Дефіс у прислівниках

Тема: Дефіс у прислівниках.

Мета: Пояснити правила написання прислівників через дефіс; формувати вміння визначати в словах орфограму “Дефіс у прислівниках” та обгруновувати вибір написання відповідним правилом; виховувати повагу до образного слова; розвивати увагу, спостережливість, логічне мислення, закріплювати навички роботи зі словником.

Тип уроків: Уроки вивчення нового матеріалу.

Обладнання: Роздавальний матеріал, підручник, орфографічний словник.

Хід уроків

.

І. Перевірка домашнього

* Робота біля дошки.Виконання індивідуальних завдань двома-трьома учнями.

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку. Мотивація навчання.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

*Робота з підручником.Опрацювання таблиці “Дефіс у прислівниках” (с.98).

І V. Виконання вправ на закріплення вивченого.

* Вибірковий диктант.Виписати прислівники, що пишуться через дефіс.

Ведуть люде тихії розмови, як по-Божому, святому жити на Вкраїні. (П. Куліш.) Де-не-де серед тиші ще хтось з кобзарів грав, неначе прохав на подзвіння. (М. Вороний.) Тут колись гуляла доля і воля кривава. Тяжко-важко доставалась та сумная слава! (Леся Українка.) По-предківському грію кров гарячу при слові, шаблі і святій землі. (М. Самійленко.) І по-належному ми зустрічаєм орди гостей, не кликаних у край наш! (М. Рильський.) Відвага, честь і щира простота. Мені тут любо й рідно-рідно так. (М. Сіренко.)

* Словниковий диктант.

По-українськи, високо-превисоко, часто-густо, по-рідному, будь-де, хтозна-коли, коли-небудь, якось-то, пліч-о-пліч, де-не-де.

* Попереджувальний диктант. Позначити в словах орфограму “Дефіс у прислівниках”.

І. Коли по-доброму, сусіде, живи по-своєму і розцвітай. Війною не ходили ми й не підем. (М. Самійленко.) Небо здіймається по-сократівськи високе, думами сократівськими хмарини летять. (Є. Гуцало.) Між соснами ледь-ледь бринить проміння. (Є. Гуцало.) Отак і приходить вечір, по-лисячому тихо, без стуку (Б. Олійник.) Я із собою сам на сам у тиші захотів лишиться. (В. Коротич.) Кожна пісня, що давно відома, по-новому може зазвучати. (Л. Дмитерко.) Де-не-де лиш дощик запізніло прошумить. (І. Гнатюк.) Хоч-не-хоч на осінь поверта. (Б. Олійник.) Співала над нами завія зимова, і плач у ній чувся коли-не-коли. (Л. Первомайський.) Сяк-так, накосяк, аби не по-людськи. Про розум людини судять по зробленому. Всяк розумний по-своєму: один спершу, другий потім. (Нар. творч.).

ІІ. Ось ми і зустрілися віч-на-віч, на моїй дорозі ти стоїш. (Д. Павличко.) Я себе сьогодні вперше по-новому пізнаю. (Б. Олійник.) Я не відлюдник, не пустельник, я просто-напросто поет. (Л. Костенко.) Про Атлантиду і про Вавилон готові розказати будь-коли. (М. Руденко.) Молодосте, не буваєш вдруге, то хоча вряди-годи, а снись. (М. Самійленко.) Празникує травень у гаю, юний, по-дитячому відвертий. (Д. Луценко.) Ти почуєш звуки сліз, коли тихо-тихо стане. (Олександр Олесь.) Тут кожна квітка тишком-нишком сумує гірко за Малишком. (Д. Луценко.) У нагородній планці ордени на піджачку пліч-о-пліч спочивали. (Б. Олійник.)

* Переписати, знімаючи риску, ставлячи, де потрібно, дефіс. За потреби звернутися до орфографічного словника.

Вранці/рано на світанку я співав тобі веснянку. (М. Вороний.) По/світанковому джмелі гудуть. (І. Драч.) Світить сонце ясно/ясно, непогасно на весь край. (П. Усенко.) А надворі було хороше/прехороше! (І. Нечуй-Левицький.) Тепер усе по/іншому бринить. (А. Малишко.) Тільки вітряк виринає де/не/де з туману. (Леся Українка.) Калина у гаптованій сорочці із солов’єм зустрілась віч/на/віч. (Є. Гуцало.) Співуча душа виливалася піснею по/солов’їному. (І. Нечуй-Левицький.) Придесенський день в долині гасне, в хвилях низько/низько йдуть човни. (М. Стельмах.) В мене голочка слухняна, день/у/день працює зрана. (І. Кульська.) У нього все виходить шиворіт/навиворіт. Щоб жити по-дворянськи, працюй по-селянськи. (Нар. творч.)

* Пояснювальний диктант. Позначити в словах орфограму “Дефіс у прислівниках”.

І. Осіння вже пора по-вовчи закрадалась. (М. Рильський.) Коли став підкрадатися ранок до лісу по-лисячи, місяць гірко всміхався, над берегом обрію висячи. (Є. Гуцало.) У споминах блукаю хтозна-де. (І. Дубінін.) Вставайте, друзі, зрану-позарану на хліб та сіль, до чистої роси, до щебету пташиного з туману. (А. Малишко.) Люди з давніх-давен називають жнива трудовою вершиною літа. (Д. Луценко.) Зіходяться сусіди, шепочуть віч-на-віч. (А. Малишко.) Покиньмо скаржитись самі собі, на долю нарікати раз у раз. (Я. Купала.)

ІІ. Вже по-осінньому шепочуть між собою й хитають вітами в тривозі дерева. Та по-новому серце відчува осінніх днів наближення жорстоке, їх не прийма душа моя жива. Не сумуй! Ще нам сонце всміхнеться, по-весняному серце заб’ється. (В. Сосюра.) Та сон був короткий. Ранесенько-рано вже зникла рожевая мрія моя. (Леся Українка.) Там далеко-далеко вже зоря злотоброва крила ніжні простерла на примарні гаї. А на душі так тихо і прозоро, як навкруги, і синьо-синьо так. (В. Сосюра.) По-братерськи ми ділилися з тобою ковтком води, окопом і судьбою. (Б. Олійник.)

*Навчальний диктант. Визначити вставні слова.

Національний варіант мистецького стилю бароко в Україні часто-густо називають “козацьким”. Які є для цього підстави?

По-перше, саме козацтво того часу було носієм нового художнього смаку. По-друге, воно виступало в ролі основного і багатого замовника. По-третє, козацтво мало власне творче середовище. По-четверте, воно виступало творцем художніх цінностей. Серед них маємо козацькі думи, пісні, поеми, козацький танок, портрет, ікони, козацькі собори.

Тому козацькі часи в історії України називають добою Бароко (з великої літери, як Ренесанс, Просвітництво), маючи на увазі не лише мистецький стиль, а світовідчуття.

* Диктант із коментуванням. Позначити в словах орфограму “Дефіс у прислівниках”.

Не цвіти буйним цвітом, зелений катране! Тяжко-важко на серденьку, як вечір настане. (Нар. творч.) Ти туманься, тумане, рано-вранці, порану. (П. Усенко.) Давно колись малим хлоп’ям, бувало, дивлячись на зорі, я часто-часто прагнув сам між їх поринути в просторі. (В. Самійленко.) Повій, вітре, тишком-нишком над рум’яним білим личком. (С. Руданський.) Коли-не-коли у просвіт між хмарами визирало сонце і знову ховалось надовго. (А. Шиян.) І шумить холодний вітер, аж гуде. Жовте листячко тріпоче де-не-де. (К. Перелісна.)

ІІ. Закувала зозуленька в лузі на калині, тяжко-важко проживати на чужій чужині. (Нар. творч.) Хто вік по-божому прожив, ніколи зла і кривди не чинив, того до смерті будуть поважати. (Л. Глібов.) Озвався грім. І перший спалах віщий зустрівся із відлунням віч-на-віч. (М. Ткач.) Все ущухло враз, і стало тихо-тихо навкруги. (М. Вороний.) Задзвеніли струни ще ніжніш-ніжніш. (Олександр Олесь.) Де-не-де у вікнах світло янтаріє. Туман пливе низько-низько, пригорнись до серця близько. А навкруги все біло-біло… Дрімає сад. Зима, зима. (В. Сосюра.)

* Прочитати. Пояснити вживання і невживання дефіса у виділених словах.

Прожити б так, по-людськи і піти, прибравши для онуків поле миле. (Б. Олійник.) Пилом твоїм покритий, іду по людському полю, дорого під яворами, дорого під яворами! (А. Малишко.) Він за плугом ходив по батьківському полю. (Д. Павличко.) Привіт вам, Петрики, Марусі, Олі, Гриці! Тепер ви зветеся на повні імена, та ще по батькові, як, звісно, і годиться. (М. Рильський.) Не по батьковому прізвищу шана, а по власному розуму. У році дванадцять місяців, і кожен по-своєму вельможний. По своємуліжку простягай ніжку. Лінивого по розваленому паркану впізнаєш. Знати кобилу по линялому хвосту. І півень по своєму подвір’ю воєводою ходить. (Нар. творч.)

* Переписати прислів ‘ я, на місці крапок уставляючи пропущені прислівники.

Ти йому… , а він тобі… . У Луцьку все… . А… хоч на мить, але галопом. Ходить мовчки, а кусає… . Вдача овеча, … й мекече. Один збрехав, другий не розібрав, а третій… перебрехав. Панський собака… й гавка. Діло… волочиться, та покинути не хочеться. … і стара горіхів назбирає. До роботи…, а до танців мастак.

Народна творчість.

Для довідок. По – свійськи; по-свинськи. По-людськи. По-нашому. По-вовчи. По-овечи. По-своєму. По-панськи. Так-сяк. Мало-помалу. Сяк-так.

* Прочитати. Вказати іншомовні (латинські) фразеологізми, дібрати до кожного українські відповідники-прислівники (або синонімічні вирази, що включають прислівники).

Колеги, ми від теми відхилились, почнем аb ovo… (Леся Українка.) У салон-вагоні їде куховарка, візаві посол наш… (Олександр Олесь.) Гроза погримувала грізно, були ми з нею тет-а-тет. (Л. Костенко.) А ти, малий, ти завжди semper tiro, бери свій заступ весело і щиро, креши об кремінь десь до джерела. (А. Малишко.) Я підривник був… І не випадково… Бікфордів шнур. Sapienti sat… (М. Рильський.)

Словник. Аb ovo – спочатку (тобто починаючи з яйця, поскільки яйця подавалися завжди на початку обіду). Візаві – напроти. Тет-а-тет – наодинці, один на один, віч-на-віч. Semper tiro – завжди (вічно) учень. Sapienti sat – мудрому достатньо.

* Прочитати фразеологізми іншомовного походження, п ояснити значення кожного, по можливості, вживаючи прислівники. Два-три фразеологізми ввести до самостійно складених речень (усно).

Minimum minimorum (мінімум мініморум). Nota bene (нота бене). De facto (де факто). Роst factum (пост фактум). Ad litteram (ад літтерам). Non multa, sed multum (нон мульта, сед мультум). Volens-nolens (воленс-ноленс).

Словник. Minimum minimorum – якнайменше. Nota bene – відзнач особливо (певну частину тексту). De facto – фактично. Роst factum – пізніше (після здійснення певного факту). Ad litteram – буквально. Non multa, sed multum – коротко, але змістовно (небагато за обсягом, але багато за змістом). Volens-nolens – мимоволі, хоч-не хоч.

* Навчальний диктант.Вказані вчителем два-три прислівники розібрати як частини мови.

І. Проскочивши сусіднє село, ми під’їжджаємо до страшного болота. Воно і взимку дихає гнилим туманом. За часів татарських набігів тут ховалися люди.

Беремо трохи ліворуч, тоді санчата стрибають навмання по бездоріжжю. Незабаром під’їжджаємо до затканого памороззю гаю. Зіскакуємо, радісно підіймаючи голови. Над нами справді хтось розвішав диво, бо кожне прихоплене інеєм деревце насочилося сонцем і хвалиться червоними кетягами. Я, наче заворожений, роздивляюсь прибиті морозом кетяги. Вони нависають прямо над головою. Дядько Себастіян змовницьки мружиться.

Старі люди кажуть, що колись тут були несходимі болота. Колись напали на село ординці, сюди кинулось утікати весілля. Дівчата чимдуж кидались у твань і топилися у ній. Згодом на цьому місці виріс калиновий гай. Кажуть, улітку ця місцина озивається дівочими голосами. (За М. Стельмахом; 114 сл.)

ІІ. Тепер було видно, що новий учитель – чоловік непевний. По-перше, він днями сидів у школі з дітьми. По-друге, він тільки одежею відрізнявся від мужиків, бо розмовляв “по-мужицькому”. По-третє, він грав із школярами у м’яча, ганяючи наввипередки. По-четверте, він сам собі варив їжу та ще й у гурті з учнями. Нарешті, він ходив по лісах та луках, збираючи якісь квіти й камінці. Про цей останній пункт говорили, чи не ворожбит він який.

Учитель був неслухняний і неввічливий до начальства. Не задовольнившись з двох поламаних лавок і заліплених папером битих шибок, він вимагав, щоб було пороблено нові парти, засклено вікна і навіть пофарбовано стару класну дошку, на якій уже крейда не пише. Це доводило, що вчитель – чоловік баламутний. (За Б. Грінченком; 115 сл.)

V. Підбиття підсумків уроку.

V І. Домашнє завдання. Вправи 288, 291.