Стилістика української мови
Мовні й позамовні основи мовленнєвої культури
Мовленнєва культура окремої особи і всього народу, її зміст і рівень розвитку визначаються двома основними чинниками:
– станом і багатством мови (у конкретний період функціонування);
– позамовними обставинами, рівнем, сутністю життя народу, передусім його освічених верств.
Довершеність усного й писемного мовлення окремої особи в межах кожного із стилів мови залежить від обсягу і глибини знань нею мови, функціональних спроможностей мовних
Мовці прагнуть до якомога грунтовнішого осмислення, пізнання мови і найповнішого її застосування у власному мовленні. Особливо ретельно й по – професійному вибагливо ставляться до цього ті, кому не байдужий стан мови і її культура (класики вітчизняної літератури, учені, журналісти та ін.). Учені – філологи досліджують особливості й комунікативні можливості мовлення, зокрема з’ясовують, яке мовлення має статус точного, багатого, стислого, образного тощо. Отже, рівень
Мовлення тісно пов’язане з мисленням. Від обширу і глибини мислення залежить його вияв у мовленні, і навпаки: виявлені під час мовлення знання мови відображають мислення мовця.
Розумово-мовленнєва діяльність людини своєрідно реалізується в усіх складниках мови, передусім у словах і реченнях. Словом когось або щось називають (номінативна мовна одиниця), реченням чи еквівалентом (замінником) речення що-небудь виражають – розповідь, питання чи спонукання (комунікативні мовні одиниці). Слово завжди фіксує певний елемент дійсності, навіть якщо він ірреальний, фантастичний.
Кожен комунікативно-мовленнєвий акт являє собою двоєдине комплексне явище, процес, у якому своєрідно поєднуються такі реалії, як особа, котра висловлюється, і позамовні чинники. У цьому процесі прийнято виокремлювати:
– мовлення адресанта (того, хто висловлюється) і мовлення адресата (того, хто сприймає висловлення адресанта і відповідно реагує на нього). Мовець завжди зацікавлений у тому, щоб сказане чи написане ним за всіма параметрами було сприйняте іншими найповніше;
– конкретні умови життя особи, якою реалізується мовлення.
Мовлення залежить від певних об’єктивних і суб’єктивних обставин, причин. Об’єктивні обставини індивідуального мовлення, спілкування з іншими – це час і місце мовлення, його спричиненість, спосіб вияву, умови реалізації і мета. До об’єктивних чинників мовлення належить і його стильова сутність, зорієнтованість. Мовлення буває повністю або тільки в основному побутовим, або науковим, офіційно-діловим, художнім, епістолярним, або конфесійним, а в межах кожного із стилів мови також і більш чи менш урочистим, офіційним, фамільярним, гумористичним, інтимно-ласкавим або сатиричним, саркастичним. І хоча об’єктивні обставини домінують у всіх процесах висловлювання, мовлення дуже вагомо залежить і від суб’єктивних чинників, від кожного мовця, його освіченості, знання ним мови як системи і від певних реалій життя.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)