Приватизація формаційна – перехід державної (в т. ч. муніципальної) власності на засоби виробництва, фінансово-кредитні інститути, об’єкти інтелектуальної власності тощо у приватну власність – в руки окремої особи, максимум – у сімейну власність у різних суспільно-економічних формаціях. Уперше П. ф. здійснено за рабовласницького ладу. Зокрема, в Італії державна власність переходила у володіння сенаторів (нобілів), державну землю купували й отримували вершники (багачі, які займалися торгівлею, відкупами, лихварством). За феодалізму
тручання на розвиток роздержавлених, у т. ч. приватизованих підприємств, захистити техніко-економічну незалежність, а отже, економічну незалежність країни. Важливо й те, що основна частина державних наукомістких компаній набула статусу національних акціонерних товариств, в яких основним акціонером залишається держава, що дає змогу їм діяти на основі принципів комерційного розрахунку. Унаслідок зняття 20%-го порога для іноземних інвесторів із країн ЄС наприкінці 90-х XX ст. частка таких інвесторів у капіталі багатьох роздержавлених компаній досягла 50%. У результаті роздержавлення широкі верстви населення не отримують товари та послуги від державних підприємств за відносно дешевими цінами. Крім того, уряду доведеться підвищити податки і державні позики, допомоги у разі безробіття. Уряди розвинених країн роздержавлюють, у т. ч. приватизують передусім прибуткові і рентабельні підприємства, що суперечить офіційно проголошеним завданням такої політики – подоланню збитковості державних підприємств, підвищенню їх рентабельності. Водночас після приватизації державних підприємств їм дозволялося вкладати кошти у прибутковіші сфери діяльності. На національні особливості одержавлення засобів виробництва істотно впливають партії (чи партія), що перебувають при владі, а також масові рухи. Загалом роздержавлення і приватизація у розвинених країнах має переваги і недоліки. Перевагами є: 1) послаблення адміністративно-командних методів управління державними підприємствами; 2) поглиблення демократизації власності внаслідок концентрації частини акцій у найманих працівників; підвищення рентабельності таких підприємств, в т. ч. шляхом їх демонополізації, як в атомній енергетиці США. До недоліків відносять: 1) позбавлення населення можливості отримувати товари та послуги з державного сектору за відносно дешевими цінами; 2) зростання безробіття внаслідок раціоналізації державних компаній; 3) продаж державної власності за зниженими цінами; 4) приватизація прибуткових підприємств, що суперечило офіційно оголошеній меті оздоровити збитковий державний сектор; 5) монополізація більшої частини державної власності у руках фінансового капіталу; 6) підвищення цін на товари та послуги підприємств державного сектору та їх наступне певне зниження у разі демонополізації.