Концепція диспропорційності

Концепція диспропорційності – ідеї, твердження, концепції окремих учених, які вбачають причину економічних криз і циклічності виробництва в диспропорційності розвитку народного господарства. Вперше К. д. щодо часткових криз (криз окремих галузей, сфер, сукупності галузей) висунули Джон Мілль і Ж.-Б. Сей. Ж.-Б. Сей стверджував, що пропозиція породжує власний попит і в господарстві вони урівноважуються за всією сукупністю реальних товарів, тому можливі лише часткові кризи, спричинені надлишком товарів і відповідною нестачею інших, тобто частковою

диспропорційністю (див. Закон Сея). Цю концепцію підтримував Р. Гільфердінг, який називав диспропорцію між розвитком галузей з високою та низькою органічною будовою капіталу. М. Туган-Барановський доводив, що й виробництво не залежить від особистого споживання, а І підрозділ суспільного виробництва (виробництво засобів виробництва) – від II підрозділу (виробництво предметів споживання). Для реалізації суспільного продукту, на його думку, необхідна лише пропорційність між різними галузями народного
господарства, якої може бути досягнуто за рахунок зростання першої підгрупи І підрозділу, незалежно від обсягів особистого споживання. Єдиною перешкодою, стверджував учений, є диспропорційність розподілу суспільного виробництва, нестача суспільного попиту на предмети споживання. Цю ідею М. Тугана-Барановського значною мірою спростував французький економіст А. Афтальон, який на значному фактичному матеріалі довів залежність циклічних коливань випуску елементів основного капіталу від виробництва предметів споживання. Поділяючи погляди М. Тугана-Барановського щодо головної причини циклічних коливань, Й. Шумпетер, зокрема, вважав диспропорції в сукупному суспільному продукті наслідком коливань виробництва основного капіталу й водночас намагався обгрунтувати різні види концепції інвестиційного циклу. Основною диспропорцією, яка зумовлює сучасні кризи, представники неокласичного напряму економічної теорії називають диспропорцію між кінцевим суспільним продуктом і сукупними витратами, до яких, крім витрат на споживання товарів і послуг, відносять і валові інвестиції. У К. д. основну причину економічних криз підмінено однією з її похідних форм – суперечністю між виробництвом і споживанням, між виробництвом і розподілом тощо. Методологічно такі підходи означають відсутність системного бачення проблеми, позаісторичний підхід та ін.




Концепція диспропорційності