Розділ III. ДУХОВНЕ ЖИТТЯ І ДУХОВНІСТЬ ЛЮДИНИ
Урок 17 . Правда, хиба, істина
Мета: створити в учнів власне розуміння основних понять уроку; розвивати вміння розв’язувати пізнавальні завдання, пов’язані з темою уроку; розвивати міжпредметні зв’язки; сприяти духовному розвитку учнів.
Форма проведення уроку: лекція з елементами дискусії та бесіди.
ХІД УРОКУ
І. Організаційний момент
ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів
Учитель. Існування людини, як свідомо діючої істоти, неможливе без двох різних світів,
ІІІ. Вивчення нового матеріалу
Поняття “правда”, “хиба”, “істина” виявляють і визначають особливі взаємозв’язки та
Знання як відображення дійсності, зміст яких (добутий людиною) не залежить від людини, називають об’єктивними. Для визначення таких знань користуються поняттям “істина”.
Істиною називають відповідність уявлень, висловлювань об’єктивній дійсності. Істина – це знання, що відповідає дійсності і має підтвердження цієї відповідності.
Саме наука, орієнтуючись на відкриття об’єктивних (незалежних від уявлень) властивостей дійсності, ставить за мету осягнення істини.
Проте здатність людини свідомо спрямовувати свою діяльність спочатку реалізується через створення в уяві двох образів світу: об’єктивно існуючого (недосконалого) і бажаного (омріяного). Перший не збігається з уявленнями про ідеали добра, краси, істини. Другий відповідає цим ідеалам.
Що стосується уявлень про об’єктивну дійсність згідно з людськими ідеалами, то саме людина є ніби критерієм оцінок притаманного об’єктивній дійсності. Тому такі оцінки не можуть бути визнані об’єктивною істиною, вони суб’єктивні. Слід пам’ятати, що саме віра, надія, любов є засадами творчої діяльності людини, яка цілеспрямовано змінює світ відповідно до існуючих ідеалів, уявлень про можливе поліпшення дійсності. Чим більша відмінність між світом і людськими ідеалами, тим гостріше відчувається потреба у наближенні до них життя, усвідомлюється сенс існування задля правди як життя згідно з ідеалом.
Рух від правди до втілення бажаного у дійсності супроводжується послабленням протистояння бажаного і дійсного. Бажане стає фактом буття: сконструйована машина, споруджений будинок тощо. Перетворення правди на істину призводить до набуття бажаного позалюдського існування. Тепер сенс існування людини переноситься з досягнутого на щось інше. Тому правда – ніби “жива” істина, а істина – “застигла” (здобута) правда. За правду людина стоїть, до істини просувається. Згідно з правдою людина живе, а істину вона має захищати.
Прихильність | Правда | Хиба |
Прихильність – це переживання людиною доброзичливого ставлення до інших людей та форма усвідомлення потреби злагоди між людьми | Правда – поняття, яким визначається відношення об’єктивної дійсності до людських ідеалів буття. Правда – це почуття і усвідомлення людиною будь-якого знання (істини чи хиби) як істини | Хиба – це знання про дійсність, які цією дійсністю заперечуються |
Прояви духовності людини у вигляді прихильності завжди тісно пов’язані з такими якостями, як щирість, мужність, працелюбність, великодушність, доброзичливість, вірність та відданість суспільним справам тощо. Ці якості особи безпосередньо визначають розуміння нею ідеалу, дотримання якого є визначальною ознакою прихильності до доброчинності | Усвідомлення людиною своєї правди свідчить, що настав момент, коли своє життя людина перетворила на об’єкт самопізнання та волі, що вона відрізняє себе дійсну від бажаної. Таке усвідомлення стає основою для самозміни, саморозвитку особистості. Тому правду ми можемо назвати принципом формування світу реального відповідно до образу світу належного. Розглядаючи правду як принцип, її іноді називають “крилами” можливого, силою, що перетворює світ, виявляє істинний сенс людського життя | Якщо людина не відрізняє об’єктивно існуючу дійсність від ідеалу, вона помиляється. Іноді цю відмінність приховують свідомо – це неправда. Якщо окремі люди свідомо створюють перешкоди на шляху до досягнення омріяного, яке відповідає суспільним ідеалам, – це кривда. Усе це окреслюється поняттям “хиба” |
Оскільки прихильність стосується повсякденних взаємин людей, вона є невід’ємною частиною культури поведінки, без наявності якої скоординовані суспільні дії повсякденного співжиття стають неможливими. | Незважаючи на суб’єктивне джерело формування, правда – це знання про стан речей, до якого небайдужа людина і з огляду на який вона будує образ мети діяльності, бажаного буття, світу | Джерелом хибних уявлень служать як особисті якості окремої людини (суб’єктивна причина), так і тимчасова обмеженість ряду людських понять, що використовуються протягом тривалого часу як абсолютизація окремих відомих властивостей дійсності (об’єктивно-історична причина) |
Прихильність як якість духовної культури стимулює людину до здійснення певних вчинків і тим самим підвищує її соціальну активність, є умовою її самореалізації. Якщо діяльність індивіда характеризується анти-прихильністю (вважай, бездуховністю), її не можна віднести до самореалізації особи, оскільки наслідки такої діяльності не мають суспільного сенсу, а тому будуть нейтралізовані (рано чи пізно) суспільством | Зазначимо, що поряд із процесом перетворення істини на правду (виникнення небайдужого ставлення до відомих властивостей дійсності) відбувається процес протилежний – рух від правди до істини |
ІV. Підсумок уроку
Бесіда з учнями
1. Існує думка, що правда і гідність взаємопов’язані. Як ви ставитись до цього твердження?
2. Порівняйте правду й істину. Що між ними спільного та відмінного?
3. Поясніть, який зміст вкладав у розуміння прихильності іспанський філософ XVH ст. Балтасар Гарсіан “Для того щоб завоювати прихильність, необхідні благодіяння: роби добро направо й наліво, не шкодуй добрих слів, а ще краще – справ, люби, щоб бути любимим”.
V. Домашнє завдання
1. Як ви розумієте твердження “Немає гіршої неправди, ніж неправильно зрозуміла істина”.
2. Поясніть письмово, як ви розумієте думку філософа Г. Гегеля “Істина народжується як єресь і помирає як хиба”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)