Політологія
РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ НАУКИ ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО СЬОГОДЕННЯ
ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ: ЗАХІДНА ТА РОСІЙСЬКА ТРАДИЦІЇ
2. Політична думка Середньовіччя
В історії Західної Європи Середні Віки охопили понад тисячолітню історію від V до XVI сторіччя. Це була епоха формування і розвитку феодалізму. Політичні вчення цієї епохи постійно змінювалися. Значний вплив на них справляла християнська релігія.
Одним із основних творців християнської політичної теорії вважається італієць Аврелій Августин (354 – 430), за свої
Августин Блаженний – християнський мислитель Середньовіччя. Народився в Тагасті (Північна Африка) у сім’ї римлянина – язичника. Августин різко протиставляв церкву й державу. У своєму головному творі “Про державу Божу (град Божий)” стверджував, що “град земний”, тобто держава, пов’язаний із царством диявола й нічим не різниться від зграї розбійників. Вихід він вбачав у створенні “града земного” на засадах християнської моралі: всі форми правління повинні поважати Бога й людину. У праці обгрунтовано ідеї всесвітнього панування Церкви,
Вчення Августина набуло поширення та впливу й істотно вплинуло на розвиток християнських концепцій держави, політики та права Середньовіччя.
Фома Аквінський (1226-1274), розвиваючи концепцію Августина про зверхність церкви над світською владою, дійшов висновку, що держава має позитивну цінність у самій собі і зовні себе. Держава не тільки підтримує мир, а є вираженням волі Бога в ім’я людей. Політика означає моральну відповідальність, обдумане розумом спрямування волі людини в усіх соціальних діях. Заснування та існування держав, планування міст, будівництво замків, створення ринків, поширення освіти – це провидіння, за допомогою якого Бог творить світ і править ним.
У праці “Сума теології” Фома Аквінський розглядає природне й позитивне право. Вічне право – це мудрість Бога. Божественне право спрямовує право природне, яке властиве всім людям як свідомим, моральним і соціальним творцям. Позитивне право необхідне, щоб забезпечений мир і перешкодити людям чинити зло.
Ідеальною формою правління Фома Аквінський, як Аристотель і Цицерон, вважав змішану, за якої монарх уособлює єдність, аристократія – перевагу заслуг, народ є гарантом миру та злагоди. Право держави має бути санкціоноване аристократією і народом.
Серед форм державного устрою Фома Аквінський перевагу надає монархії, бо, на його думку, історичний досвід переконує, що стабільності та успіхів досягали держави, де владарювали не багато людей, а одна особа. Теолог розрізнив два різновиди монархії: абсолютну й політичну. Симпатії його були на боці останньої, в якій влада правителів підкоряється закону й не виходить за його межі.
Метою державності є спільне благо, забезпечення умов. І ця гідного життя. Здійснення цієї мети, на думку мислителя, передбачає збереження феодально-станової ієрархії, привілейованого становища можновладців і багатіїв, беззастережного дотримання встановленого Богом обов’язку підкоритися правителям, які уособлюють державу.
Фома Аквінський проголошував, що церква має стояти вище за громадянське суспільство. Головний володар на небі – Ісус Христос, на землі – Папа Римський, а тому світська влада підпорядковується владі духовній. Саме церква, виховуючи у людей почуття добра, спрямовує земне блаженство таким чином, щоб воно привело до щастя на небесах. Так Аквінський обгрунтовував гармонію двох інститутів v християнському суспільстві: церкви й держави. Християнська віра навчала людину не вбачати в підкоренні ненависне ярмо, а владу сприймати як великий тягар відповідальності. Аквінат вважав смертельним гріхом підбурення до бунту й непокору владі, проте стверджував, що виправданий опір тиранії не є бунтом.
Римо – католицька церква високо оцінила вчення Фоми Аквінського, яке дістало назву “томізм” (від лат. Thomas – Фома), проголосила його автора святим і надала йому титул “доктора ангельського”.
Розвиток торгівлі й ремесел у країнах Західної Європи сприяв у XII-XIV ст. зростанню міст, формуванню в них прошарку торгівців, ремісників, банкірів, що прагнули незалежності від феодалів, подолання феодальної роздрібненості та зміцнення центральної королівської влади, були проти втручання церкви у державні справи. Найвиразніше інтереси бюргерства, яке підтримувало королівську владу, відобразив у своїй праці “Захисник миру” (1324-1326) ректор Паризького університету Марсилій Падуанський (бл.1270 – 1342). Рішуче виступаючи проти теократичних теорій, він покладав на церкву відповідальність за всі нещастя у світі, доводив, що втручання церкви у справи світської влади сіє розбрат і позбавляє європейські держави, особливо Італію, миру.
На думку вченого, церква має бути відокремлена від держави, бо в них різні мета й сфери діяльності. Розмежовуючи закони людські й закони божественні, він стверджував, що до компетенції церкви належать тільки божественні закони. Тому духовенство має право лише навчати, проповідуючи християнське віровчення.
Марсилій Падуанський вважав, що держава виникла в процесі поступового ускладнення форм людського співжиття. Спочатку сім’ї об’єднуються в роди, потім роди – в племена, на базі яких виникають міста й у кінцевому підсумку – держава, що грунтується на спільній згоді всіх її громадян і має за мету їхнє спільне благо. Джерелом будь-якої влади в суспільстві виступає народ, саме від нього виходить влада – й світська, й духовна, тільки він – носій суверенітету й верховної законності. Щоправда, народом учений вважав не всіх громадян держави, а лише представників впливових суспільних станів – військовиків, священиків, чиновників, торгівців, землевласників і ремісників.
Державна влада здійснюється за допомогою законів, право видавати які має народ, а від його імені – обрані ним представники. Закони є обов’язковими для всіх. Марсилій Падуанський одним із перших в історії політичної думки висунув та обгрунтував ідею розмежування законодавчої й виконавчої влади держави. На його думку, законодавча влада визначає компетенцію та організацію виконавчої влади. У здійсненні влади важливе місце відводилося виборності як засобові утворення установ і добору посадових осіб держави всіх рівнів. Надаючи перевагу монархії, оптимальною формою державного правління він вважав виборну монархію, в якій правитель обирається народом.
Політичне вчення Марсилія Падуанського мало істотний вплив на формування уявлень про демократичний політичний устрій суспільства.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)