КОРМОВІ ТРАВИ
9.3. БАГАТОРІЧНІ ТРАВИ
9.3.2. БАГАТОРІЧНІ ЗЛАКОВІ ТРАВИ
9.3.2.9. НОВІ КОРМОВІ КУЛЬТУРИ
У сільському господарстві нашої країни кількість кормових культур збільшується за рахунок використання рослин дикорослої флори. Нові культури відзначаються багатьма цінними господарсько-біологічними властивостями, високою продуктивністю і значним вмістом білка в зеленій масі. Багато з них дають високі врожаї протягом десяти і більше років.
Останнім часом у багатьох науково-дослідних установах вивчають біологічні особливості
БОРЩІВНИК СОСНОВСЬКОГО (Heracleum Sosnowskyi) – багаторічна рослина родини Селерових. Росте в усіх природних зонах України. Із усіх видів найперспективніший для вирощування на силос. Так, в умовах Київської і Житомирської областей урожайність зеленої маси становить 650-1200 ц/га, а на дослідному полі Інституту кормів УААН – 730-1120 ц/га.
Борщівник Сосновського – монокарпічна рослина. Цикл його розвитку триває два-сім і більше років. Цвіте тільки один раз, утворює
Корінь борщівника стрижневий, м’ясистий, розгалужений. Стебло округле, повне, заввишки 2-3,5 м. Довжина листків досягає 1,5-2 м. Рослина зимостійка, витримує морози до 20-25 °С. Насіння проростає за температури 2-З °С. Добрий медонос.
Зелена маса в перерахунку на суху речовину містить 15-17% протеїну, 3-5 жиру, 18-20 вуглеводів, 10-12% золи і багато вітамінів. Завдяки високому вмісту цукрів у зеленій масі (18-23%) він є добрим компонентом для силосування з рослинами, які погано силосуються.
Сіють борщівник на ділянках поза сівозміною, удобрених органічними (30-50 т/га гною) і повним мінеральним (60-90 кг/га діючої речовини) добривами. Кислі грунти вапнують. Висівають його восени (в жовтні) або рано навесні широкорядним способом з шириною міжрядь 60-70 см. Для весняної сівби насіння стратифікують упродовж 60-90 діб за температури 3-5 °С. Норма висіву – 16-20 кг/га. Насіння загортають на глибину 2-3 см. Для сівби використовують насіння поточного року, оскільки після дворічного зберігання воно повністю втрачає схожість.
Щороку навесні вносять мінеральні добрива (60-90 кг/га діючої речовини). Під час вегетації розпушують міжряддя і вносять аміачну селітру (1 – 1,5 ц/га). Борщівник з урожаєм зеленої маси 500 ц/га виносить з грунту 212 кг калію, 125 азоту, 29 фосфору і 75 кг кальцію. Врожайність насіння на четвертому-п’ятому році життя становить 5-7 ц/га.
Зелену масу борщівника збирають на силос до початку цвітіння силосними комбайнами СК-2,6 або косаркою-подрібнювачем КІР-1,5Б.
Сік борщівника містить біологічно активні речовини (фурокумарин), які при попаданні на шкіру спричинюють почервоніння й опіки. Тому під час догляду за посівами, збирання й силосування зеленої маси потрібно працювати в одязі, а на руки одягати рукавиці. У науково-дослідних установах ведеться робота з виведення сортів борщівника, що не містять фурокумарину.
ГІРЧАК ВЕЙРІХА (Polygonum Weyrichii Fr. Schm.) належить до родини Гречкових. Стебло заввишки 150-250 см, листя велике, знизу опушене. Коренева система добре розвинена. Плід – тригранний горішок. Маса 1000 насінин 2-4 г. Рослина вологолюбна і холодостійка. Збирають по 500-600 ц/га зеленої маси, в якій міститься багато протеїну та аскорбінової кислоти. Зелену масу гірчака силосують з іншими культурами, які містять багато цукрів, і використовують її для виготовлення трав’яного борошна. Так, 100 кг силосу його відповідають 15-16 кормовим одиницям, а на одну кормову одиницю припадає до 150 г і більше протеїну.
Вирощують гірчак поза сівозміною. Високі врожаї його збирають при внесенні органічних і мінеральних добрив. У дослідах ТСГА після внесення 60 т/га гною і повного мінерального добрива (N60P60K60) в середньому за чотири роки зібрали по 605 ц/га зеленої маси.
Висівають гірчак пізно восени, перед настанням морозів, з шириною міжрядь 60- 70 см і нормою висіву 4-6 кг/га. Глибина загортання насіння становить 1,5-2 см. У перший рік рослини ростуть повільно, тому проводять міжрядні обробітки і застосовують гербіциди для знищення бур’янів. Посіви кожного року удобрюють та обробляють міжряддя. Зелену масу збирають упродовж шести-семи років.
Оптимальним строком збирання гірчака на силос є фаза масового цвітіння, а для виготовлення трав’яного борошна – бутонізації.
ЖИВОКІСТ ШОРСТКИЙ (Symphytum asperum Lepech.) належить до родини Шорстколистих. Росте швидко, досягаючи висоти 1,5-2 м. Починаючи з другого року життя, збирають по два-три укоси. Урожайність зеленої маси становить 200-500, а на зрошуваних землях – до 1000 ц/га. У фазі цвітіння містить 14-15% протеїну. Зелену масу живокосту використовують для виготовлення силосу, трав’яного борошна, а також згодовують свиням, вівцям і свійській птиці: 100 кг зеленої маси відповідають 15 кормовим одиницям, а на кожну кормову одиницю припадає понад 200 г перетравного протеїну.
Живокіст – вологолюбна і холодостійка культура. Вирощують його на запільних ділянках з родючими грунтами. Під оранку вносять 40-60 т/га гною і повне мінеральне добриво (N60-90P60-90К60-90). Висівають під зиму. Норма висіву насіння з міжряддями 45-70 см становить 8-10 кг/га. Насіння загортають на глибину 2-3 см. Розпушують міжряддя навесні та після скошування. Розмножують його також вегетативно – стебловими живцями або відрізками коренів 8-10 см завдовжки. Живці висаджують у міжряддя 70 см з відстанню в рядках 30-40 см.
На силос травостій живокосту скошують у період масового цвітіння, а на зелений корм і для виготовлення трав’яного борошна – раніше – до початку цвітіння. Насіння збирають у кілька строків у міру його достигання.
КОЗЛЯТНИК СХІДНИЙ (Galega оrientalis L.) – багаторічна бобова трава. Дикорослі види трапляються на Кавказі. Стебло його розгалужене, 80-100 см заввишки. Квітки світло-блакитні, зібрані в щільні китиці. Листки непарноперисті. Козлятник має високі кормові якості, його добре поїдають тварини.
Зелена маса козлятнику під час збирання у фазі цвітіння в перерахунку на суху речовину містить 25-30% протеїну і 33-36% безазотистих екстрактивних речовин: 100 кг зеленої маси його відповідають 24 кормовим одиницям, а на кожну з них припадає 115-160 г перетравного протеїну.
Зелену масу силосують з кукурудзою та іншими культурами та використовують для виготовлення трав’яного борошна.
Порівняно з конюшиною лучною козлятник більш зимо – і посухостійка рослина. На різних грунтах з невисокою кислотністю досить урожайний – до 400-600 ц/га зеленої маси. За сприятливих умов на родючих ділянках, добре забезпечених вологою, козлятник східний росте у чистих посівах і в травосумішках до десяти років і більше.
Висівають козлятник рядковим способом із нормою висіву 25-30 кг/га. Насіння загортають на глибину 1,5-2 см. Козлятник добре росте на удобрених грунтах, тому щороку наприкінці літа на його посівах вносять фосфорно-калійні добрива (Р40-60К40-60).
На початку цвітіння козлятник містить найбільше поживних речовин, тому його скошують у цей період. За літо мають два-чотири укоси. Зелену масу козлятника скошують на висоті 8-10 см, що сприяє доброму відростанню.
КАТРАН СЕРЦЕЛИСТИЙ (Grambe cardifolia L.) – багаторічна рослина родини Капустяних. Суха речовина його містить 20- 22% протеїну та значну кількість каротину й аскорбінової кислоти. До складу білка входить багато незамінних амінокислот.
Стебло катрану розгалужене, високе (1,5-2,5 м). Коренева система складається з головного м’ясистого кореня, що заглиблюється в грунт до 3 м, і бічних корінців. Маса 1000 плодів -30-35 г, урожайність насіння – 13-15 ц/га. Катран – холодостійка культура. В Україні його вирощують у лісостепових і поліських районах. На Київській дослідній станції тваринництва (Терезіно) врожайність зеленої маси катрану з двох укосів коливається від 300 до 600 ц/га. Вирощують його на запільних ділянках, де впродовж 8-10 років збирають високі врожаї. Найбільші врожаї зеленої маси мають за поєднаного внесення гною (20 т/га) і повного мінерального добрива (по 45 кг/га діючої речовини).
Сіють катран пізно восени пунктирним способом із шириною міжрядь 70 см кукурудзяними сівалками. Норма висіву насіння – 15 кг/га. Зелену масу вперше скошують у червні, а вдруге – восени. Її силосують із культурами, які містять багато цукрів – кукурудзою, гичкою буряків. Із зеленої маси виготовляють також трав’яне борошно, яке добре поїдають усі види тварин.
СИЛЬФІЙ ПРОНИЗАНОЛИСТИЙ (Silphium perfoliatum L.) – багаторічна трав’яниста рослина родини Айстрових. Стебло 2-3 м заввишки, розгалужене, зі значною кількістю великих листків. На одному місці росте до 15 років, і залежно від умов вирощування врожайність зеленої маси становить 600-900 ц/га. Вирощують сильфій для виготовлення силосу і трав’яного борошна. Це медоносна культура. На Чернівецькій дослідній станції в середньому за сім років урожайність зеленої маси становила 115 ц/га. Зелену масу сильфію скошують двічі.
Сильфій вибагливий до вологи і вмісту в грунті поживних речовин. Кормова цінність його висока: суха речовина містить 18-20% протеїну і 45-48% безазотистих екстрактивних речовин. Протеїн сильфію містить багато незамінних амінокислот, зокрема до 5-7% лізину: 100 кг зеленої маси сильфію відповідають 12- 15 кормовим одиницям, а на кожну з них припадає по 140-160 г перетравного протеїну. Зелена маса його багата на цукри, добре силосується. Силос сильфію охоче поїдають тварини.
Вирощують сильфій на низинних родючих грунтах поза сівозміною з насіння або відрізками кореневищ. Насіння висівають під зиму або рано напровесні. Перед сівбою його стратифікують. За широкорядного способу сівби з міжряддями 60-70 см висівають 15-20 кг/га насіння на глибину 1,5-2 см. На першому році життя сильфій росте повільно і формує прикореневу розетку, тому посіви вимагають старанного догляду. Грунт у міжряддях розпушують та проводять підживлення.
Зелену масу на силос збирають у фазі бутонізації – на початку цвітіння. Насіння збирають на зріджених плантаціях. Оскільки воно достигає нерівномірно, збирання проводять у кілька прийомів. Рослини скошують після побуріння 70-80% кошиків, підсушують і обмолочують.
Мальва – трав’яниста рослина родини Мальвових. Для вирощування на корм практичне значення мають однорічні форми мальви: мелюка (Malva meluca L.), кучерява (Malva crispa L.) й кільчаста (Malva verticilliata L.). Мальва – цінна кормова культура, оскільки росте до настання заморозків. Сіно мальви містить 17-19% протеїну, 28-32% безазотистих екстрактивних речовин, значну кількість каротину, зольних елементів та інших речовин. Урожайність зеленої маси в районах достатнього зволоження становить 350-500 ц/га. Після скошування мальва відростає. Вирощують мальву на силос, зелений корм і для виготовлення трав’яного борошна. Добре силосується вона з кукурудзою і соняшником у співвідношенні 1:1. Зелену масу на силос збирають наприкінці серпня – на початку вересня.
Вирощують мальву на різних грунтах, і лише піщані та заболочені грунти для її вирощування непридатні. Під посіви відводять чисті від бур’янів поля, зокрема після просапних культур. Під оранку восени рекомендується вносити 20 т/га гною і повне мінеральне добриво (N60Р60К60).
Мальва – досить холодостійка культура. Сходи її витримують приморозки до мінус 5-7 °С, а насіння проростає за температури 3-5 °С. Сіють мальву навесні (на початку польових робіт) широкорядним (з шириною міжрядь 45-60 см) або рядковим способом з нормою висіву відповідно 5-6 і 10- 12 кг/га. Глибина загортання насіння – 2-3 см.
На насіння мальву висівають звичайним рядковим способом. Загущені посіви дають більший урожай насіння. Насінники скошують у валки, а підсушені рослини обмолочують комбайнами.
РЕДЬКА ОЛІЙНА (Raphanus sativus L. var. oleifera Metzg.) – однорічна рослина родини Капустяних заввишки 100 см і більше. Вона швидко росте, і протягом літа та пізно восени збирають 250-300 ц/га зеленої маси. У редьки короткий вегетаційний період, тому її можна вирощувати як післяжнивну і післяукісну культуру. Так, урожайність сумішки редьки олійної сорту Радугаз горохом, вівсом і ячменем у післяжнивних посівах становила 236-304 ц/га, що на 20-30% більше ніж на ранніх весняних посівах.
Зелена маса редьки з розрахунку на суху речовину містить 15-18% сирого протеїну, багато каротину та мікроелементів. Зелену масу й силос редьки олійної добре поїдають корови, свині та молодняк тварин. За ранніх строків збирання (до кінця цвітіння) її доцільно силосувати з іншими кормовими культурами.
Редька олійна як вологолюбна і холодостійка культура досить високоврожайна у вологих лісостепових і поліських районах, зокрема в Нечорноземній зоні. Насіння її проростає за температури 1-2 °С, а молоді сходи переносять приморозки до мінус 5-6 °С.
Редька маловибаглива до родючості грунту, проте добре реагує на внесення органічних і мінеральних добрив. Її можна вирощувати у сумішках з горохом, ячменем, вівсом та іншими однорічними культурами. Вона є добрим попередником для озимих зернових.
Висівають редьку олійну звичайним рядковим способом із нормою висіву 18- 20 кг/га насіння. Глибина загортання насіння -2-3 см.
На зелений корм редьку збирають у період від бутонізації до початку плодоношення, на силос – у період плодоношення. Редька добре відростає після скошування. На насіння її збирають роздільним способом у фазі воскової стиглості. Після висушування у валках, коли добре підсохнуть плоди, рослини обмолочують. Урожайність насіння редьки олійної – 8-12 ц/га.
Капуста кормова (Brassica Subspontanea Lizg.) належить до родини Капустяних. Це дворічна рослина 1,5-2 м заввишки, з товстим і ніжним стеблом і великими соковитими листками. Листки її ланцетоподібні, зелені або зелено-фіолетові, злегка звисають, розміщені досить рідко на стеблі. Кормова капуста головок не утворює, але це досить високоврожайна культура. Вирощують її в країнах Західної Європи. В нашій країні вона поширена мало. За сприятливих умов вирощування збирають високі врожаї зеленої маси кормової капусти, багатої на вуглеводи, білок, кальцій, фосфор і вітаміни: 100 кг зеленої маси її відповідають 15,7 кормової одиниці і містять 100 г перетравного протеїну. За вмістом вітаміну С вона переважає багато кормових культур, а каротину містить більше, ніж корені моркви.
Кормова капуста придатна для силосування. Висока кормова цінність її полягає в тому, що вона дає багато зеленого соковитого корму протягом тривалого періоду (в умовах помірного клімату) до першої половини зими. Спочатку тваринам згодовують листя, а пізніше – і стебла кормової капусти. За умов високої агротехніки на дослідному полі Львівського державного аграрного університету в Дублянах урожайність її становить 800-1000 ц/га. За даними Одеського гідрометеорологічного інституту, врожайність зеленої маси кормової капусти, вирощуваної в проміжних посівах за умов зрошення, становила понад 700 ц/га. Кормова якість її зберігається і після зниження температури до мінус 12 °С.
На півдні країни, де на початку зими буває тепло, заслуговує на увагу вирощування кормової капусти у післяжнивних і післяукісних посівах. У дослідах Інституту зрошуваного землеробства УААН на зрошуваних землях в середньому за два роки врожайність зеленої маси кормової капусти сорту Мозкова зелена сіверська становила 685 ц/га.
Із післяукісних посівів кормової капусти за густоти 150 тис. рослин на 1 га в пізньоосінній і осінньо-зимовий періоди мали додатково близько 100 ц/га кормових одиниць і 10 ц/га перетравного протеїну.
Кормова капуста – холодо – і морозостійка культура. Насіння її подібне до насіння інших видів капусти, проростає за температури 2-З °С. Кормова капуста має добре розвинену кореневу систему і переносить короткочасні посухи. Досить вибаглива вона до родючості грунту. У країнах Західної Європи, де вологіший клімат, збирають високі врожаї кормової капусти на різних удобрених грунтах. Найпридатніші для її вирощування чорноземи та темно-сірі суглинкові грунти, що добре зберігають вологу, заплавні та осушені торфові грунти (не пересушені). Непридатні для вирощування кормової капусти неглибокі, сухі й кислі заболочені грунти.
Сорти капусти різняться висотою стебла, співвідношенням маси листя і стебла, розгалуженням стебла та вмістом білка.
В Україні вирощують кормову капусту з товстим нерозгалуженим стеблом. На стебла припадає близько 50% маси врожаю.
Найпоширенішими сортами є Мозкова зелена вологодська, Вєха.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ. Капусту у сівозміні найкраще розміщувати у просапному полі після удобрених зернових, у другому полі – після просапних або після озимої вико-житньої сумішки як повторну культуру. Часто вирощують її у прифермських та лучних сівозмінах.
Обробіток грунту під кормову капусту такий самий, як і під просапні культури, з обов’язковою зяблевою глибокою оранкою.
Кормова капуста засвоює з грунту значну кількість поживних речовин. З урожаєм 500-600 ц/га вона виносить з грунту близько 150 кг азоту, 50-60 фосфору, 250 калію і 160 кг кальцію.
Під кормову капусту найдоцільніше вносити гній і компоста. Ефективно та економічно вигідно застосовувати під неї високі норми гною (30-40 т/га). Проте найефективніше поєднувати внесення гною з внесенням мінеральних добрив. Якщо капусту вирощують на родючих грунтах без внесення органічних добрив, застосовують повне мінеральне добриво (N80-100Р40-60К80-100). Азотні добрива можна вносити двічі, як і при удобренні цукрового буряку. Капуста добре росте в умовах нейтральної або лужної реакції грунтового розчину, тому під зяблеву оранку на кислих грунтах потрібно вносити вапняні добрива. До них доцільно добавляти борні мікродобрива.
Кормову капусту можна вирощувати розсадою і насінням. Вищі врожаї кормової капусти мають при вирощуванні її розсадою. Якщо капусту вирощують із насіння, сівбу проводять у ранні строки з шириною міжрядь 60-70 см овочевими сівалками. Насіння загортають на глибину 1,5-3 см. Норма висіву становить 3-4 кг/га. У фазі З-4 листочків посіви проривають, залишаючи на 1 га близько 60 тис. рослин.
Щоб мати розсаду рано навесні, за чотири тижні до її висаджування у відкритий грунт у розсаднику висівають насіння рядками через 15-20 см. Для 1 га посіву кормової капусти треба виростити розсаду з 1 кг насіння на площі розсадника 100 м. Розсаду кормової капусти садять квадратно-гніздовим способом за схемою 70 х 70 см по три рослини у гнізді. Якщо у гніздо висаджують дві рослини, капусту можна садити за схемою 60 х 60 см.
Догляд за кормовою капустою такий самий, як і за капустою інших сортів. На посівах 2-3 рази проводять міжрядне розпушування грунту та підживлюють рослини гноївкою і мінеральними добривами. Перед згодовуванням тваринам і силосуванням зелену масу кормової капусти подрібнюють. Для підвищення кормової цінності силосу, капусту доцільно силосувати з сухими, попередньо подрібненими на соломорізці стеблами кукурудзи. Щоб посилити відростання рослин після зрізування, слід розпушувати міжряддя і вносити азотні добрива.
У районах достатнього зволоження з тривалим вегетаційним періодом кормову капусту вирощують як післяукісну і післяжнивну культуру після кормових та зернових культур. Перед сівбою вносять мінеральні добрива. Висівають 3-4 кг/га насіння в рядки з міжряддям 45-50 см. Після появи сходів проводять міжрядний обробіток грунту та заходи боротьби з шкідниками – земляними блішками і попелицею. З післяжнивних посівів збирають 250-400 ц/га зеленої маси кормової капусти. Догляд за післяжнивними посівами капусти такий самий, як і за звичайними.
Насіння кормова капуста утворює на другий рік вегетації. Для закладання насінників пізно восени викопують найкращі типові качани сорту. Зберігають їх у підвалах так само, як овочеві культури. Рано навесні качани висаджують за схемою 70 х 70 см. Щоб гілки насінних рослин капусти не ламалися, їх прив’язують до кілків. На насінниках проводять розпушування грунту в міжряддях, підживлюють і підгортають рослини. Достиглі насінники обмолочують на зернових молотарках.
ПЕРКО – кормова культура родини Капустяних. Створили її схрещуванням озимого ріпаку і китайської капусти. За даними Інституту кормів УААН, восени можна мати 250-300, а навесні у фазі цвітіння – 550-640 ц/га зеленої маси перко.
Суха речовина зеленої маси перко восени містить 22-23, а навесні – 18-19% сирого протеїну. Зелена маса характеризується підвищеним вмістом цукрів і придатна для силосування з подрібненою соломою.
На зелений корм перко скошують на початку бутонізації – до початку цвітіння. Зацвітає ця культура на 7-8 діб раніше, ніж озимий ріпак. Вирощують перко на родючих грунтах у прифермських та польових сівозмінах з обов’язковим внесенням органічних і мінеральних добрив. У лісостепових районах перко висівають у першій-другій декаді серпня і на початку вересня. Удобрюють його так само, як і ріпак.
Перко добре перезимовує, якщо до зими рослини сформують розетку із 6-8 листків заввишки 20-25 см. Насіння висівають рядковим способом із нормою висіву 10-12, а широкорядним способом – 6-8 кг/га на глибину 2-3 см.
На насіння перко сіють широкорядним способом, норма висіву 5-6 кг/га. Насіння збирають роздільним способом і відразу підсушують. Урожайність становить 18-22 ц/га. Перко – перспективна культура для весняних та літніх післяжнивних посівів на зрошуваних землях.
ТРИТИКАЛЕ. Кормовий сорт Амфідиплоїд 1 відрізняється від зернових сортів вищим стеблом, більшою облиствленістю і кущистістю. Листки його довгі, широкі, з восковим нальотом. Колос щільний, остистий, довгий (8-10 см), з білими або червоними остюками. Сорт високоврожайний, середньопізній, стійкий проти ураження хворобами, досить посухостійкий. Зелена маса його містить багато протеїну, цукрів, каротиноїдів. Згодовують його тваринам, використовують для виготовлення вітамінного борошна, сінажу. На зелений корм тритикале збирають у період колосіння – цвітіння. Тварини краще поїдають його зелену масу, ніж пшениці й жита.
Після збирання на зелений корм і напівпарового обробітку грунту Амфідиплоїд 1 є добрим попередником під озиму пшеницю.
В Україні районовані такі сорти: Амфідиплоїд 44, Простір, Ставропольський 3.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)