Політологічний словник
Камю Альбер (.Albert Camus) (07.11.1913, Мондові, Алжир -04.01.1960, Вільблевен, Франція) – французький філософ – екзистенціаліст, письменник, публіцист, драматург, лауреат Нобелівської премії (1957). Народився в Алжирі в сім’ї сільськогосподарських працівників. Тут же здобув освіту (закінчив французький ліцей та університет) і почав свою творчу діяльність. З 1940 р. жив і працював у Франції. У роки Другої світової війни – учасник руху Опору у Франції, редактор (разом з Ж. П. Сартром) підпільного органу Опору – газети “Комба”
Як мислитель екзистенційного напряму К. пройшов шлях від нігілістичної “філософії абсурду” до моралістичного гуманізму. Відправна посилка світогляду Камю – трагічне переживання “смерті бога” в XX ст., яка означала для нього втрату метафізичного сенсу буття й життя людини. Спричинена занепадом християнства “боговтрата” знайшла втілення в агностичній епістемології К. (яка грунтувалась на прагненні до свідомо недосяжної останньої істини – благодаті), в його філософії історії (яка відкидала провіденціалізм і будь-які вчення про поступальне становлення
Етика К., що посідає центральне місце в його філософствуванні, близька до французької моралістики XVI – XVIII ст. На думку мислителя, досвід людського існування, який неминуче завершується смертю, призводить мислячу особистість до відкриття “абсурду” як остаточної правди свого існування на землі. Але ця істина має не обеззброювати, а навпаки – спонукати мужньо і гідно продовжувати жити всупереч вселенському “хаосу”.
К. – творець оригінального варіанта екзистенційної філософії, так званої філософії абсурду, вважав, що життя, позбавлене раціонального сенсу, є абсолютним, але ще не є приводом для відчаю або трагізму. Карамазівську тезу, “якщо Бога немає, то все дозволено” (Камю зазнав великого впливу Достоєвського) філософ тлумачить дещо своєрідно: “Все дозволено не означає, що ніщо не заборонено”. Звичайно, можна ліквідувати чуму так само, як і топити печі крематоріїв, бо обидві форми діяльності “дозволені” внаслідок своєї “однакової абсурдності”. Але “однакова абсурдність” зазначених альтернатив є такою лише при “раціональному” підході. Проте існує й інший – моральний (екзистенційний, але раціональний за природою) критерій, з позицій якого альтернативи далеко не рівноцінні.
Теза “абсурдності” життя, проголошена К. у “Міфі про Сізіфа” (1942), конкретизується вже на сторінках роману “Чума” (1942), герой якого щоденно й педантично лікує людей в охопленому епідемією чуми місті, чітко усвідомлюючи марність своєї діяльності. Необхідність (моральна) виконувати обов’язки всупереч їх “абсурдності”, з погляду раціонального “здорового глузду”, ще чіткіше проголошується в “Листах до німецького друга” (1944). Такий екзистенційно-романтичний “бунт” проти прагматично-раціональної повсякденності найвиразніше виявлений в есе “Бунтівна людина” (1931), в якому зроблено детальний аналіз ідеї бунту проти несправедливості людської долі. Ця праця багато в чому співзвучна світоглядному умонастрою Лесі Українки (“Contra spem spero”).
Досліджуючи проблеми сенсу буття загалом, сенсу життя людини, її свободи і прав, К. дійшов висновку, що світом керує якийсь сенс, а шлях до його пізнання полягає через розкриття суті бунту. Усвідомлення людини як людини, на його думку, приходить разом із бунтом. Останній розглядається як “справа людини, котра знає і твердо усвідомлює свої права”. К. виокремлював метафізичний та історичний бунт. Метафізичний бунт розглядав як повстання людини проти своєї долі і проти світового порядку. На його думку, “послідовний метафізичний бунт у прямому розумінні цього слова виникає лише наприкінці XVIII ст.”, хоча перші його зразки можна простежити ще в “епоху Прометея”. Спочатку вільнодумство ставить під сумнів Бога і висуває на перший план проблему справедливості. Але “якщо заперечуєш Бога, треба вбити короля”, його представника на землі. Раніше, скидаючи монарха, не заперечували самі принципи правління.
Спочатку К. проголошував єдиною достовірною цінністю повноту тілесного єднання з природою, а всі громадянські, духовні, моральні цінності заперечував і викривав. Але його участь у Русі Опору вплинула на переосмислення власного попереднього гасла “нічого не заборонено” й спонукала до захисту тези щодо розуміння певних обов’язків кожного перед “іншими”- ближніми й дальніми. У своїй філософії обов’язку К. намагався обгрунтувати певне “праведництво без бога”, яке спирається на заповіді християнського милосердя й протистоїть моральним вчинкам, зумовленим соціально-історичними чинниками. Тим самим К. відмежувався від ніцшеанства й відкрито виступив проти марксистської революційної моралі, віддаючи перевагу жертовності тих, хто “історії не робить, а переживає її напасті”.
К. не ставив перед собою мети створити нову етичну систему. Вивести етичні цінності з бунту неможливо, але завжди зрозуміло, проти чого він спрямований. “Я ненавиджу тільки катів”- ось найкоротше й найточніше визначення соціальної й моральної позиції К.
Найбільш відомими працями А. Камю вважаються: повість “Сторонній” (1942), філософське есе “Міф про Сізіфа” (1942), роман – притча “Чума” (1942), “Листи до німецького друга” (1944), “Бунтівна людина” (1951), повість “Падіння” (1956), книга розповідей “Вигнання і царство” (1957), а також “Шведські промови” (1958), проголошені з нагоди вручення видатному мислителю Нобелівської премії в 1957 р.
Камю А. Бунтующий человек. Философия. Политика. Искусство. – М., 1990; Руткевич А. Философия А. Камю / А. Камю. Бунтующий человек. – М., 1990; Фокин С. J1. Альбер Камю. Роман. Философия. Жизнь. – СПб., 1999; Современный экзистенциализм. – М., 1 966; Буткевич А. М. От Фрейда к Хайдеггеру. – М., 1985; Проблема человека в западной философии. – М., 1988; Философский энциклопедический словарь / Редкол.: С. С. Аверинцев, Э. А. Араб-Оглы, Л. Ф. Ильичев и др. – 2-е изд. – М., 1989; Філософія політики: Короткий енциклопедичний словник / Авт.-упоряд.: В. П. Андрущенко та ін. – К., 2002; Политологический словарь (http:// www. home, ricor. ru/ l_9/slovar. html); Социологический словарь / Сост О. М. Абрамова, А. Н. Рыжов; Ред. Л. Г. Судас (http:// www. chem. msu/su/rus/teaching/sociology/sozslov. html)/.
Г. Калінічева
(2 votes, average: 5,00 out of 5)