ТЕМА ІІ ПРИРОДА І ЛЮДИНА: СИСТЕМНИЙ ПІДХІД
§ 8. Історичні етапи взаємодії суспільства і природи та їхні екологічні особливості
3 історії становлення людини.. Час появи людини на Планеті Земля різні вчені трактують по-різному і визначають двома, п’ятьма і десятьма мільйонами років. У 1960 р. англійський археолог Л. Лікі відкрив у районі Східної Африки рештки Людини вмілої віком понад 2 млн років. Пізніше на озері Рудольфа (Кенія) знайдено подібні рештки віком 5,5 млн років. Цю людину відносять до австралопітеків.
У 1891 р. на острові Ява
Етапи взаємодії суспільства і природи. Нині в соціальній екології існує кілька підходів до побудови історичної періодизації процесу зміни взаємостосунків між суспільством
1. Етап мисливсько-збиральницької культури.
2. Етап аграрної культури.
3. Етап індустріального суспільства.
4. Постіндустріальна епоха.
Мал. 15. Знаряддя праці первісних людей
Мисливсько-збиральницька культура. В епоху палеоліту (40-15 тис. років тому) основою існування первісного суспільства було полювання на великих тварин, яке супроводжувалося збиранням комах, молюсків, рослинної їжі тощо. Первісна людина брала від природи рівно стільки, скільки їй було необхідно для забезпечення харчування. Важливим чинником відділення людини від еволюції тваринного світу став перехід до виготовлення і постійного використання знарядь мисливства і праці (мал. 15). Це були ножі, пилки, свердла, скребла, рубила, молотки. Техніка виготовлення цих знарядь праці поступово вдосконалювалася.
Важливою відмінністю між людьми й іншими видами тварин було використання вогню. Близько 300 тис. років тому людина почала використовувати вогонь, що виникав від блискавок (чи через інші причини), а близько 150 тис. років тому вона навчилась його добувати. Використання вогню зробило людину менш залежною від кліматичних змін.
Первісна людина могла істотно регулювати чисельність окремих видів тварин, рослин, забруднювати продуктами життєдіяльності місця свого розселення. Однак загалом її взаємостосунки з природою були гармонійні. Леві-Брюль у своїй праці “Первісне мислення” відзначає, що між групами первісних людей і землею, на якій вони існували, встановились відносини співучасті, коли кожна соціальна група відчувала себе містично пов’язаною з тією чистиною території, на якій вона мешкає або якою пересувається.
Епоха аграрної культури. Це період, коли основою матеріального виробництва було землеробство і скотарство з моменту появи сільського господарства (близько 8 тис. років тому) до виникнення повноцінного промислового виробництва (середина XVIII ст. н. е.). Приручення тварин, перехід від мисливства до сільського господарства й осілого способу життя отримало назву неолітичної революції (мал. 16, 17).
З появою перших сільськогосподарських культур (гарбуза, гороху, квасолі, льону) можна вести мову про перші цивілізації, які виникли на Сході і змінили епоху варварства. Розвиток землеробства і скотарства зумовив істотні зміни в ландшафтах.
За оцінками демографів, в епоху землеробства значно зросла чисельність населення, його густота.
Мал. 16. Плуг. Винайдення плуга сприяло розвитку землеробства
Перші землероби і скотарі об’єднувалися в групи до 300, інколи 500 осіб. Зросла і тривалість життя людей. Основним регулятором тривалості життя були хвороби, які людині діставалися від тварин і через погіршення санітарно-гігієнічних умов проживання. Навколо поселень накопичувалися відходи, нечистоти, забруднювалися грунти і водойми, що сприяло поширенню збудників інфекцій. Істотної шкоди природному середовищу завдавало скотарство. Розведення домашніх тварин, їхнє скупчення в околицях населених пунктів, випас на обмежених ділянках призвели до деградації трав’яного покриву, лісово-чагарникових угруповань, розвитку процесів спустелення в ряді регіонів світу. Виникнення міських поселень у 4-3 тис. до н. е. сприяло концентрації населення, розвитку систем комунікацій, що істотно змінювало навколишню природу. Розпочався процес окультурення ландшафтів, який виявлявся у зміні їхньої структури, збідненні видової різноманітності, забрудненні водойм, грунтів, повітряного середовища.
В епоху античності в результаті посиленого антропогенного тиску на природні процеси відбулися помітні зміни негативного характеру багатьох регіонів світу: узбережжя Середземного моря, Месопотамії, Єгипту, Середньої Азії, Південно-Східної Азії, Центральної Америки тощо.
Останнім етапом у розвитку аграрної культури стала епоха феодалізму (V-VI ст. н. е.). Для неї характерною особливістю є широке використання у виробничих процесах природних енергетичних ресурсів – вітрових і водних. Вітрові й водні двигуни вперше були використані в млинах, на мануфактурах. Роль тяглової сили в господарських процесах виконують воли, коні, інші свійські тварини.
У цей період істотно змінюється світосприйняття людини, розуміння її місця й ролі в природному середовищі. Так, в епоху середньовіччя стали з’являтися перші законодавчі акти природоохоронного спрямування, які регулювали мисливство, оберігали водно-болотяні угіддя, озера, ліси.
Розвиток уявлень про Всесвіт сприяв формуванню нового тлумачення і розуміння людських відносин із природою. Розвиток географічного світогляду людства за великими географічними відкриттями і накопиченням значної кількості емпіричних знань потребували теоретичного узагальнення й осмислення. Однак природодослідження ще перебували під контролем релігійних догм.
Етап індустріального суспільства. Атрибутами нової індустріальної епохи спеціалісти вважають зародження машинного виробництва, яке спричинило різке зростання обсягів продукції, нових форм його організації (фабрик, заводів) і зростання рівня життя та чисельності населення. Свій відлік епоха індустріалізації веде з другої половини XVIII ст.
У цей період зростають обсяги видобутку корисних копалин (вугілля, залізної руди, кольорових металів, нафти і газу). У місцях промислових
Мал. 17. Один з найпростіших ткацьких верстатів
Розробок виникають фабричні поселення, формуються промислові центри, транспортні комунікації і транспортні засоби, що зрештою призводить до формування на місці природних ландшафтів їхніх модифікацій – антропогенних ландшафтів.
Широке залучення сільськогосподарських машин і механізмів сприяло інтенсифікації процесів сільськогосподарського виробництва. Це зумовило зростання обсягів виробництва продовольства і його здешевлення.
Концентрація населення в міських поселеннях призвела до розвитку масових епідемічних захворювань (грипу, черевного тифу, туберкульозу та ін.). Причиною цього є погіршення санітарно-гігієнічних умов проживання людей унаслідок різноманітних забруднень природного середовища, а також зростаюча ймовірність поширення захворювання за рахунок частіших контактів між людьми.
Кінець XVIII – початок XIX ст. вважають періодом небувалого розквіту природничих наук. Праці П. Палласа, К. Ліннея, Ж. Бюффона, А. Гумбольдта, Ч. Дарвіна, К. Рульє створили об’єктивні передумови зародження науки про взаємодію організмів із середовищем їхнього існування – екології. Цей період позначився накопиченням значної кількості даних про вплив людини на природу і природи на людину.
Період XX ст. характеризувався розширенням експансії людини в природі, заселенням усіх доступних для життя територій, відкриттям нових способів вивільнення і перетворення енергії, освоєнням навколоземного простору, небувалими темпами приросту населення. Якщо в 1920 р. Землю населяло 1,86 млрд осіб, у 1940 р. – 2,29, в 1960 р. – 3,05 млрд, в 2000 р. – понад 6 млрд, то за прогнозами на 2025 рік – понад 8 млрд осіб.
У XX ст. винайдено різноманітні антибактеріальні і противірусні препарати, розроблено способи запобігання багатьом інфекціям. Водночас з’явились нові інфекційні хвороби, які є наслідком забрудненого навколишнього середовища. Зросла кількість захворювань нервової системи, онкологічних, серцево-судинних.
У раціоні людини зросла частка м’ясної їжі, що має і негативні наслідки – погіршення роботи системи кровообігу. Значна кількість продуктів харчування містить шкідливі для людини речовини. Середовище проживання людини стало більш забрудненим, нездоровим, небезпечним.
Постіндустріальне суспільство. Сучасну епоху характеризують як ядерну, космічну, електронну, як етап переходу до інформаційної цивілізації. Це епоха домінування знань, інформації і переходу до гармонізації суспільства і природи.
Фундаментальною основою нового світогляду є концепція ноосфери як нової еволюційної стадії розвитку біосфери і людського суспільства. У ноосферну епоху людство має знайти спосіб, як відновити екологічну рівновагу на планеті, реалізувати стратегію безкризового розвитку суспільства і природи, а людина мусить взяти на себе всю повноту відповідальності за подальший збалансований розвиток.
З другої половини XX ст. науковий світ розробляє низку підходів до гармонійного співіснування суспільства з природою: стратегія меж росту, стратегія збалансованого розвитку, стратегія сталого розвитку.
Концепція сталого розвитку, проголошена Міжнародною конференцією ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро в 1992 p., стала стратегічним напрямом гармонійного розвитку світового співтовариства. Категорія “сталий розвиток” передбачає такий тип розвитку, який орієнтується на задоволення потреб нинішніх і прийдешніх поколінь. Основою сталого розвитку є людина з її правом на гармонійне життя з навколишнім середовищем. Це категорія правова, етична, моральна. Нею передбачається правова відповідальність людства перед наступними поколіннями за результати співіснування з природою; етичне (відповідальне) ставлення до всього живого; ненасильницьке гуманне ставлення до природи.
Аргументи і факти
Руйнування ландшафту в Південній Європі
Час | Форма впливу | Наслідки |
5000-4000 р. до н. е. | Перші викорчовування лісів у Давній Греції | Ерозія, обміління річок |
Близько 4000 р. до н. е. | Поява орних земель | Ерозія грунту |
До 750 р. до н. е. | Продовження винищення лісів | |
3 750 р. до н. е. | Колонізація Далмації греками | Перші поселення, винищення лісів під час їхнього облаштування |
3 229 р. до н. е. | Колонізація римлянами узбережжя Істрії | Інтенсивне переселення |
Початок н. е. | Інтенсивне розорювання у зоні римського впливу | Негативних наслідків майже немає, впорядковане землеробство |
500 р. н. е. | Руйнація селянських господарств | Ерозія грунту під час повеней і спадів води, обміління річок |
Переселення Народів | Покинуті орні землі у Південній Греції | |
580 р. н. е. | Слов’янське вторгнення, поселення у горбогірних районах | Випаси, збір листя на відгодівлю худоби, викорчовування, сильна деградація, ерозія |
До 1200 р. н. е. | Селянський устрій середньовіччя | Фаза регенерації |
3 1200 р. н. е. | Вирубка лісів на будівництво флоту | Негативні наслідки зростають |
XVI ст. | Розширення скотарства | Прогресуюча деградація земель |
XV-XIX ст. | Масове знищення лісів | |
1756 р. | Закон Грімані про заборону випасу кіз у лісових місцевостях, який постійно порушували | Прогрес нарощування пере – випасу території, знищення рослинності і зменшення щільності людських поселень |
До XX ст. | Продовження винищення лісів | Ерозія схилів, кам’янисті і скельні ландшафти |
XX ст. | Регіональні програми лісонасаджень | Насадження нехарактерних деревних видів на площах, що випасались |
ВИСНОВКИ
1. Людство в давці часи перебувало у більш-менш гармонійній єдності з природою. Нині людство дедалі більше виходить з-під влади природи, поступово порушуючи колишню гармонію природи своїх взаємостосунків.
2. Послідовно зростала інтенсивність перетворення природного середовища людиною, ускладнювались і зміцнювались взаємозв’язки суспільства і природи при поступовому відчуженні людини від природи
(1 votes, average: 5,00 out of 5)