Національне споживання

Національне споживання – використання предметів природи та результатів виробництва з метою задоволення раціональних потреб людини, колективу і суспільства. Основними видами Н. с. є виробниче і невиробниче (див. Споживання). Джерелом Н. с. є національний дохід, який поділяється на фонд нагромадження і фонд споживання. З останнього формуються суспільні фонди споживання, кошти з яких спрямовуються на розвиток освіти, охорони здоров’я, закладів культури, соціальне забезпечення та ін., а також на утримання непрацездатних, органів державного

управління, армії. Такі фонди прискореними темпами розвивались в СРСР, існують вони нині у розвинених країнах світу. Н. с. покликане задовольняти фізіологічні, духовні та соціальні потреби, завдяки чому формується соціобіологічна сутність людини. Закономірністю розвитку передових країн світу у цій сфері є те, що із зростанням доходів частка на харчування повинна зменшуватися, а на інші потреби – зростати. В СРСР рівень споживання загалом був приблизно у п’ять разів нижчий, ніж у США, проте забезпечував
необхідною кількістю ккал усі групи населення, причому на споживання витрачалось бл. 32% доходів сім’ї, отже, за критеріями ООН, такі сім’ї не належали до бідних. У 1990 рівень і структура споживання в Україні істотно погіршилися: середня кількість ккал на одну людину становила у 2000 2505 (приблизно на 1200 ккал менше), що означало початок процесу голодування, а отже, виснаження організму і стало основним чинником демографічної кризи. Різко скоротилося духовне споживання (див. Духовне виробництво). Значно погіршилося в Україні соціальне споживання, яке задовольняє соціальні потреби, що консолідують націю, формують дух народу, патріотизм, забезпечують правовий і соціальний захист громадян. Споживання населенням матеріальних благ і послуг 1989 в Україні (без алкогольних напоїв) становило 86 млрд крб. національний дохід – 106 млрд крб, 2000 кінцеві споживчі витрати становили 128, 2003 – 204 млрд грн.




Національне споживання