Принцип коеволюції в економічному дослідженні

Принцип коеволюції в економічному дослідженні – вихідне положення, яке передбачає пізнання економічних систем, законів їх розвитку відповідно до поєднаної дії та взаємозумовленості зміни природних чи соціальних систем і елементів всередині цілого. П. к. в е. д. щільно пов’язаний з поняттям самоорганізації. Відмінність між ними полягає в тому, що перший пояснює співвідношення між принципово різними системами, що розвиваються, наприклад, між природними і соціальними системами з урахуванням їх взаємозв’язку, взаємопристосування (наявності

кореляційних еволюційних змін), а самоорганізація пояснює взаємодію між елементами окремої структури, стан розвитку певної системи. Застосування П. к. в е. д., що конкретизує еволюційний підхід, передбачає щільнішу взаємодію природничо-наукових і гуманітарних знань, відповідних методів дослідження. Одним із варіантів такого взаємовпливу і взаємоспорідненості методології двох гілок науки є еволюція природознавства та економічної науки. Принцип історизму конкретизує принцип розвитку. Застосування П. к. в е. д. може бути конкретизоване в контексті єдності та взаємодії природної та соціальної сторін у сутності людини (якщо береться до уваги здебільшого основна продуктивна сила), взаємодії продуктивних сил і економічних відносин (якщо об’єктом дослідження є економічний спосіб виробництва). В останньому випадку економічна теорія повинна з’ясовувати закони та закономірності розвитку продуктивних сил, змістом яких є відношення “людина-природа”. В такій теорії повинні синтезуватися результати досліджень багатьох конкретних економічних дисциплін, що вивчають процес виробництва промислової, сільськогосподарської продукції. Постійний обмін речовин між суспільством і природою К. Маркс називав законом, що регулює суспільне виробництво. Звідси випливає необхідність комплексного вивчення системи продуктивних сил, проблем НТР (оскільки її сутністю є революція в такій системі) в курсі економічної теорії, в т. ч. в політичній економії. Прикладом П. к. в е. д. є й проведення наукової аналогії між розвитком фізики, зокрема теорії частинок твердого тіла. У XVIII – першій половині XIX ст. фізики розглядали положення частинки твердого тіла як таке, що повністю залежить від макроскопічних законів жорсткої кристалічної решітки. І лише в квантовій системі поведінка окремої частинки не ігнорується, вона взаємодіє з макроскопічними тілами і може за певних умов почати своєю індивідуальною поведінкою ланцюгову реакцію. Проекцією такої поведінки може стати суспільство майбутнього, в якому не існуватиме жодних ознак відчуження особи (від власності, влади, управління, права, ідеології тощо). Це означає, що використання П. к. в е. д., в суспільних науках загалом має певні межі. На шляху реалізації цієї стратегічної мети важливим є усвідомлення необхідності як раціонально-твірної або конструктивної основи (що формує цілісність матеріального і духовного світу, природи та суспільства), так і ентропійної (розсіювальної, нестійкої, деструктивної), що негативно впливає на першу, послаблює її дію, але водночас стимулює до пошуку ефективніших структур, взаємозв’язків, їх організаційну реконструкцію та ін. Нестійкість і навіть певна хаотичність є умовою стабільного і динамічного розвитку, що відбувається через послаблення, нейтралізацію й навіть ліквідацію нераціональних і нежиттєздатних форм. Новітньою закономірністю глобальної еволюції є і сталий розвиток, який задовольняє потреби сучасного суспільства, але водночас не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби. П. к. в е. д. у поєднанні з синергічним підходом у методології економічного дослідження також може бути використаний у поєднанні економічного і політичного, економічного і соціального, економічного та юридичного аналізу тощо. Найповніше цей принцип використовується у поєднанні економічного і соціального, оскільки соціальні відносини є першою, найтісніше пов’язаною з економічними відносинами формою їх вияву в системі суспільних відносин. Ефективне використання П. к. в е. д. з урахуванням близькості соціальних відносин передбачає відокремлений, суто економічний аналіз явищ і процесів, доповнення його характеристикою соціальних проблем, дослідження їхнього впливу на динаміку економічних процесів. Спільним у глобальній еволюції економічних і соціальних систем є зменшення частки аграрних виробничих відносин, з одного боку, і частки селян у соціальній структурі населення – з іншого. Щодо сутності різних типів законів, П. к. в е. д. і синергічний підхід передбачають використання статистичних (імовірнісних) і динамічних законів і закономірностей. Динамічні закони властиві менш складним матеріальним системам. Для фізичної науки – це закони класичної фізики, для механіки – класичної механіки, для економічної теорії – період простого товарного виробництва, в якому через не розвинений суспільний поділ праці на основі знання причин певних явищ і процесів можна було передбачити їх наслідок з високим рівнем достовірності (оскільки, наприклад, закон вартості характеризує економічну поведінку значною мірою ізольованих товаровиробників). На відміну від цього, в сучасній квантовій фізиці закони мають статистичний характер. Вони властиві складнішим системам (з більшою кількістю підсистем, елементів) і характеризують передусім розвиток цілого. В такій цілісності неможливо передбачити шлях елементарної частинки, описати її положення і швидкість, оскільки вона має суперечливу – то хвильову, то корпускулярну або хвильово-корпускулярну природу (електрон постає у формі хвилі, частинки або як суперечливе поєднання цих двох форм). Необхідність за таких умов виявляється як результат взаємної компенсації та урівноважування багатьох випадкових факторів. Водночас сукупний вплив цих факторів дає змогу виявити внутрішньо необхідні, сталі та загальні зв’язки між ними, завдяки яким випадковість перетворюється на необхідність, що, своєю чергою, дає змогу передбачити розвиток подій, але ця передбачуваність має не достовірний, а ймовірнісний характер. Така специфіка дії економічних законів за капіталістичного виробництва виявляється передусім у тому, що на них впливає певна сукупність протидіючих факторів, т. зв. контртенденцій, що можуть значно послабити і навіть у певному періоді часу паралізувати його розвиток. Крім того, економічні закони діють у якісно нових формах. Так, якщо закон вартості за простого товарного виробництва діяв у формі коливання цін навколо вартості, то на нижчій стадії розвитку капіталізму – у формі коливання цін навколо ринкової вартості (якщо до уваги береться внутрігалузева конкуренція), цін виробництва (якщо враховується міжгалузева конкуренція), монопольних цін виробництва (на вищій стадії капіталізму за умов монополістичної конкуренції), інтернаціональних цін виробництва (коли до уваги береться інтернаціональний характер дії цього закону).