Концепція соціального обміну

Концепція соціального обміну – сукупність принципів, ідей і положень, згідно з якими обмін – це соціальна поведінка людей і взаємодія між ними в різних соціальних системах, за якого діяльність однієї людини стимулює або стримує діяльність іншої з метою отримання вигоди. Основною функцією соціального обміну є створення між суб’єктами атмосфери довіри на основі свободи вибору в різних соціальних системах. Такий обмін зумовлений способами вирівнювання винагороди і витрат. Стимулюванням вважається винагорода, а вигода – вираження

оплати і винагороди у матеріальній, духовній чи іншій формах. Основними принципами процесу соціального обміну, на думку П. Блау, є такі: 1) залежно від розміру вигоди, отримуваної однією особою від іншої, буде здійснюватись відповідний вид діяльності; 2) із збільшенням кількості винагород людини при обміні з іншою ймовірність наступних актів такого обміну зростає; 3) з наближенням часу винагороди ціна певного виду діяльності та ймовірність його здійснення знижується; 4) у такому обміні поступово зростає
значення соціальних цінностей і норм. Процес регулювання таких обмінних угод базується на особистій доцільності, взаємовигоді та взаємоефективності, єдності, взаємоузгодженості оплати та винагороди тощо. Основними недоліками К. с. о. є: 1) суто меркантильний підхід до сутності людини, оскільки в цій концепції стверджується, що кожна людина намагається отримати від контактів з іншою людиною вигоду; 2) сповідування мінової концепції та домінуючої ролі ринкових відносин у зміцненні демократичних цінностей суспільства; 3) дотримання постулатів концепції граничної корисності, в т. ч. суб’єктивно-психологічний підхід до проблеми; 4) антиісторичний підхід до сутності людини.




Концепція соціального обміну