Тема
2 ПРОЦЕСИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ТВАРИН
& 43. Керівні системи організму
1. Регуляція життєдіяльності організму. Окремі системи органів організму не існують самостійно. Вони поєднуються та злагоджено працюють завдяки наявності регуляторних систем. Є два шляхи здійснення регуляції. Гуморальна регуляція відбувається завдяки передаванні спеціальних речовин. Нервова регуляція є наслідком передавання збудження, що має електричну природу, між клітинами.
Найархаїчнішою формою регуляції є передавання речовин між сусідніми клітинами.
2. Ендокринна регуляція. Унаслідок взаємодії різних тканин і органів у тварин у процесі еволюції виникла складна система гуморальної регуляції. Спочатку вона здійснювалася окремими клітинами (кишковопорожнинні), а пізніше розвивалися спеціальні органи ендокринної системи. Залози внутрішньої секреції (ендокринні) виділяють спеціальні речовини – гормони. Особливістю гормональної регуляції є відтермінованість і тривалість дії. Завдяки
У ракоподібних і комах ендокринна система відповідає насамперед за линяння (рис. 103, с. 42) і перетворення, регулює обмін речовин. Ендокринні залози в них розташовуються в передній частині тіла й пов’язані з нервовою системою. Так відбувається взаємозв’язок гуморальної та нервової регуляції.
Рис. 43.1. Найважливіші органи ендокринної системи ссавців (на прикладі собаки)
Найскладніше побудована ендокринна система хребетних (рис. 43.1). Регуляцію роботи цієї регуляторної системи здійснює гіпофіз. Цей орган міститься в головному мозку. Завдяки йому відбувається взаємодія нервової та ендокринної систем. Нервова регуляція впливає на гуморальну й навпаки. Гормони інших залоз (щитоподібної, підшлункової, надниркових залоз тощо) регулюють обмін речовин, впливають на реакції організму на зовнішні подразники. Статеві залози регулюють розвиток ознак статі та розмноження.
3. Нервова регуляція. На відміну від гуморальних механізмів, нервова система дає майже миттєву реакцію на зовнішні й внутрішні подразники. Вона побудована зі спеціалізованих клітин – нейронів (рис. 3.1, с. 12), що призначені для збирання й передавання інформації.
Чому нервове збудження поширується набагато швидше, ніж гуморальна дія ендокринної системи? Збудження передається від нейрона до нейрона майже миттєво, а поширення гормонів по організму залежить від руху транспортної рідини, що їх переносить.
Як здійснюється відповідь організму на подразнення? Прикладом є передавання збудження по рефлекторній дузі (рис. 43.2). У разі подразнення шкіри збуджуються чутливі нейрони, які сприймають інформацію про подразнення від рецепторів і передають її до центрів оброблення. Такі центри розташовані в місцях скупчення нейронів (гангліях чи мозку). Тут збудження через вставні нейрони передається на рухові, які спрямовують збудження на певний орган і викликають його реакцію – скорочення м’язів, виділення секретів залозами тощо.
4. Нервова система безхребетних. У гідри нервові клітини розташовані в зовнішньому шарі клітин і утворюють мережу (рис. 43.3). Такий тип нервової системи називається сітчастим.
Рис. 43.2. Схема рефлекторної дуги (на прикладі хребетних). Укол у палець (стимул) викликає реакцію (рух)
Рис. 43.3. Будова нервової системи представників різних груп безхребетних
Рис. 43.4. Схема будови нервової системи черевоногого
Молюска
Що буде, якщо доторкнутися до гідри голкою? Вона зіщулиться в грудочку. Нервові клітини поєднані з мускульними відростками шкірно-мускульних клітин (рис. 6.5, с. 26) і викликають їх скорочення. У медуз, спосіб життя яких є більш активним, у нервовій системі з’являються скупчення нейронів – ганглії, у яких проходить оброблення інформації від органів чуття (статоцистів і простих вічок) і вироблення відповіді на подразнення.
Під час еволюції нервової системи відбувалося скупчення нервових клітин у ганглії, які з’єднуються нервовими тяжами. У багатьох груп безхребетних у районі глотки утворюється навкологлоткове кільце.
В еволюційно просунутих груп (членистоногі, молюски) його називають “головним мозком”. Від нього беруть початок нервові стовбури. У кільчастих червів і членистоногих такі стовбури утворюють черевний нервовий ланцюг, ганглії якого є в кожному сегменті тіла.
Молюски мають розкидано-вузловий тип нервової системи. Вона включає ганглії, що з’єднані нервовими стовбурами (рис. 43.4).
Регуляторні системи узгоджують роботу систем органів цілого організму та його взаємодію з навколишнім середовищем. Гуморальна система складається з ендокринних залоз, що виробляють регуляторні речовини – гормони. Нервову систему утворюють з’єднані одна з одною клітини, що здатні передавати збудження. У кишковопорожнинних нервова система сітчастого типу, а в інших безхребетних складається з нервових стовбурів і гангліїв.
Г
Уморальна регуляція; нервова регуляція; ендокринна регуляція; гормони; гіпофіз; нервова система; рефлекторна дуга; ганглії.
1. Назвіть основні ознаки гуморальної регуляторної системи.
2. Чому дія нервової системи відбувається швидше за ендокринну?
3. Поміркуйте, як поширюватиметься нервове збудження по клітинах нервової системи гідри.
4. Поясніть, чому нервову систему, у якій з’явилися ганглії, уважають більш досконалою, ніж нервову систему сітчастого типу.
5. Імунна система як регуляторна система. Імунну систему також можна зарахувати до регуляторних. Основне її завдання – захист організму від чужорідних речовин і хвороботворних організмів, а також знищення пошкоджених клітин власного тіла. Отже, її робота спрямована на підтримання сталості внутрішнього складу організмів.
Імунна система тісно взаємодіє з іншими регуляторними системами. Так, поява в крові у відповідь на проникнення чужорідного агента особливих речовин – антитіл – запускає відповідь спочатку гуморальної, а потім і нервової систем. Вони, у свою чергу, запускають розвиток відповідних реакцій організму (підвищення температури тощо) і збільшення в крові кількості певних клітин імунної системи та їх дозрівання.
6. Вплив групи на розвиток. На роботу регуляторних систем організму може впливати життя в групі. На перший погляд, на рисунку 43.5 зображено два різні види коротковусих (рослиноїдних) прямокрилих. Насправді це личинки одного виду – пустельної сарани, що відрізняються фазами (варіантами) розвитку. Зелений колір має личинка, яка вела поодиноке життя. Вона майже не бачила представників свого виду й саме тому стане нічим не примітною поодинокою комахою.
Темний колір має личинка, яка постійно зустрічала своїх родичів. Це вплинуло на роботу її ендокринної системи. З такої личинки виведеться зграйна сарана. Величезні зграї такої сарани збираються разом і вирушають у мандри. Вони здатні перелітати через моря й пустелі. Опустившись на землю, винищують усю рослинність там, куди прилетіли (рис. 43.6).
Рис. 43.5. Дві фази (варіанти розвитку) пустельної сарани: поодинока (ліворуч); зграйна (праворуч)
Рис. 43.6. Приліт зграї сарани несе голод і опустелювання
(2 votes, average: 2,50 out of 5)