Розділ 1. РОСЛИНИ
Тема 2. РОЗМНОЖЕННЯ Й РОЗВИТОК РОСЛИН
§ 16. НЕСТАТЕВЕ РОЗМНОЖЕННЯ РОСЛИН
Завдяки розмноженню рослини здатні відтворювати собі подібних, що забезпечує існування виду у просторі й часі. У разі втрати цієї здатності вид приречений на вимирання.
Ви вже знаєте з курсу природознавства, що для рослин характерні два способи розмноження: нестатеве і статеве.
При нестатевому розмноженні новий організм розвивається з однієї або кількох (іноді багатьох) клітин материнського організму. Нестатеве розмноження в рослин
Розмноження спорами. При цьому способі нестатевого розмноження на материнській рослині утворюються спеціальні клітини або групи клітин, укриті захисною оболонкою – спори. Дозрілі спори розносяться вітром, водою, тваринами. У водних рослин (водоростей) спори мають джгутики, активно рухаються. Такі спори називають зооспорами. При наявності сприятливих умов із спори розвивається нова рослина.
Під вегетативним розмноженням розуміють тип нестатевого розмноження, при якому з вегетативних органів материнського організму (або їх видозмін) утворюються нові
Природне вегетативне розмноження. У природі рослини вегетативно розмножуються відводками, виводковими бруньками, кореневими паростками, кореневищами, бульбами, цибулинами тощо (мал. 41).
Мал. 41. Вегетативне розмноження:
1 – вусами; 2 – кореневищами; 3 – бульбами; 4 – відводками;
5 – стебловими живцями; 6 – щепленням; 7 – виводковими бруньками;
8 – кореневими живцями
Розмноження рослин за допомогою виводкових бруньок характерне для мохів, папоротей та інших рослин, які ростуть у вологих місцях. Наприклад, у мохів-печіночників виводкові бруньки формуються у спеціальних келихоподібних утвореннях – кошиках. Потрапивши на вологий грунт, виводкові бруньки проростають і утворюють нові рослини. Своєрідне пристосування до вегетативного розмноження має рослина тонконіг бульбистий. У нього в основі нижніх міжвузлів і в суцвіттях розвиваються маленькі виводкові бруньки, за допомогою яких тонконіг розмножується. Такі ж бруньки, видозмінені в цибулинки, утворюються і в піхвах листків лілій.
Деякі рослини розмножуються кореневими паростками. Кореневі паростки розвиваються з додаткових бруньок, які закладаються на корені. Таким способом розмножуються шипшина, біла акація, ожина, хрін.
Вегетативно рослини розмножуються також за допомогою пагонів. Вони можуть бути наземними або підземними. Вуса – наземні повзучі пагони – стелячись по землі, утворюють у вузлах додаткові корені та вертикальні пагони, вкриті листками (мал. 41). Такий спосіб розмноження властивий суниці, костяниці, перстачу повзучому.
Серед підземних пагонів, за допомогою яких рослини розмножуються вегетативно, є кореневища, бульби, цибулини (мал. 41). Кореневищами розмножуються трав’янисті багаторічні рослини (пирій, валеріана). Рідше кореневищами розмножуються кущі (обліпиха). Бульби також є органами вегетативного розмноження. Бульби розвиваються в грунті. До рослин, які розмножуються бульбами, належать картопля, топінамбур. У цибулі, тюльпана, лілії, нарциса органом вегетативного розмноження є цибулина.
Штучне вегетативне розмноження. У практиці сільськогосподарського виробництва і декоративного садівництва людина застосовує різні способи вегетативного розмноження. Розглянемо деякі з них.
Більшість рослин можна розмножувати живцюванням, тобто частинами кореня, стебла, листка.
За характером формування живці бувають зимові й літні. Наприклад, вегетативне розмноження троянди, бузини, винограду, смородини, агрусу та інших рослин здебільшого проводять зимовими живцями (без листя); бегонії, глоксинії – літніми.
Мал. 42. Щеплення брунькою (послідовність операцій)
Стебловими живцями (літній пагін із листками) розмножують смородину, виноград. Для цього готують однорічні здерев’янілі живці довжиною 25-30 см і садять у підготовлений грунт. Живці розташовують похило до горизонту в напрямку на південь.
Листковими живцями розмножують ті рослини, які на листках можуть формувати і додаткові корені, і пагони (бегонія королівська, фіалка узамбарська, сансев’єра). Для розмноження листковими живцями можна брати як цілі листки, так і їх частини.
Кореневими живцями розмножують малину, сливу, вишню, айву та інші плодові рослини. Живці 1-3-річних рослин довжиною 5-15 см висаджують у грунт навесні.
Нерідко рослини розмножуються відводками. Для цього нижні гілки материнської рослини пригинають і прикривають їх вологою землею. Після вкорінення рослини її відокремлюють і пересаджують на постійне місце. Відводками можна розмножувати виноград, агрус, смородину, калину та інші рослини.
Щеплення – один із способів вегетативного розмноження рослин, яке широко застосовують у садівництві. Це пересаджування частин однієї рослини на іншу з подальшим зрощуванням їх між собою.
Рослину, з якої беруть живець, називають прищепою, а рослину, до якої прищеплюють, – підщепою. Підщепа має власний корінь, на ньому і розвивається прищеплена рослина.
Існує близько 100 способів щеплення. Серед них розрізняють: щеплення шляхом зближення, щеплення живцем і окулірування.
Щеплення шляхом зближення потребує, щоб підщепа і прищепа росли поруч. Цю операцію проводять у період активного сокоруху. У місцях зіткнення гілок, відібраних для щеплення, знімають ділянки кори з невеликою кількістю деревини однакового розміру як на прищепі, так і на підщепі. Оголені ділянки прищепи й підщепи з’єднують між собою і накладають пов’язку. Після їх зрощення прищепу відокремлюють від материнської рослини. Брунька, яка розвиватиметься з прищепи, повністю переходить на кореневе живлення підщепи.
Щеплення живцем. Щоб провести таке щеплення, готують живці з однорічних пагонів, на кожному з яких повинно бути не менше 2-3 бруньок. Способи щеплення живцем різноманітні. Якщо товщина прищепи і підщепи однакова, то їх зрощують копулюванням. При такому способі на прищепі і підщепі роблять косі зрізи гострим ножем. Зону копулювання міцно обв’язують, а щілини замазують садовим варом.
Окулірування становить 90-95 % усіх видів щеплення (мал. 42). Воно полягає в тому, що прищепою при цьому є не живець, а брунька з частиною деревини. З пересадженої бруньки буде розвиватися новий пагін. Окулірують переважно на дичках, які мають добре розвинену кореневу систему, але це можна робити і на культурних підщепах.