прорізу прицілу на одному рівні з полями країв. Таке положення мушки називають рівною мушкою. Головну увагу потрібно приділяти правильному положенню мушки в щілині прицілу і лише періодично для уточнення прицілювання переводити зір на точку прицілювання.
Прицілювання зброї, характерні помилки при прицілюванні. Щоб навчитися влучно стріляти з автомата, необхідно набути стійких навичок з виконання прийомів стрільби. До цих прийомів належать: приготування, прицілювання, спуск курка.
Приготування до стрільби. Правильне приготування до стрільби передбачає як вигідну (зручну) позу для стрільця, так і зручне положення автомата. Це має вирішальне значення для влучності стрільби. Найзручніша поза для стрільби – “лежачи” (іл. 11.8), бо вона є стабільною для стрільця під час прицілювання автомата.
Приготування до стрільби передбачає такі моменти, як: прийняття пози для стрільби, заряджання автомата, прикладка автомата.
Позу “лежачи” для стрільби з автомата (іл. 11.8 а) слід виконувати в такій послідовності. Тримаючи автомат у правій руці дульною частиною уперед, зробити правою ногою повний крок уперед і трохи праворуч. Нахиляючись уперед, зробити упор на ліве коліно. Потім, обіпершись лівою рукою о землю, опуститися на стегно лівої ноги і передпліччя лівої руки. Лягти на лівий бік і повернутися на живіт, трохи розкинувши ноги на боки так, щоби тіло стрільця перебувало приблизно під кутом 25°-30° до площини стрільби. Автомат кладуть цівкою на долоню лівої руки.
Іл. 11.8. Положення для стрільби: а -лежачи; б – з коліна; в – стоячи
Заряджання автомата проводиться так: примкнути магазин, відвести затворну раму в крайнє заднє положення і відпустити її.
Прикладка автомата здійснюється таким чином. Лікоть лівої руки підводять точно під корпус автомата, передпліччя цієї ж руки подають уперед настільки, щоб цівка лежала не на пальцях, а на долоні лівої руки між великим і вказівним пальцями. Правою рукою беруть приклад і впирають його в плече так, щоб відчувалося прилягання до плеча всього затильника, а його середина впиралась у виїмку плеча. Далі кистю правої руки без напруження охоплюють шийку приклада, а вказівний палець накладають першою фалангою на спусковий гачок і лікоть вільно опускають на землю. Голову трохи нахиляють уперед і, не напружуючи шию, праву щоку прикладають до верхньої частини приклада автомата.
Приготувавшись до стрільби, потрібно перевірити правильність зайнятої пози. Закінчивши прикладку, прицілитись, потім заплющити на кілька секунд очі, після чого, розплющивши праве око (або ліве, якщо стрілець лівша), подивитися, куди спрямований автомат відносно мішені. Якщо мушка відхилилася ліворуч від точки прицілювання, то весь корпус слід подати ліворуч, не пересуваючи лівого ліктя. Якщо автомат спрямований праворуч, то потрібно зробити те саме, але тепер у правий бік. Якщо автомат спрямований нижче точки прицілювання, то слід увесь корпус подати назад, не пересуваючи ліктів з місця, і, навпаки, якщо автомат спрямований вище, то корпус подати вперед. Правильною вважається поза, якщо під час перевірки мушка залишається точно під точкою прицілювання.
При стрільбі лежачи можна користуватися упором – мішечками з піском чи тирсою. При стрільбі з упора кисть лівої руки кладуть на упор, а на неї – цівку автомата. Корпус зміщують уперед або назад, доки стрілець не займе зручне для себе правильне положення.
У стрілецькій практиці відомий ще один прийом стрільби з упора. Він відрізняється від попереднього тим, що автомат кладеться на упор, а ліва рука підтримує приклад знизу.
Характерні помилки в прицілюванні. Отже, за рівної мушки кулі потрапляють у ціль. Якщо мушка дрібна, то кулі підуть нижче; якщо мушка велика, то кулі підуть вище; якщо мушка спрямована праворуч, то кулі підуть у цьому ж напрямку; якщо мушка спрямована ліворуч, то кулі також підуть ліворуч. Коли автомат завалюється в той чи інший бік, то, відповідно, у той чи інший бік і вниз буде відхилення.
На влучність стрільби істотно впливає дихання стрільця. Якщо не затримати дихання під час спускання курка, зброя матиме значне коливання як за вертикаллю, так і за горизонталлю, тому що приклад під час видиху опускається, а ствол піднімається, а під час вдиху – навпаки. Щоб цього не відбувалося, необхідно в момент прицілювання і спуску курка затримати дихання. Перед спуском курка потрібно зробити вдих, а потім неповний видих і затримати дихання на 7 -10 с. Цього часу цілком достатньо, щоб правильно прицілитися і зробити плавний спуск курка.
Спуск курка. Основою влучного пострілу є поєднання сталого положення зброї, правильного прицілювання і спуску Можна добре й правильно прицілитися і затримати вчасно дихання, але якщо різко натиснути на спусковий гачок, то куля полетить з великими відхиленнями, бо різкий рух пальця “зіб’є” наводку. Тому потрібно після затримки дихання плавно й рівномірно натискати на спусковий гачок, одночасно стежачи за правильним положенням мушки в прорізі й точкою прицілювання. Вказівний палець слід накладати на гачок першою фалангою, а сила тиску пальця має бути рівномірно спрямована вздовж осі каналу ствола. При неправильному положенні пальця на гачку сила тиску спрямовується під кутом, що призводить до зміщення зброї, і приціл збивається.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)