ПСИХОЛОГІЯ СІМ’Ї
Розділ І
ПСИХОЛОГІЧНІ
ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОЇ СІМ’Ї
Тема 2
ПРОБЛЕМИ СТАБІЛЬНОСТІ ШЛЮБУ І СІМ’Ї
– Співвідношення понять “шлюб” і “сім’я”.
– Фактори стабільності шлюбу і сім’ї.
– Роль подружньої сумісності в підтримці стабільності шлюбу.
– Особливості подружнього спілкування і їх вплив на стабільність сім’ї.
– Сутність поняття “психологічне здоров’я сім’ї”.
– Умови створення психологічно здорової сім’ї.
– Умови готовності
Основою для формування сім’ї є шлюб як санкціонована суспільством форма стосунків між особами різної статі.
В українській мові шлюбний союз позначається словом “шлюб”, що походить від давньослов’янського “сълюб”, що означає “урочисту обіцянку” (“сълюбитись” – домовлятися).
Слід зауважити, що з психологічного погляду стабільність ще не означає успішність шлюбу і сім’ї. Тому в подальшому під стабільністю шлюбу і сім’ї розумітимемо такі їх особливості, що забезпечують задоволеність людини від перебування в цих соціальних
Мотивація взяття шлюбу включає чотири Основних мотиви:
– інтимно-особистісний (прагнення знайти бажаного партнера для кохання);
– морально-психологічний (бажання знайти духовно близького супутника життя);
– сімейно-батьківський (орієнтація на народження і виховання дітей);
– господарсько-побутовий (орієнтація на налагоджений побут і ведення домашнього господарства).
Ієрархія цих мотивів визначає критерії вибору шлюбних партнерів.
Істотною підставою для взяття шлюбу є любов. У психології
Любов – це інтенсивне, напружене і відносно стійке почуття суб’єкта, фізіологічно зумовлене сексуальними потребами і соціально сформованим прагненням бути своїми індивідуально значущими рисами з максимальною повнотою представленими в життєдіяльності іншого так, щоб пробуджувати в нього потреби у відповідному почутті такої самої інтенсивності, напруженості і стійкості.
Сучасна соціальна психологія виокремлює в любові три Основних компоненти:
– емоційний (симпатія, часто неусвідомлена, інстинктивний потяг до людини, причини якого ще остаточно не з’ясовані);
– раціональний (повага, усвідомлення і визнання достоїнств людини);
– поведінський (уміння не тільки переживати почуття любові, а й у відповідний спосіб виявляти його в діяльності, спрямованій на отримання власної радості через радість іншої людини, у прагненні зменшити її страждання).
У цьому зв’язку існує така формула любові: якщо мені добре від того, що добре тобі, і якщо я хочу, щоб тобі було краще і роблю все для цього, то я тебе люблю.
Таким чином, здатність любити прямо залежить від уміння співпереживати, думати передусім не про себе, а про того, кого любиш.
Розрізняють дві моделі любові: песимістичну й оптимістичну. Песимістичній моделі властива залежність від об’єкта любові і зв’язок цього почуття насамперед з острахом втратити кохану людину чи її прихильність. У результаті шлюб набирає тривожно-невротичного характеру. Оптимістична модель виходить з відносної незалежності від об’єкта любові за позитивного ставлення до нього, заохочення індивідуального волевиявлення, відносної автономності подружжя, створення умов для особистісного розвитку подружжя і психологічного комфорту в парі, відчуття інтимності. Відчуття інтимності (від лат. intimus – внутрішній) характеризується для індивіда виокремленням себе зі своїм складним, самостійно сконструйованим внутрішнім світом і правом на самоактуалізацію.
Відповідно розрізняють зрілу і незрілу форми любові. У зрілій любові єдність подружньої пари досягається при збереженні цілісності їхньої особистості, індивідуальності, У незрілій любові – за рахунок порушення цієї цілісності, як зазначає Е. Фромм, симбіотичного зв’язку, коли партнери обирають позицію “жертви” і “тирана”, крайнім проявом яких є мазохізм і садизм.
Хоча шлюб з любові утвердився як усталений стереотип не тільки в популярній, а й у спеціальній літературі, згідно з даними соціологічних досліджень С. Голода, тільки 39,1 % опитаних ним чоловіків і 49,6 % жінок назвали любов основним мотивом взяття шлюбу. Інші мотивували його почуттям жалю до партнера, спільністю інтересів і поглядів, очікуванням народження дитини.
Аналіз впливу шлюбно-сімейної мотивації на задоволеність шлюбом свідчить, що серед тих, хто уклав подружній союз з любові і за спільністю поглядів водночас, найбільше задоволених шлюбом.
За дослідженнями Е. Ейдеміллера, у сім’ях, де спостерігаються порушення в нормальній реалізації сімейних функцій (у так званих дисфункціональних сім’ях) і відповідно незадоволеність шлюбом, причини створення сім’ї були іншими (табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Психологічні особливості створення дисфункціональних сімей
(за Е. Ейдеміллером)
Якщо при цьому мотивація взяття шлюбу є суперечливою, то риси шлюбного партнера (фізичні, особисті тощо), які спочатку не помічалися (як небажані), починають сприйматися особливо негативно, посилюючи дисфункцію сім’ї.
Таким чином, задоволеність шлюбом залежить також від узгодженості шлюбно-сімейної мотивації, яка багато в чому зумовлює його стабільність.
Загалом розрізняють такі фактори стабільності сім’ї, що розподіляються за двома осями: зовнішні – внутрішні та об’єктивні – суб’єктивні (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Фактори стабільності сім ї
Безумовно, об’єктивні фактори (несприятливі соціальні процеси, війни, економічні кризи, стихійні лиха тощо) істотно впливають на життєдіяльність сім’ї. Водночас успішність вирішення сімейних проблем багато в чому залежить від особливостей усвідомлення членами сім’ї сімейної ситуації, їх готовності і вміння сконцентрувати зусилля на збереженні сім’ї.
Таким чином, основними факторами, що формують стабільність шлюбу, є внутрішні суб’єктивні, тобто психологічні. Насамперед – це подружня сумісність як соціально-психологічний показник згуртованості сім’ї.
Відповідно до сучасних уявлень сумісність як здатність подружжя узгоджувати свої дії й оптимізувати взаємини в різних видах спільної діяльності утворює ієрархію рівнів.
Нижній рівень становить психофізіологічна сумісність темпераментів подружжя, сенсомоторна узгодженість дій, які виконуються спільно. Вищий рівень психофізіологічної сумісності характерний для пар холерик – флегматик і сангвінік – меланхолік, що ніби доповнюють один одного (наприклад, спокій флегматика “гасить” запальність холерика, а життєрадісність сангвініка компенсує знижений фон настрою меланхоліка).
Середній рівень психофізіологічної сумісності характерний для сполучених по “колу” Г. Айзенка (рис. 2.2) темпераментів (кут асиметрії а = 90+45 °): холерик – меланхолік, яким не вистачає емоційної стабільності; меланхолік – флегматик і флегматик – сангвінік, які характеризуються відповідно безініціативністю і відчуженістю один від одного; сангвінік – холерик, які сперечаються за відповідальність і верховенство в сім’ї.
Рис. 2.2. “Коло” Г. Айзенка (α – кут асиметрії)
Низький рівень психофізіологічної сумісності властивий парам з однаковим темпераментом через відсутність у двох холериків витримки, у меланхоліків – бадьорості та енергії, у флегматиків – ініціативності і швидкості реагування, у сангвініків – послідовності.
Другий рівень подружньої сумісності становить Функціональна рольова узгодженість, тобто узгодженість структури, розуміння, розподілу і прийняття сімейних і міжособистісних ролей (див. тему 1). При цьому важливе значення має бажане і реальне співвідношення ролей.
Вищим рівнем сумісності є Ціннісно-орієнтаційна єдність, що фіксує ступінь збігу оцінок подружжям сімейних цілей і цінностей.
Розрізняють такі сімейні цілі :
– пов’язані з вихованням дітей, коли для сім’ї особливо важливе саме спільне виховання дитини батьком і матір’ю;
– що припускають насамперед подальший розвиток подружжя як особистостей, включаючи захоплення на дозвіллі, інтенсивне і змістовне внутрішньосімейне спілкування;
– зумовлені важливістю створення свого домашнього гнізда з наданням йому своєрідності і затишку.
Опитування, яке здійснив Український науково-дослідний інститут з проблем молоді, показало, що молоді сім’ї на перше місце висувають функцію народження і виховання дітей (90,3 % опитаних), на друге – задоволення потреб у коханні, особистому щасті, почуття захищеності (74,2 % респондентів) .
При цьому зазначається, що коли молодята вибирали із наведених в анкеті трьох сімейних цінностей – любов, діти, побут, то переважна більшість вибрали “любов” (74,4 %), а народження і виховання дітей вважали найважливішою сімейною цінністю тільки 15,5 %. Ця розбіжність пояснюється тим, що в першому випадку (оцінка функцій сім’ї) міг виявитися певний соціально-психологічний стереотип, відповідно до якого діти посідають центральне місце в життєдіяльності сім’ї. У другому випадку (цінність сім’ї для людини) найімовірніше проявилися реальні установки молодого подружжя. На третьому місці відповідно до відповідей респондентів опинилася функція “ведення домашнього господарства”, потім – “задоволення сексуальних потреб”, “духовне спілкування” і “розвиток особистості членів сім’ї”. На останньому ранговому місці респонденти зазначили можливість підвищити завдяки шлюбу свій соціальний статус (10 % респондентів).
Цікаво, що стосовно найважливіших функцій сім’ї максимальний збіг оцінок спостерігається щодо репродуктивної функції (89,8 % респондентів). Щодо таких функцій сім’ї, як задоволення потреб у любові, ведення домашнього господарства, задоволення сексуальних потреб, у третини подружніх пар можна констатувати розбіжності.
При цьому існують гендерні* відмінності в сімейних цінностях. Так, жінки більшою мірою орієнтовані на народження і виховання дітей, духовне спілкування членів сім’ї, задоволення потреби в любові, особистому щасті, взаєморозумінні. Чоловіків же порівняно з жінками в сімейному житті більшою мірою приваблює можливість задоволення сексуальних потреб, ведення здорового способу життя, упорядкування побуту.
Серед загальнолюдських цінностей чоловіки найчастіше виокремлюють цікаву роботу, професійне зростання, а також впевненість у собі, матеріальну забезпеченість і спілкування з друзями.
Розбіжності в поглядах чоловіків і жінок на сімейні цілі й цінності, інші аспекти життєдіяльності сім’ї у принципі можна подолати у процесі їх взаємної адаптації до спільного способу життя.
У широкому розумінні під Адаптацією (від лат. adapto – пристосовую) розуміється цілісна система активних і спрямованих дій індивіда, що сприяють не тільки підтримці динамічної рівноваги в конкретних умовах, а й забезпечують можливість еволюції при їх зміні. У психології адаптація – це єдність двох процесів: Асиміляції (у най – загальнішому розумінні зміни оточення для успішного пристосування) і Акомодації (зміни самого себе з тією самою метою).
Таким чином, Психологічна сутність адаптації полягає у взаємному уподібненні подружжя, узгодженні, зближенні думок, почуттів і поводженні на основі насамперед таких психологічних механізмів пізнання один одного, як ідентифікація і рефлексія.
Розрізняють такі Напрямки адаптації:
– матеріально-побутову, що полягає в координації прав і обов’язків подружжя, формуванні моделей сімейного бюджету, що задовольняють їх обох;
– морально-психологічну, що грунтується на узгодженні інтересів, установок, ціннісних орієнтацій, світогляду;
– інтимно-особистісну, що передбачає досягнення сексуальної гармонії, морально-психологічне задоволення інтимними стосунками.
При цьому може виникнути Вторинна негативна адаптація внаслідок того, що любов підпорядковується загальному психофізіологічному закону адаптації, відповідно до якого при постійній дії одного й того самого подразника сила почуття, що викликана цим подразником, зменшується. У результаті для підтримки сили почуття на високому рівні необхідно або збільшити силу подразника, або робити перерви, або змінювати якість подразнення.
Вторинна негативна адаптація виявляється у трьох Сферах:
– Інтелектуальній (зменшення інтересу подружжя один до одного як особистості внаслідок повторення у спілкуванні тих самих оцінок, суджень, думок);
– Моральній (можливе зниження поваги подружжя один до одного в результаті щоденного неминучого спілкування, коли вони можуть з’явитися один перед одним у непривабливому зовнішньому вигляді, використовувати неприйнятні слова, жести тощо);
– Сексуальній (зниження взаємної привабливості через доступність і одноманітність взаємин).
Негативна адаптація може посилюватися внаслідок гендерних відмінностей, оскільки чоловіки особливо чутливі до матеріально-побутових незручностей, труднощів фізичної адаптації, а жінки – до зменшення зовнішніх проявів з боку чоловіка любові і поваги, втрати романтики дошлюбних залицянь.
До Умов подолання вторинної негативної адаптації належать:
– особистісне самовдосконалення, духовний розвиток;
– підвищення культури взаємин, підтримання почуття високої самоцінності один одного ;
– підвищення автономності подружжя, розширення інтересів і кола їх спілкування за межі шлюбу.
Успішність адаптації, а отже, стабільність шлюбу залежать від особливостей взаємодії членів сім’ї, що насамперед виявляються в їхньому спілкуванні.
Висновок про важливість ролі подружньої взаємодії, спілкування підтверджується дослідженнями В. Мет’юза і К. Міхановича. Вони виявили десять найважливіших відмінностей між щасливими і нещасливими сім’ями. Ознаки нещасливих сімей:
1. Не мають єдиної думки з багатьох питань і проблем.
2. Погано розуміють почуття один одного.
3. Говорять слова, що дратують іншого.
4. Часто почуваються нелюбими.
5. Не звертають уваги один на одного.
6. Відчувають незадоволену потребу в довірі.
7. Відчувають потребу в людині, якій можна довіритися.
8. Рідко роблять компліменти один одному.
9. Змушені часто поступатись один одному.
10. Бажають, щоб їх любили сильніше.
Умови успішного сімейного спілкування :
– відкритість, відсутність у подружжя таємниць один від одного, заборонених тем, можливість відверто висловити свої думки, виявити почуття;
– підтвердження у процесі спілкування позитивного уявлення про себе в кожного з партнерів;
– активний трансактний обмін, постійне обговорення думок, почуттів, вражень;
– ситуативна адекватність, обумовленість форм спілкування подружжя конкретною ситуацією.
Основною Причиною порушення комунікації в сім’ї є перевантаженість спілкування вторинними функціями (посилена перевірка відповідності уявленням кожного з партнерів про себе, один про одного і їхні стосунки). При цьому надмірно центроване на партнері ставлення до нього, сумнів у його вірності, підозра у зраді формують особливий психічний стан – ревнощі.
Розрізняють такі Види ревнощів :
– Тиранічні, звичайно властиві авторитарним, егоїстичним, упертим людям, які, як правило, вважають свого партнера власністю, об’єктом для задоволення власних потреб;
– Від ущемлення, притаманні людям, які страждають на комплекс неповноцінності (за А. Адлером), з тривожно-недовірливим характером;
– Звернені, що виникають як захисний механізм – проекція своєї готовності до зради на партнера.
Подружні комунікації порушує також неадекватне уявлення як про себе, так і про партнера, що зумовлюється, зокрема, функціональними стереотипами (“ти – дружина (чоловік), отже, повинна (повинен) …”).
При цьому виявлено, що дружини здатні дещо краще розуміти своїх чоловіків, хоча при цьому існують певні похибки в уявленнях партнерів один про одного. Наприклад, дружини схильні переоцінювати життєрадісність, оптимізм і недовірливість чоловіків і недооцінювати їхню здатність переживати почуття провини, чоловіки ж – переоцінювати рівень збудливості і неврівноваженості своїх дружин. Це, безумовно, може істотно вплинути на характер взаємин у сім’ї.
Загалом сукупність суб’єктивних психологічних факторів стабільності шлюбу і сім’ї можна об’єднати в поняття Психологічне здоров’я сім’ї”. Під психологічним здоров’ям сім’ї розуміється інтегральний показник динаміки життєво важливих для сім’ї функцій, що виражає якісний аспект соціально-психологічних процесів, які відбуваються в ній.
Структуру психологічного здоров’я сім’ї показано на рис. 2.3.
Рис. 2.3. Структура психологічного здоров’я сім’ї (за В. Торохтієм )
Розрізняють такі Рівні психологічного здоров’я сім’ї:
– Норма, що умовно визначається ступенем розвитку індивідуальних і групових процесів, у межах яких, з одного боку, спостерігаються узгодженість і задоволення потреб членів сім’ї, а з іншого боку – їх соціальна (внутрішньосімейна) активність;
– Відхилення від норми, що характеризується перевагою індивідуальних процесів над соціальними (внутрішньосімейними), частковою узгодженістю дій членів сім’ї;
– Відсутність психологічного здоров’я сім’ї (психологічне нездоров’я), що полягає в її нездатності самостійно коригувати дезорганізуючі дії її членів, переважанні внутрішньосімейного дискомфорту і практично повній автономності дій членів сім’ї щодо задоволення суто індивідуальних потреб.
Психологічно здоровій сім’ї притаманні такі Властивості: гуманність (турбота й увага до людини як найвищої сімейної цінності), гармонійність (високий рівень сумісності членів сім’ї), життєздатність (стійкість проти впливу зовнішніх дестабілізуючих факторів) та ін.
До Показників, за якими оцінюють психологічне здоров’я сім’ї, належать:
– подібність сімейних цінностей, ціннісно-орієнтаційна єдність;
– функціонально-рольова узгодженість;
– соціально-рольова адекватність, або міра здійснення очікувань членів сім’ї стосовно один одного, відсутність конфліктів між роллю й особистістю;
– адаптивність, або міра пристосування до соціально-психологічного клімату сім’ї після перебування в іншому середовищі, особливо кризовому, прагнення зберегти комфортні емоційні сімейні стосунки;
– емоційна задоволеність шлюбом, сімейними стосунками;
– спрямованість на сімейне довголіття, усвідомлене прагнення до нових (найближчих і перспективних) сімейних цілей.
Таким чином, психологічно здорова сім’я (така, що успішно функціонує), створює умови для реалізації потенціалу кожного її члена, оптимальну модель для оволодіння соціальними навичками, що може бути перенесена в зовнішнє середовище. Межі між підсистемами в такій сім’ї досить прозорі для забезпечення спілкування між підсистемами і із зовнішнім середовищем і досить недоторканні для підтримки їх автономності; сім’я з повагою ставиться до правил, що визначають відносини між підсистемами і внутрішні процеси в кожній з них.
Важливою умовою становлення психологічно здорової сім’ї, зміцнення її стабільності є формування Готовності особистості до шлюбу і сімейного життя, у якій виокремлюються чотири компоненти:
1) Фізична і фізіологічна зрілість майбутнього подружжя, коли чоловік стає здатний зачати, а жінка – виносити і народити здорову дитину; при цьому існує реальна суперечність між юридично встановленим шлюбним віком, що свідчить передусім про фізичну зрілість майбутнього подружжя, і їх соціальною зрілістю, яка найчастіше настає значно пізніше;
2) Соціальна готовність, яка означає, що майбутні шлюбні партнери є рівноправними членами суспільства, які спроможні виконувати соціальні ролі й обов’язки, усвідомлюють правову основу шлюбу, готові взяти на себе відповідальність один за одного і за своїх дітей, здатні матеріально забезпечити сім’ю;
3) Етико-психологічна готовність, що передбачає сформованість адекватних шлюбно-сімейних стосунків, уявлень майбутнього подружжя про шлюб і сім’ю, подружні і батьківські обов’язки, розуміння співвідношення між любов’ю і шлюбом; уміння цінувати особистісні якості партнера, об’єктивно оцінювати власні почуття і ставлення до обранця; спрямованість на іншу людину; розуміння основ формування психологічно здорової сім’ї, створення сприятливого соціально-психологічного клімату сім’ї і наявність відповідних умінь; при цьому для того, хто бере шлюб, важливо вміти спроектувати реалістичну модель майбутньої сім’ї, її уклад з урахуванням впливу способу життя батьківських родин, матеріально-економічних можливостей, шляхів реалізації спільних планів на майбутнє;
4) Сексуальна готовність, орієнтація на спільність сексуально-еротичних переживань з коханим партнером іншої статі, якому людина довіряє і на чию довіру здатна відповідати, з якою вона хоче і може поділяти відповідальність за спільну працю, продовження роду і відпочинок для того, щоб забезпечити можливості сприятливого розвитку дітей; при цьому важливе значення має наявність знань з анатомії і фізіології, культури статевого спілкування.
Особливу роль у формуванні готовності до створення сім’ї відіграє етико-психологічна готовність, яка зумовлює здатність до шлюбу, тобто спроможність :
– турбуватися про іншу людину;
– співчувати, співпереживати іншому;
– спілкуватися на основі співпраці з іншим;
– бути терпимим (толерантним), сприймати іншу людину з її індивідуальними особливостями, звичками, навіть протилежними власним, вміння пристосовуватися до них.
Сексуальна готовність до шлюбу багато в чому зумовлена особливостями статевого виховання в сім’ї. Моделі статевого виховання в сім’ї наведено на рис. 2.4 .
Рис. 4. Моделі статевого виховання в сім’ї
Найпоширеніші Помилки статевого виховання:
– пригнічення природних реакцій (не тільки статевих, а й безпосередньо емоційних), що спричинює виникнення холодності, яка перешкоджає проявам нормальної сексуальності;
– надто суворе виховання, ізоляція від осіб протилежної статі, що не сприяє здобуттю необхідного досвіду спілкування;
– формування зневаги до протилежної статі, стримування будь-яких проявів статевої сутності та інтересу до протилежної статі;
– згладжування статевих відмінностей, своєрідна статева уніфікація;
– уникнення питань щодо статевих особливостей і стосунків, викривлене висвітлення статевих проблем.
Дослідження сучасної сім’ї свідчать про недостатній рівень готовності подружжя до шлюбу. При цьому особливо значущими є дві
Взаємозалежні проблеми: малодітність і розлучення. Дві третини розлучень припадають на перші п’ять років шлюбу, причому половина з них – на перший рік. Це спричинюється багатьма факторами: завищеними очікуваннями від шлюбу, особистісною незрілістю подружжя, комунікативною некомпетентністю та ін.
Тому крім стихійного формування готовності до шлюбу і сімейного життя як складової загального процесу становлення особистості, як і раніше, актуальною є спеціальна Підготовка молоді до шлюбу і сімейного життя, що передбачає :
– підвищення відповідальності молоді у шлюбно-сімейних стосунках, а також щодо батьківства;
– формування здорового способу життя через роз’яснення залежності сексуальності, можливості батьківства від наявності шкідливих звичок (куріння, алкоголізму, вживання наркотиків);
– формування психологічної компетентності щодо особливостей взаємин у сім’ї, дитячої психології;
– висвітлення питань раціонального ведення господарства, ефективної організації бюджету сім’ї.
На успішність підготовки молоді до шлюбу і сімейного життя, безумовно, впливають політика держави щодо соціального захисту сім’ї, взаємодія соціальних інститутів (сім’ї, школи, громадських організацій та ін.).
__________________________________
* Гендер у психології – соціально-біологічна характеристика, за допомогою якої визначають поняття “чоловік” і “жінка” (на відміну від поняття “стать”, що є суто біологічною категорією).
Контрольні питання і завдання
1. Як співвідносяться поняття “шлюб” і “сім’я”, “любов” і “шлюб”?
2. Чи завжди стійкий шлюб успішний?
3. Як мотивація шлюбно-сімейних стосунків впливає на задоволеність шлюбом?
4. Які фактори зумовлюють стабільність шлюбу і сім’ї?
5. Основні причини розірвання шлюбу.
6. Охарактеризуйте рівні подружньої сумісності.
7. Чи означає низький рівень подружньої сумісності приреченість шлюбу на невдачу?
8. Що означає термін “психологічне здоров’я сім’ї”?
9. Компоненти готовності до шлюбу і сімейного життя.
10. Складові етико-психологічної готовності до шлюбу.
11. Складіть власні правила-заповіді сімейного життя.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)