Політологічний словник
Політика й економіка – тісно взаємодіють між собою, використовують різні механізми взаємовпливу. В умовах, коли політика має примат над економікою (період революцій, докорінних реформ), вона може підштовхувати розвиток економіки, гальмувати його або давати простір для економічних перетворень.
Аналіз суспільного розвитку показує, що держава спочатку мало втручалася в економічне життя. Це була діяльність рабовласників, вільних громадян, феодалів, селян, купців, що ділилися своїми прибутками (у натуральній
Але можливе обережніше, зваженіше втручання в економічне життя, що не порушує процесів суспільного життя. Використання досягнень науково-технічного прогресу, наприклад, сприяє спеціалізації й концентрації виробництва. Це об’єктивно викликає потребу вдосконалити механізм державного регулювання виробництва.
Одна із широковідомих теорій державного регулювання економіки – “теорія повної зайнятості” Дж. Кейнса. Він першим
Дж. Кейнс вважав, що такі негативні явища капіталістичної економіки, як кризи, безробіття, нестійкість економічного зростання, неминучі в стихійній економіці, тому що дія “вічних” і “природних” психологічних законів породжує великі труднощі в реалізації продукції. Схильність людей до заощадження грошей приводить до швидшого Зростання заощадженої частини національного доходу порівняно зі збільшенням усього доходу. У результаті попит на товари як особистого, так і виробничого призначення виявляється недостатнім, що спричиняє стагнацію виробництва, кризи, неповну зайнятість ресурсів, праці й капіталу, а це викликає необхідність державного втручання.
Президент Франції В. Жискар Д’Естен під час кризи 70-х років XX ст., характеризуючи можливості успішного державного регулювання економіки, також зазначав, що ліквідація безробіття на тривалий час перебуває в межах можливостей плюралістичної економіки західного типу.
Сучасний світовий досвід дає змогу зробити висновок: що на триваліший час і що далі відсторонюється держава від втручання в економіку, то гостріше й глобальніше постануть завдання, які потребують невідкладного розв’язання. Тому держава змушена повертатися до вирішення економічних завдань, застосовувати політичні засоби для стимулювання економічного зростання, виплати зарплат, конверсії виробництва тощо. Отже, сталий економічний розвиток із мрій перетвориться на реальність тільки за активної участі держави. В України немає іншого шляху. Сподівання, що ринок автоматично “вивезе” нас у передові країни, – марні.
Основним фактором успіху реформ, як показує світовий досвід, є політична послідовність владних структур. Так, у Китаї не засуджували стару систему, не піддавали анафемі будь-що відмінне від неї. Водночас поступово здійснювали корекцію мети і, відповідно, політичної ідеології, політичної тактики.
Керівництво Китаю здійснює поступову економічну модернізацію – спочатку лібералізувало одну – дві сфери економіки, а потім переходило до інших, не втрачаючи при цьому адміністративного контролю за напрямами реформи і зберігаючи поступовий характер змін. Це давало можливість знаходити на тій чи іншій стадії реформ найоптимальніші моделі ведення господарства, які, з одного боку, стимулювали ініціативу підприємницької діяльності, а з іншого – давали змогу державі активно впливати на економічні процеси.
На жаль, досвід Китаю в Україні проігноровано. Водночас було доведено, що жодна країна, яка стала на шлях незалежності й будівництва власної держави, ніколи не досягала успіхів, тільки копіюючи чужі досягнення. Навпаки, Японія, Німеччина, нові індустріальні держави значною мірою спиралися на власну економічну специфіку, історичні традиції, генетичні корені, культуру, не ігноруючи світовий досвід.
Програма ринкових перетворень пострадянських країн здійснювалася безсистемно й непослідовно. Якщо раніше всі інтереси підпорядковувалися державі, то з початком ринкових трансформацій насаджується діаметрально протилежний підхід – підпорядкувати всю їхню сукупність інтересам окремої людини. У такому разі змінюється суб’єкт, а насильство (підпорядкування) залишається. Вже настав час усвідомити, що сучасне суспільство можна побудувати тільки на поєднанні інтересів держави й особистості, на їхній гармонізації. Це шлях досягнення сталого економічного розвитку.
Основне місце в забезпеченні виходу економіки з кризи повинна посісти держава. Концепція різкого, обвального зменшення ролі держави в процесі реформування пост – соціалістичного суспільства, звуження її тільки до вироблення “правил гри” виявилася помилковою.
Як показує аналіз думок багатьох українських, російських аналітиків, як і аналітиків інших країн СНД, відбувається інтенсивний перегляд позицій в оцінці взаємодії політики й економіки.
На основі аналізу досвіду розгортання реформ у постсоціалістичних країнах (здебільшого негативного) можна зробити певні висновки: 1) західні моделі реформ (утому числі і кейнсіанська) малопридатні для постсоціалістичних економік; 2) перспективнішим є шлях створення національних моделей модернізації країн, де буде враховано специфіку взаємодії політики й економіки в кожній країні; 3) стратегія перетворень в економіці має збалансовано інтегрувати різні елементи багатоукладної економіки, у тому числі державної, колективної й приватної власності. Тобто мова може йти про соціально орієнтовану змішану економіку при значному ступені державного регулювання.
Національно-економічні інтереси перехідних країн потребують розробки й реалізації стратегій стабільного соціально-економічного розвитку як необхідної умови забезпечення політичної стабільності й політичних реформ. Загальновідомо, що без політичних реформ неможливо здійснити динамічне економічне реформування, а без економічних перетворень різко знижується політична активність народу, політичні реформи перетворюються на свою протилежність – безвладдя, анархію.
М. Михальченко
(1 votes, average: 5,00 out of 5)