Політологічний словник
Лідерство політичне – 1) механізм групової інтеграції, який об’єднує дії навколо особи чи певного угруповання, які відіграють роль керівника; 2) процес взаємодії угруповання авторитетних людей, котрі наділені реальною владою і здійснюють легітимний вплив на суспільство або окрему його частину на основі добровільно отриманих політико – владних повноважень і прав значної частини громадян. Тип Л. п. пов’язаний з природою суспільно-політичного ладу, характером лідерського угруповання і конкретно-історичною
Проблема Л. п. привертала до себе увагу протягом усієї людської цивілізації. Вона була у полі зору Геродота, Плутарха, Светонія, багатьох філософів, Макіавеллі, мислителів епохи Відродження, французьких просвітителів, теоретиків марксизму. Волюнтаристське розуміння Л. п. у суспільствознавстві розвивали Т. Карлейль і Р. Емерсон. Для Ф. Ніцше прагнення до лідерського панування – прояв “творчого інстинкту”, а лідер має право третирувати мораль
У сучасній політології Л. п. не має однозначного тлумачення, хоча в численних концепціях воно трактується як загальний феномен. Найвдалішою є класифікація Л. п., запропонована Р. Стогділлом у праці “Керівництво з лідерства”, де він об’єднав усі означення цього феномену в 11 груп. Згідно з цією класифікацією Л. п. позначається як: 1) центр групових процесів, коли лідерство є суттю вищості одного чи кількох індивідів над іншими членами групи, яке виявляється в процесі керівництва ними; 2) виявлення особистісних рис, коли наявний односторонній вплив; 3) мистецтво досягнення згоди, коли під час управління досягається максимальне співробітництво за мінімальних розбіжностей; 4) дія і поведінка, коли лідерська поведінка виступає своєрідною координацією в управлінні; 5) інструмент досягнення мети або результату, коли лідер згуртовує однодумців і мотивує їх рух до результату; 6) взаємодія, коли наявний ефект групових дій, а завдання виконуються не тому, що так треба, а за бажанням; 7) уміння переконувати, коли управління здійснюється за допомогою сили переконання та спонукання, мистецтва знання людської природи; 8) здійснення впливу, коли лідер словом впливає на поведінку свого оточення або мас, спонукаючи їх до досягнення певного результату; 9) відносини влади, коли лідер чинить максимальний тиск на послідовників за мінімального їх опору; 10) диференціація ролей, коли кожний член організації та суспільства займає певне місце у системі соціально-політичних відносин, а лідер повинен домагатися досягнення взаємного впливу; 11) ініціація або запровадження структури, коли управління визначається як активний процес, що породжує та підтримує рольову структуру, а роль лідера посилюється у процесі структурування взаємовідносин між людьми та їх діяльністю. Таким чином, Л. п. багатолике – це процес, який відбувається в різних соціально-політичних колективах і в суспільстві загалом. Л. п. тісно пов’язане з політичною ситуацією, в якій відбувається цей процес. До основних характеристик ситуації належать: а) структура міжособистісних відносин усередині політичної організації; б) властивості, притаманні цій організації;
В) риси тієї культури чи структури, до якої належать члени організації; г) внутрішні та зовнішні умови, за яких організація існує; д) реакція кожного члена організації на цінності та відносини, які вони створюють. Наукові дослідження світової і вітчизняної політології дають змогу зробити висновки: 1) взаємозв’язок, взаємодія і взаємовпливовість основних елементів лідерства (лідер, послідовники, середовище і завдання) є обов’язковою потребою; 2) лідерство не може бути лише набором особистих якостей та здібностей керівників, а є особливим видом міжособистісних відносин; 3) лідерство пов’язане з роллю, яку виконують представники керівництва у певній суспільно-політичній системі; 4) з лідерством асоціюються лише свідомі та навмисні впливи; 5) процес лідерства має динамічний характер. Для кожної історичної епохи, кожного етапу суспільного розвитку, як і для кожної політичної системи й політичного режиму, властиві свої особливості й методи формування Л. п. Триває цей процес і в політичному житті сучасної України.
Ашин Г. К. Политическое лидерство: оптимальный стиль // Общественные науки и современность. – 1993. – № 2; Кудряшово Е. В. Лидер и лидерство. – Архангельск, 1996; Пахарев А. Д. Политическое лидерство и лидеры. – К., 2001; Пахарев А. Д. Політичне лідерство в Україні. Пострадянська доба // Наукові записки ІПіЕНД HAH України. – Вип. 5. – К., 1998.; Політологічний енциклопедичний словник. – К., 1997; Современная западная социология: Словарь. – М., 1990.
А. Пахарев
(1 votes, average: 5,00 out of 5)