Філософія грошей

Філософія грошей – сенс існування грошей, що найповніше втілюється в їхній внутрішній (глибинній) сутності на різних етапах еволюції суспільства і виявляється в єдності всіх різноманітних і суперечливих форм їхнього розвитку в контексті вимог основних законів діалектики (передусім закону єдності і боротьби суперечностей). Ф. г. також пов’язана з процесом виникнення грошей і появою якісно нових форм вияву їх сутності в різних суспільно-економічних формаціях. Щодо цього виокремлюють такі основні точки зору. По-перше, сутність грошей

органічно пов’язана з їх виникненням у процесі тривалої еволюції різних форм вартості (простої, розгорнутої, загальної та грошової), а отже, пояснюється процесом розвитку товарного виробництва, тобто товарним походженням. Ця точка зору найповніше обгрунтована у марксистській теорії грошей. У даному разі гроші вважаються товаром особливого виду, який служить загальним еквівалентом для інших товарів, або є адекватним буттям мінової вартості всіх інших товарів, внаслідок чого він набуває властивостей особливого товару. Крім того, Маркс розглядав гроші як специфічний товар, з натуральною формою якого суспільно зливається еквівалентна форма. Проте з появою паперових, кредитних та електронних форм гроші поступово відривались від своєї товарної природи, що зумовлює появу інших точок зору на цю проблему. По-друге, функціональний підхід до визначення їх сутності, згідно з яким гроші розглядаються залежно від виконуваних ними функцій – як спеціально підібраний людьми інструмент для вирішення найважливіших проблем товарного виробництва. Так, К. Менгер розглядав гроші як єдиний визнаний усіма засіб обміну; Дж. Хікс стверджував, що гроші визначаються їх функціями; П. Самуельсон і В. Нордхаус трактують гроші як предмет, що служить загальноприйнятим засобом обміну або засобом платежу, як “штучну соціальну умовність”; Р. Барр – як засіб обміну, загальноприйнятий у даному платіжному співтоваристві; Е. Дж. Долан та Д. Е. Ліндсей – як актив, котрий служить засобом оплати, мірилом купівельної здатності; Л. Харріс – як суспільний феномен, або будь-який товар, який функціонує як засіб обігу, рахункова одиниця і засіб збереження вартості; С. Фішер, Р. Дорнбуш та Р. Шмаленді – як загальноприйнятий засіб платежу, який приймається в обмін за товари та послуги, а також при оплаті боргів; Ф. Мішкін – як “усе, що зазвичай приймається для оплати товарів і послуг, або повернення боргів”; К. Д. Кемпбелл та Е. Дж. Долан – як засіб оплати товарів і послуг, засіб вимірювання вартості, а також засіб збереження вартості. Проте внутрішню сутність грошей неможливо розкрити лише переліком їхніх функцій. Внутрішню сутність грошей можна з’ясувати з урахуванням вимог принципу суперечності – як конкретизації закону єдності і боротьби суперечностей у його гносеологічній функції, через призму предмета економічного дослідження. По-третє, найбільш абстрактні та здебільшого аморфні визначення сутності грошей, в яких не називаються їхні функції. Так, І. Фішер характеризує їх як будь-яку власність, що приймається всіма при обміні, а також документи, що засвідчують права на цю власність; Ф. Хайєк – як “континуум, в якому об’єкти з різним ступенем ліквідності і з різною цінністю (яка коливається незалежно одна від одної) і постійно переходять один в інший”; Р. Л. Сіллер і Д. Ван-Хуз – як “вільний, специфічний вид економічного блага або рідкісного товару”; Дж. Сакс і Ф. Ларрен – як систему фінансових активів з доволі специфічними характеристиками, що відрізняють їх від інших видів фінансових вимог. Як бачимо, західні економісти фіксують різну кількість функцій: одну (К. Менгер, Р. Барр називають функцію засобу обміну, І. Бернар, Ж.-К. Коллі – мірило мінових вартостей); дві (П. Самуельсон і В. Нордхаус); три (засіб оплати, мірило купівельної здатності та лічильну – одиниця бухгалтерського обліку – Е. Долан, Д. Ліндсей, Л. Харріс та ін.). Проте навіть за найповнішого з’ясування функцій грошей поза увагою авторів залишаються такі дві їхні важливі функції, як засіб накопичення скарбів і нагромадження, а також світові гроші. Західні вчені твердять про недоцільність виокремлення двох останніх функцій, оскільки вони похідні і повторюються у трьох попередніх. Такий підхід не можна визнати конструктивним, оскільки жодна з названих раніше трьох функцій не відтворює функції грошей як засобу нагромадження. Крім того, національні гроші лише приблизно у 20 країнах світу є повністю конвертованими і тому їх можна в основному ототожнювати зі світовими грошима. Водночас сутність грошей загалом (але не їх внутрішня глибинна сутність) комплексно розкривається у виконуваних грошима всіх п’яти функцій за умови їх субординації, зокрема визнання функції мірила вартості найважливішою, а відтак виокремлення функції засобу обігу та ін. Виокремлення цих двох функцій в їх взаємодії як базових відповідає вимогам принципу суперечності. Для того, щоб розкрити внутрішню сутність грошей згідно з вимогами принципу суперечності слід виділити в них матеріально-речовий зміст і суспільну форму. Так, у першому випадку таким змістом за умов золотого стандарту виступали золото і срібло, а до його утвердження (тобто розвитку основних форм вартості) – худоба, сіль, чай чи щось інше в різних народів. Суспільною формою грошей є їх здатність виражати виробничі відносини, насамперед відносини економічної власності між товаровиробниками у процесі купівлі-продажу (а отже, привласнення і відчуження) товарів. Тому К. Маркс називав гроші найбільш курсуючою власністю, але і власність розглядав не лише в юридичному аспекті (і не так спрощено, як визначав гроші І. Фішер), а й суспільну форму. Оскільки основою двох сторін товару є конкретна та абстрактна праця, які за умов товарного виробництва розвиваються відповідно у формі приватної і суспільної праці, то гроші виступають засобом вирішення суперечності між цими видами праці і таким чином виражають відносини між товаровиробниками, виробниками і споживачами не лише у сфері обміну, а й опосередковано у сфері безпосереднього виробництва. Відтак у процесі розвитку грошей, розгортання їх функцій вони як категорія капіталістичного товарного виробництва проникають у всі інші сфери суспільного відтворення, в т. ч. у сферу безпосереднього виробництва (але не лише опосередковано), виконують інтегративну роль між цими сферами, набувають ознак категорії відтворення, а отже, своєрідної синтезуючої функції. В сучасній економічній системі кожна із виконуваних грошима функцій наповнюється якісно новим змістом. Так, шляхом зіставлення реальних і запланованих витрат праці гроші у функції міри вартості використовуються як засіб контролю за мірою праці. Важливою закономірністю еволюції грошей за умов товарного виробництва (тобто упродовж бл. 7 тис. років) є перехід від одних форм грошей до інших залежно від критеріїв економічності, надійності та сфери розповсюдження у поєднанні зі здатністю грошей якнайкраще виконувати роль суспільної форми. Так, золото і срібло найкраще виконували роль загального еквівалента від початку V тис. до н. е. до початку XX ст., після чого розпочався період їх демонетизації. Найповніше неспроможність золота (як речового змісту) виконувати роль суспільної форми виявилась в передкризові 20- ті XX ст., коли до золотих резервів капіталістичних країн надходило в середньому на 25% золота менше, ніж до війни, внаслідок чого золоті запаси не могли задовольнити потреб внутрішнього та міжнародного обігу. Крім того, використання золота як засобу обігу не відповідало критерію економічності. Як представник золота паперові гроші почали використовувати в окремих країнах ще у XII ст. (в Китаї), але вони не відповідали критеріям надійності та розповсюджуваності, оскільки почали використовуватись в Росії лише 1769. Приблизно у XIV ст. розпочався процес їх поступового діалектичного заперечення кредитними (в т. ч. банкнотами – з середини XVII ст.) грошима, який завершився після остаточної демонетизації золота. Приблизно з середини XIX ст. з’явився ще один вид банківських грошей – депозити до запитання. З часу глобалізації економіки, тобто з 80-х XX ст., виникають електронні гроші, речовий зміст яких є найдосконалішим матеріально-речовим носієм для розвитку процесів глобалізації економічних відносин, передусім відносин економічної власності (див. Гроші електронні; Теорії та концепції майбутнього центральних банків). їх виникнення та розвиток значною мірою відповідає критерію економічності, оскільки із прийняттям 2004 у США Закону про електронні чеки витрати на паперовий чекооборот, які становили щорічно 30 млрд, значно скоротились. Опосередковано всі ці види неповноцінних грошей набувають товарної природи завдяки обслуговуванню ними обігу сукупної товарної маси згідно з вимогами законів грошового обігу (що забезпечується державним регулюванням цих процесів), примусового курсу держави, який є похідним від процесу монополізації нею емісії грошей та ін. Отже, глибинною внутрішньою сутністю грошей є діалектична взаємодія їхніх матеріально-речових носіїв і відносин економічної власності між різними суб’єктами на основі еквівалентності в межах окремих країн, а відтак – світового господарства в усіх сферах суспільного відтворення та форм вияву такої взаємодії в основних функціях у процесі еволюції товарного виробництва. Домінантною стороною такої взаємодії (взаємозумовленості, взаємопроникнення, взаємозаперечення та ін.) є суспільна форма, завдяки якій різні матеріально-речові носії грошей забезпечують виконання ними ролі загального еквівалента. Крім відносин економічної власності, з приводу функціонування і розвитку грошей виникають організаційно-економічні відносини (пов’язані з організацією та управлінням процесу обігу грошей), а також своєрідні техніко-економічні відносини, зумовлені особливостями їх розвитку в різних регіонах окремої країни, інтеграційних угруповань і світового господарства.