Тема 1. УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939-1945). ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА (1941-1945)
§ 4. АНТИНАЦИСТСЬКИЙ РУХ ОПОРУ
1.Форми і течії руху Опору. Колабораціонізм1.
Нацистський “новий порядок”, який грунтувався на винищувальній політиці окупантів, спричинив формування в Україні антинацистського руху Опору. У його основі, як і в інших країнах окупованої Європи, була природна потреба людей, які залишилися на окупованій території, захистити свої життєві цінності, зрештою, зберегти своє життя.
Рух Опору здійснювався в найрізноманітніших
З посиленням руху Опору український народ усе частіше й енергійніше вдавався до активних форм опору, якими були: антигітлерівське підпілля, партизанський і повстанський рухи.
Виникненню руху Опору сприяла неспроможність окупантів установити контроль над захопленими територіями. Для цього
Одночасно з рухом Опору в історії Європи відомо багато фактів співпраці з гітлерівським режимом. Це співробітництво мало різне ідейне підгрунтя та мотиви.
З приходом нацистських військ на територію України українські національні організації певний час співпрацювали з німецькими цивільними та військовими органами, сподіваючись на відродження державної незалежності України. Проте дуже швидко гітлерівці розвіяли їхні ілюзії.
За проголошення Української держави в червні 1941 р. лідери ОУН Степан Бандера та Ярослав Стецько були кинуті до концтабору, а бандерівці оголошені поза законом. Незважаючи на те, що послідовники Андрія Мельника лояльно ставилися до співробітництва з нацистським режимом, члени ОУН (621 чол.), насамперед мельниківці, які діяли в Києві та області, були розстріляні в Бабиному Яру.
Українські націоналісти прагнули використати співпрацю з німецьким вермахтом для створення українських збройних сил. Наслідком цього стало формування батальйонів “Нахтігаль”, “Роланд”, дивізії “Галичина”, а під кінець війни – Української національної армії (УНА), очоленої колишнім генерал-хорунжим армії УНР П. Шандруком.
1 Колабораціонізм – співпраця мешканців окупованої країни з окупантами під час Другої світової війни.
Розгортання руху Опору в Україні
Багато людей ставали на шлях колабораціонізму вимушено. Самоврядні громади міст і сіл, прагнучи забезпечити громадянський лад, часто самі зверталися до авторитетних осіб і громадських діячів і просили їх погодитися виконувати обов’язки міських і сільських голів, членів управ. Нерідко окупанти усували чи й страчували місцевих голів за нехтування інтересами Третього рейху. Так, першого бургомістра м. Києва професора О. Оглобліна було знято з посади вже через місяць після призначення за надмірну пропаганду української національної культури, а його наступника – професора В. Багазія – через чотири місяці розстріляно в Бабиному Яру.
Певна частина мешканців України ввійшла до складу допоміжної поліції, але виконувала свої громадські обов’язки без скоєння злочинів. Були й такі, що заплямували себе злочинами проти людства. Причинами виникнення колабораціонізму стали не лише стратегія виживання в умовах окупаційного режиму, антисемітизм, схильність до насильства, а й наслідки суспільного терору, розгорнутого в СРСР протягом 1930-х років: колективізація, голодомор, арешти та страти інтелігенції, депортації та терор проти західних українців напередодні війни, оголошення полонених червоноармійців зрадниками. Частина людей була дезорієнтована політикою співробітництва СРСР з нацистською Німеччиною протягом перших двох років Другої світової війни.
Історичний факт
Згідно з даними нацистського командування та оцінками російських істориків, загальна чисельність представників народів СРСР, які входили до збройних формувань Німеччини (вермахт, війська СС, поліція) (1941), становила: росіян – понад 300 тис., українців – 250 тис., білорусів – 70 тис., латишів – 150 тис., естонців – 90 тис., литовців – 50 тис., народів Середньої Азії – майже 70 тис., Північного Кавказу та Закавказзя – до 115 тис., інших народів – до 30 тис. (майже 1,2 млн осіб).
(2 votes, average: 2,50 out of 5)